Висновки

Державницький напрямок в українській історіографії, що почав домінувати у І третині ХХ ст. утверджував сприйняття держави, а особливо національної, як цінності, що відіграє творчу роль в організації, скеруванні та обороні суспільства. Основну увагу історики-державники зосереджували на вивченні тих періодів української історії, коли існувала українська державність (княжі та козацькі часи, УНР та ЗУНР). Засновником державницької течії в українській історіографії був В.Липинський, хоч її витоки можна шукати ще у працях Д. Бантиш-Каменського та М.Маркевича. Особливого розвитку державницька концепція набула у 1920-х рр. завдяки науковій діяльності С.Томашівського, Івана Крип’якевича, Мирона Кордуби, Миколи Чубатого, Івана Джирджори, Василя Герасимчука, та багатьох інших. Державницький напрям справив помітний вплив як на студії істориків у Радянській Україні в 1920-х рр., так і на українську зарубіжну історіографію ІІ пол. ХХ ст.

Наукові дослідження В’ячеслава Липинського стали підґрунтям для подальшого вивчення історії України в державницькому ключі. На його думку, першою формою української державності була козацька держава Богдана Хмельницького, неабияку роль у створенні якої відіграла шляхта. Саме еліту суспільства він наділяв державотворчою функцією, а релігію вважав одним з законотворчих механізмів, без якого існування держави неможливе. В. Липинський здійснив чималий вклад у вивчення державотворчих процесів на українських землях загалом та у дослідження історії Війська Запорозького та історії церкви зокрема.

Степан Томашівський розглядав історію України під дещо іншим кутом. Першою формою української державності він вважав Галицько-Волинське князівство, а Галичині надавав значення “українського П’ємонту”. Запорукою успіху національно-політичних змагань українського народу і самостійності його церкви С.Томашівський вважав зв’язки із Заходом та Апостольською Столицею. Науковий доробок С.Томашівського є надзвичайно важливим з точки зору вироблення державницького підходу до давньої та середньовічної історії України і, в поєднанні з дослідженнями В.Липинського, створює цілісну картину державницького розвитку на українських землях. А вивчення історії України у геополітичному та цивілізаційному контексті, яке розпочав Степан Томашівський, залишається актуальним і сьогодні.

Список використаних джерел та літератури