33. Антиурядовий та анти іноземний рух в Японії 1854-1867. Самйрайська опозиція.

У наступні роки тиск великих держав на Японію посилився, що призвело до втрати провідних позицій сегуном та його прибічниками і зростання масового невдоволення населення країни. Цим скористалися найбільш розвинені південно-західні князівства, які заявили про необхідність повернення влади імператора.

У 1863 р. сегун був змушений зустрітися з імператором в Кіото і погодитися санкціонувати його указ «про вигнання варварів», тобто європейців. Проте уряд сегуна не бажав розгортати боротьбу проти іноземців, які дедалі частіше у відносинах з Японією застосовували військову силу. Вбачаючи в сегунському уряді свого союзника, англійці та французи надавали йому фінансову допомогу, постачали зброю та направляли офіцерів для підготовки японських військ. Це дозволило сегуну розпочати військові дії в 1862-1864 рр. з опозиційним центром - князівством Тесю - та одержати перемогу. Проте це була короткочасна перемога. Народне невдоволення зростало, і передові князівства очолили антисегунський рух.

34. Ліквідація сьогунату Токугава. «Революція Мейдзі» - історична оцінка події.

Муцухіто (1852-1912) - японський імператор з 1867 р. Період правління Муцухіто з 1868 р. називався «Мейдзі». Був першим імператором Японії після повалення Сегунату протягом періоду «Мейдзі». Під час його правління було проведено ліберально-демократичні реформи, прийнято Конституцію 1889 р.

У 1867 р. на імператорський престол вступив п'ятнадцятирічний Муцухіто, від імені якого фактично діяли опозиційні князівства. У кінці року представники опозиції вручили сегуну меморандум з вимогою повернути владу імператору, незаконно захоплену родом Токугава. Враховуючи співвідношення сил, сегун був змушений прийняти цю вимогу, але став готуватися до збройної боротьби, яка розпочалася невдовзі.

Однак уже в січні 1868 р. війська сегуна були розбиті поблизу Кіото. У лютому капітулювала сегунська столиця Едо. Боротьба тривала ще декілька місяців, після чого Се-гунат остаточно припинив своє існування. Антисегунська коаліція перемогла завдяки підтримці селян та ремісників.

35. Японія в епоху системних буржуазних реформ

Період перебуваня при владі імператора Муцухіто було названо «Мейдзі» - «освічене правління». Починаючи з 60-х років XIX ст. у країні проводиться низка реформ. Насамперед було ліквідовано поділ країни на окремі князівства. У 1871 р. було видано указ про новий адміністративно-територіальний устрій: скасовувався поділ на князівства, територія Японії поділялася на префектури.

Самурайське ополчення перетворювалося на регулярну армію. У 1872 р. було видано декрет про створення збройних сил на основі загальної військової повинності. Також було видано закон про скасування станових привілеїв і формальне зрівняння в правах усіх громадян. Пізніше було ліквідовано внутрішні мита, проголошено свободу торгівлі, пересуання і перевезення товарів.

Переглядалися старі закони, вводилися нові, єдині для всієї держави і всіх груп населення. У наступні роки було проведено судову реформу: створювалися суди європейського типу.

З метою створення сприятливих умов для розвитку торгівлі й промисловості була проведена грошова реформа, вводилася єдина грошова одиниця - ієна. Оскільки довгий час політичним центром Японії було місто Едо (столиця сегуна Токугава), сюди були переведені з Кіото імператорський двір та уряд. Місто отримало назву Токіо.

Була також здійснена реформа освіти. Створювалися нові середні школи, відкрився Токійський університет. Уряд заохочував відправку японців за кордон для отримання освіти.

У 1872—1873 рр. проведено аграрну реорму. Скасовувалася власність князів і феодалів на землю, офіційно дозволялася купівля-продаж землі. Власність на землю була визнана за тими, хто фактично нею розпоряджався. Крім соціально-економічних реформ, в Японії були проведені й політичні зміни. У 1889 р. прийнято Конституцію, яка залишалася чинною до 1946 г і була однією з найконсервативніших. Зразком для неї слугувала Констиг ція Пруссії, прийнята ще до об'єднання Німеччини. Особа імператора була священною та недоторканною. За ним закріплювалися права оголошення війни і миру, призначення і звільнення всіх цивільних та військове посадовців, скликання і розпуск парламенту. Імператор був верховнії головнокомандувачем збройних сил Японії.

Конституція законодавчо закріплювала існування парламенту, що складався з двох палат - палати перів та палати представників. Більшість палати перів складали члени імператорської династії, вища титулована знать та особи, призначені імператором. Частина палати перів обиралася терміном на сім років найзаможнішими платниками податків.

Палата представників обиралася кожні чотири роки. Виборчим правом користувалися чоловіки віком від 25 років, що проживали у своєму виборчому окрузі не менше 1,5 року і сплачували високий податок (таких в країні була незначна частина). Парламент мав законодавчі права і затверджував бюджет. Проте кабінет міністрів звітувався не перед парламентом, а перед імператором.