76. Загальна характеристика антибіотиків карбапенемів. Порівняльна характеристика іміпенему та меропенему. Показання для застосування. Ускладнення терапії.

Антибіотики бета-лактамної структури. Вони характеризуються надшироким спектром дії та справляють бактерицидний ефект.

Показання. Застосовують в лікуванні більшості інфекційних захворювань з тяжким перебігом.

Порівняльна х-ка іміпенему та меропенему. Слабко зв’язуються з білками, виводяться переважно з сечею. Меропенем має вищу стабільність відносно ниркової дегідропептидази-1 за рахунок введення в його молекулу метальної групи в положенні С1 карбопенемового ядра.

Побічні дії обох препаратів дещо схожі. Обидва можуть зумовлювати місцеві реакції: болючість, тромбофлебіт. У місці введення іміпенему можливе

виникнення еритеми, інфільтрату, меропенему-запалення. При застосуванні іміпенему та меропенему можливі алергійні реакції: висипка, свербіж, кропивниця, а також нудота, блювання, діарея, тромбоцитопенія, нейтропенія, еозинофілія, позитивна проба Кумбса.

Іміпенем може спричиняти розвиток мультиформної еритеми, ангіоперотичного набряку, синдрому Стівенса-Джонсона, токсичного епідермального некролізу, ексфоліативного дерматиту, кандидозу, лихоманки, анафілактичних реакцій, коліту, пігментацію зубної емалі. Гематотоксичні прояви: лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитоз, зниження рівня гемоглобіну, помірне підвищення рівня трансаміназ, білірубіну, лужної фосфатази, гепатит. Можливі алігурія, поліурія, гостра ниркова недостатність, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові, азоту сечовини, зміна кольору сечі. Тяжким ускладненням терапії є міоклонія, психічні порушення, парестезії, галюцинації, сплутаність свідомості, епілептичні напади. Можливі зниження слуху, зміна смакових відчуттів.

Меропенем може зумовлювати біль в животі, зворотнє підвищення рівня білірубіну та активності трансаміназ, лужної фосфатази та лактатдегідрогенази в сиротці крові, а також головний біль, парестезії, кандидоз порожнини рота і статевих органів.

Ускладненя: обидва препарати можуть зумовлювати місцеві реакції (болючість, тромбофлебіт). У місці введенн іміпенему можливе винекнення інфільтрату, меропенему-запалення. Можливі алергічні реакції (висипка, свербіж, кропивниця), нудота, блювота, еозинофілія, нейтропенія, гематотоксичні прояви (лейкопенія, тромбоцитоз,гепатит), можливі зниження слуху, зміна смакових відчуттів.

№77 Загальна характеристика антибіотиків тетрациклінів. Фармакодинаміка. Ускладнення терапії. Вікові особливості застосування.

Належать до препаратів широкого спектра дії, справляють бактеріостатичний ефект на МіО.

ФД. Механізм дії цієї групи препаратів пов'язаний зі зв’язуванням з 70S- та меншою мірою – з 30S-субодиницями рибосом бактерій, вони специфічно пригнічують ферменти, які беруть участь у процесі зв’язування амінокислот-т-РНК з акцепторами рибосом.

Ускладнення терапії:

-алергічні реакції;

-з боку ШКТ (нудота, блювання, діарея, глосит, дисфагія, езофагіт, ерозія стравоходу);

-ураження печінки та нирок;

-панкреатит;

-запаморочення;

-пігментація шкіри, слизових оболонок та зубної емалі у дітей;

-підвищення внутрішньочерепного тиску;

-гіповітаміноз;

-фотосенсибілізація;

-гемолітична анемія;

-тромбоцитопенією;

-нейтропенією;

-еозинофілією.

Вікові особливості застосування. Тетрацикліни застосовують у дорослих та дітей, старше 8років, при лікуванні різних захворювань, викликаних чутливими до них збудниками. Тетрацикліни приймають всередину у дозі 250-500 мг 4рази на добу, максимальна добова доза-2г.

