41. Завойовницька політика маньчжурської династії в 17-18 ст.

Завоювання Китаю маньчжурами тривало з 1644 р. по 1682 рр.. Семисоттисячний народ підкорив державу з 150 мільйонним населенням. 18 століття - час розквіту маньчжурського панування над Китаєм. На чолі держави стояв богдохан. Він володів всією повнотою цивільної та військової влади. Особа богдихана вважалася священною і його воля нічим не була обмежена. Свою владу імператор здійснював за допомогою розгалуженого апарату чиновників. Спадкоємець трону вибирався з числа родичів імператора з волі самого монарха. При Богдохану перебував Військова рада - вищий державний орган управління. Його чисельність не перевищувала 9 людей і він не лагодив іншому органу влади - раді князів-регентів з маньчжурської аристократії. До складу Військової ради входили глави 6 відомств та інші чиновники. Центральний апарат управління був представлений шістьма палатами-міністерствами (чинів, фінансів, ритуалів, покарань, громадських робіт і військових справ).

Країна була розділена на провінції, а останні, у свою чергу, на області, округи і повіти. На чолі кожної провінції стояли військовий і цивільний губернатори (найчастіше вони були маньчжурамі), які підпорядковувалися наміснику, зосередив у своїх руках військову і цивільну владу. Області, округи та повіти очолювалися начальниками, керуючими відповідними територіями за допомогою чиновників і старост стодворок і десятідворок. Діяв принцип кругової поруки - при невиплаті боржником податків за нього виплачували сусіди.

Формально доступ на державну службу був відкритий усім, що здали спеціальні іспити на вчену ступінь, яких було три: сюцай, цзюйжень і цзіньши. Чиновництво поділялося на дев'ять класів, кожному з яких присвоювалися певні знаки відмінності. Особи різних рангів також розрізнялися і по одягу.

Маньчжури тримали китайців під суворим контролем. Так, боячись таємного виготовлення зброї, маньчжури поставили під суворий контроль видобуток руди і виплавку металу.

Нова влада проводила активну зовнішню політику: 1691 Цинський Китай приєднав до себе Монголію. У 1732 р. вперше китайські посли відвідали Росію. Спроби Китаю захопити Джунгарію в першій половині 18 століття не принесли успіху, хоча заради цього були розв'язані дві Джунгаро-китайські війни. Друга війна, що тривала 20 років (1715-1734), виснажила обидві сторони.

Вершиною могутності династії Цин визнається правління імператора Хунлі (1736-1795). За допомогою маньчжурських знаменних військ, китайської піхоти та монгольської кінноти вдалося підпорядкувати Тибет (1751), Джунгарію (1757) і Кашгарію (1759). Завоювання середини 18 століття привели до максимального територіального розширення маньчжурських володінь. Нові кордони проіснували аж до падіння Цинской династії і проголошення республіки в 1912 р.

Війни дорого обійшлися Китаю. До кінця 18 століття все більш спостерігалося наростання соціальної напруженості в китайському суспільстві. Завоювання виснажували державну казну: з 1685 по 1792 маньчжурські імператори вели 11 воєн. На утримання армії йшла половина бюджету країни.

До початку 19 століття Китай був найбагатшою країною Азії, але з наростаючими економічними і соціальними протиріччями. Вони зростали у військовим і технічним відставанням Китаю від країн Заходу. Страх перед далекими варварськими народами змусив Китай проводити політику самоізоляції і заборонити зовнішню торгівлю з 1757 р. у всіх портах крім Гуанчжоу.