- •1. Предмет і метод цивільного права. Принципи цивільного права, його система.
- •2. Цивільне законодавство України: поняття, структура. Дія актів цивільного законодавства в часі, просторі та за колом суб’єктів.
- •3. Поняття цивільних правовідносин та їх зміст. Суб'єкти, об'єкти цивільних правовідносин, підстави виникнення та класифікація.
- •4. Цивільна правоздатність та дієздатність фізичної особи.
- •5. Цивільна дієздатність фізичної особи: поняття, види.
- •6. Визнання фізичної особи недієздатною: підстави, порядок та правові наслідки.
- •8.Оголошення фізичної особи померлою: підстави, порядок та правові наслідки.
- •11.Поняття і види правочинів. Форми правочинів.
- •12.Умови дійсності правочину. .Види недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності правочину.
- •13.Поняття та види представництва. Поняття, види та форма довіреності.
- •14.Позовна давність: поняття та види. Початок перебігу позовної давності. Переривання та зупинення позовної давності. Правові наслідки спливу позовної давності.
- •15. Поняття та зміст права власності. Суб’єкти права власності. Здійснення права власності. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження речі.
- •16.Право спільної часткової та спільної сумісної власності.
- •17.Поняття, види та система зобов’язань. Елементи зобов’язання. Сторони у зобов’язанні. Заміна сторін у зобов’язанні.
- •18. Принципи виконання зобов’язань. Суб’єкти виконання зобов’язань. Строк (термін), місце і спосіб виконання зобов’язання. Припинення зобов’язань.
- •19. Неустойка: поняття та види, співвідношення права на неустойку і відшкодування збитків.
- •20. Порука та гарантія як види забезпечення виконання зобов’язань.
- •21. Застава: поняття, види, підстави виникнення, предмет. Права і обов'язки заставодавця і заставодержателя.
- •22. Завдаток як вид забезпечення виконання зобов’язань. Відмінність від авансу. Наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого завдатком.
- •24. Поняття та види договорів. Зміст договору. Істотні умови договору.
- •25. Договір купівлі-продажу: поняття, ознаки, форма, зміст. Момент виникнення права власності у покупця за договором купівлі-продажу. Ризик випадкової загибелі проданого майна.
- •26.Договір поставки: поняття, ознаки, форма, зміст, особливості майнової відповідальності сторін. Особливості поставки продукції для державних потреб.
- •28.Договір довічного утримання (догляду). Припинення договору довічного утримання: підстави, правові наслідки. Відмінність від договору ренти.
- •30.Договір зберігання: поняття, зміст, форма. Класифікація видів зберігання. Відповідальність сторін за договором зберігання.
12.Умови дійсності правочину. .Види недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності правочину.
Для виникнення правових наслідків, на настання яких спрямований правочин, необхідно, щоб він був дійсним, тобто відповідав тим вимогам, що висуваються законодавством.
Звичайно, правочин повинен відповідати й вимогам, що встановлюються публічним законодавством, прикладом котрих може слугувати п. 170.10.3 ст. 170 Податкового кодексу України, згідно з яким під час укладення договору з нерезидентом резидент зобов'язаний зазначити в договорі ставку податку, що буде застосована до таких доходів1.
Між тим Верховний Суд України зазначив, що зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1,8 Конституції України)'. Незважаючи на відсутність у постанові Пленуму обґрунтування такого підходу, слід це твердження розуміти так: якщо в інших, крім акти цивільного законодавства (наприклад, у Земельному кодексі, Господарському кодексі), міститься регулювання цивільних за своєю природою відносин (тобто таких, що підпадають під визначення, надане у ст. 1 ЦК), зміст правочинів не повинен суперечити і таким актам.
Окрім цього, слід звернути увагу, що під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися правила, що містяться в імперативних нормах, тобто тих, які не можуть бути змінені учасниками цивільних відносин. Інакше слідував би парадоксальний висновок про можливість визнання недійсним правочину, в якому сторона (сторони), скориставшись диспозитивністю норми, передбачила(и) інше, ніж те, що зазначено в законі.
Необхідною також є відповідність змісту правочину інтересам держави та суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Це означає, що його вчинення не є підставою набуття тих прав та обов'язків, на що спрямовано правочин, зокрема, особа не стає власником майна, переданого їй за правочином, визнаним недійсним.
Наслідки недійсності правочину залежать від того, чи було його виконано. Якщо сторони не приступили до виконання правочину, то він і не підлягає виконанню, тобто жодна зі сторін не вправі вимагати його виконання. Якщо ж правочин вже виконано повністю або частково (передано майно, сплачені кошти), то наслідки є такими:
1) повернення кожною зі сторін недійсного правочину другій стороні у натурі всього, що вона одержала на його виконання. Загальноприйнятим терміном цього наслідку є реституція, тобто поновлення сторін у первісному стані, в якому вони перебували до вчинення правочину. Часто вживають термін "двостороння реституція", що підкреслює те, що обидві сторони повертають одержане ними за недійсним правочином одна одній;
2) за неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодування вартості того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Такі випадки мають місце в разі, якщо для правовідносин між сторонами правочину характерна відсутність уречевленого результату дій сторін, про повернення якого можна було б вести мову (наприклад, при послузі), або передача речі другій стороні не у власність, а в користування. В останньому випадку річ може залишатися у сторони правочину, тому йдеться не про її повернення, а про відшкодування сум, що становить плату за користування нею, рівно як і за надані послуги або виконані роботи;
3) відшкодування збитків, завданих стороні правочину або третій особі, вчиненням недійсного правочину;
4) відшкодування моральної шкоди стороні недійсного правочину або третій особі;
5) інші правові наслідки, передбачені ЦК або іншими законами1. При цьому слід мати на увазі таке.
У вітчизняній цивілістиці існує підхід до розподілу недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані, в основі якого лежать особливості самого правочину. Лише специфіка недійсного правочину може віднести його до групи нікчемних чи оспорюваних правочинів.