2. Особливості соц. Структури сх..С-ва.

Як і в Європі, суспільства Сходу поділялися на стани. Але ця станова структура була строкатою й заплутаною. Так, соціальні групи розрізнялися залежно від входження до певної ланки в структурі влади, форми діяльності, способу отримання засобів до існування (рільники, ремісники, адміністратори-чиновники, жерці, воїни). Такі соціальні групи були замкнутими і спадковими. Але це не означало, що людина не могла змінити свій рід занять і посісти інший суспільний щабель. Також суспільство поділялося за юридичним статусом на повноправних, неповноправних та безправних (рабів).

На два згадані суспільні поділи накладався ще один — система майнової нерівності. Кожна з перелічених вище соціальних верств (станів) мала своїх багатих і бідних. Багатство було притаманне лише повноправним. До рільників належали як селяни, так і великі землевласники; до ремісників — як дрібні сільські ремісники, так і власники майстерень і мануфактур; до чиновників — як дрібні збирачі податків, так і наближені до імператора чиновники, і т. д.

Отже, традиційні соціальні верстви, юридичний статус, майновий стан не збігались і являли собою складну, заплутану соціальну структуру. Найбільш привілейованими на Сході були стани, причетні до державного управління, причому кількість і якість привілеїв зростала з наближенням до особи верховного правителя.

Роль релігії на Сході

Релігія на Сході відігравала величезну роль. Вона санкціонувала та освячувала політичну владу, сприяла обожнюванню правителя, перетворенню його на місячний символ, робила суспільство єдиним цілим, сприяла формуванню національних рис характеру. Релігія освячувала консервативні традиції, скріпляла, мов цемент, державний механізм і соціальну структуру. Але різні релігійні системи робили це по-різному.

Так, у Китаї релігія енергійно освячувала політичну владу, що сприяло збереженню останньої протягом декількох тисячоліть. В Індії, навпаки, релігія була байдужою до держави, що зумовлювало нетривкість політичної влади і часту зміну держав, а от стосовно структури суспільства вона була активною та зберегла її до наших днів. Для країн ісламського світу релігія стала єднальним чинником формування єдиної ісламської цивілізації.

3. Проблема дихотомії країн Сходу і Заходу в істричній науці: критерії та наукові оцінки.

У розвитку світового соціокультурного процесу важливу роль відіграє діалог культур Заходу і

Сходу, який має в сучасних умовах загальнолюдську значимість, що зумовлює неминущий дослідницький інтерес до проблеми взаємодії Сходу і Заходу, до її інтерпретацій в різних філософських, культурологічних теоріях.

Необхідно підкреслити, що перші спроби осмислення східної культури і зіставлення її з європейською культурою з’являються у філософській літературі, починаючи з епохи Просвітництва. Г.-В.

Ляйбниць, Дж. Віко, Ш.-Л. Монтеск'є, Ф.-М. Вольтер, Ф. Кене, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Гердер, К.-Ф. Вольней, так чи інакше торкались у своїх працях теми Сходу. Так, Г.-В. Ляйбниць, Ф.-М. Вольтер, Ф. Кене та ін. захоплювалися культурою Сходу і розглядали її як зразок для Європи. Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, К.-Ф. Вольней та ін. негативно оцінювали східну культуру за відсутність громадянських свобод (що високо цінуються в європейському суспільстві), за деспотичну форму правління. Необхідно підкреслити, що перші спроби осмислення східної культури і зіставлення її з європейською культурою з’являються у філософській літературі, починаючи з епохи Просвітництва. Г.-В.

Ляйбниць, Дж. Віко, Ш.-Л. Монтеск'є, Ф.-М. Вольтер, Ф. Кене, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Гердер, К.-Ф. Вольней так чи інакше торкались у своїх працях теми Сходу. Так, Г.-В. Ляйбниць, Ф.-М. Вольтер, Ф. Кене та ін. захоплювалися культурою Сходу і розглядали її як зразок для Європи. Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, К.-Ф. Вольней та ін. негативно оцінювали східну культуру за відсутність громадянських свобод (що ви-соко цінуються в європейському суспільстві), за деспотичну форму правління.

А.С. Ахієзер вважає, що відмінності двох форм цивілізації (або "суперцівілізаціі" в його термінології) засновані на двох принципово різних типах відтворення: статичному, спрямований на збереження історично що склалася культури і рівень продуктивності ( "традиційна суперцівілізація "), і інтенсивному, пов'язаний з прогресом соціальних відносин, культури і самої відтворювальної діяльності ( "ліберальна суперцівілізація ") [3, с. 107]. Ця ідея явно перегукується з думками А. Тойнбі про те, що не в наявності або відсутності інститутів і не в поділі праці, а саме в спрямованості наслідування полягає основна відмінність між цивілізацією і первісним ( "примітивним") товариством: у первісному суспільстві воно направлено в сторону старих поколінь, а в цивілізованому суспільстві - у бік творчих індивідів [4, с. 49]. Але якщо для Тойнбі (що виділяв, до речі, більше двох десятків локальних цивілізацій) сутність цивілізації полягала в її здатності до розвитку, то вітчизняний дослідник залишає право на прогрес тільки однієї з двох її форм.

Л.М. Романенко при розрізненні товариств "західного" і "східного" типів звертає увагу на техніки організації економічної сфери, інтенсивні у "західних" і екстенсивні у "східних" суспільств. За її думку, цю різницю визначає початкове відмінність умов середовища. Інтенсивна організація економічної підсистеми товариств західного типу призвела до виникнення нового типу соціальних систем, що відрізняються взаємовідносинами владних структур і економіки