№ 78 Класифікація протигрибкових лікарських засобів. Фармакодинаміка. Показання та протипоказання для застосування. Ускладнення терапії.

Поділяються на 3 основні групи:

1.Лік.засоби, які застосовують у дерматології:

А. антибіотики (ністатин, натаміцин, гризеофульвін);

Б. похідні імідазолу та тріазолу (клотримазол, міконазол, омоконазол, біфоназол, еконазол);

В. інші протигрибкові препарати для місцевого застосування (к-та саліцилова, циклопірокс, нафтифін).

2.Лік.засоби, що застосовують у гінекології:

А. антибіотики (ністатин, натаміцин);

Б. похідні імідазолу (клотримазол, міконазол, омоконазол);

3.Протигрибкові засоби для системного застосування:

А. антибіотики (амфотерицин В);

Б. похідні імідазолу (кетоконазол);

В. похідні тріазолу (флуконазол, ітраконазол).

Показання. Поверхневі(локалізовані) або глибокі(системні) мікози.

Ускладнення терапії. Розлади з боку ШКТ та печінки, а також нейро- та гематотоксичність. Можливий розвиток алергічних реакцій.

Класифікація:

1.Алкілуючі сполуки:

а) аналоги азотистого іприту(циклофосфамід, хлорамбуцил)

б) алкілсульфонати (бусульфан)

в) похідні нітрозосечовини (ломустин)

г) інші алкільні сполуки (дакарбазин)

2. Антиметаболіти:

а) структурні аналоги фолієвої к-ти (метотрексан)

б) структурні аналоги пурина (меркаптопурин, тіогуанін)

в) структурні аналоги піримідина (цитарабін, фторурацил)

3. Алкалоїди рослинного походження:

а) алкалоїди барвінку (вінбластин, вінкрестин)

б) похідні подофілотоксину (етопозид)

в) таксани (паклітаксел)

г) інші (україн)

4. Протипухлинні антибіотики:

а) антрацикліни (доксорубіцин, епірубіцин)

б) інші протипухлині антибіотики (блеоміцин, метаміцин)

5. Інші антинеопластичні засоби:

а) сполуки платини (карбоплатин)

в) інші протипухлинні (аспарагіназа, гідроксикарбомід)

Мех.дії алкілувальних засобів:

1 етап – вони вступають в звязки з біологічними структурами, які мають надлишок електронів (нуклеофільними центрами)

2 етап – утворюються карбонатні йони, які звязують азот гуаніну в сьомому положенні (звязуються з азотистими основами ДНК)

3 етап – блокуються процеси, які відбуваються з використанням АТФ

Мех.дії антиметаболітів:

1.засвоєння клітиною

2.включення в складні біосинтетичні процеси, але неспроможність виконати природну функцію метаболіту

3.зниження активності біохімічних процесів, припинення поділу і загибель клітини.

Ускладнення терапії:

• місцевоподразнююча дія (дерматити, некроз підшкірної жирової тканини)

• асептичний цистит

• пригнічення та аплазія кісткового мозку (лейкопенія, анемія)

• диспептичний синдром (анорексія, нудота, блювання, пошкодження епітелію травного каналу)

• пригнічення репродуктивної функції у чоловіків та жінок

№ 79 Класифікація протипухлинних лікарських засобів. Фармакодинаміка алкілуючих сполук та антиметаболітів. Ускладнення терапії.

Класифікація. Сучасні протибла­стомні засоби відрізняються не тільки за хімічною будовою і механізмом дії, а й за спектром протипухлинної активності, сту­пенем і характером побічної дії. В основу існуючої класифікації протипухлинних за­собів покладено їх хімічну будову і ме­ханізм дії.

1. Алкілювальні засоби:

а) похідні хлоретиламіну (допан, лофе- нал, пафенціл, сарколізин, спіробромін, хлорбутин, циклофосфан);

б) похідні етиленіміну (бензотеф, гек- сафосфамід, дипін, іміфос, тіофосфамід);

в) похідні метансульфонової кислоти (мієлосан, мієлобромол).

1. Антиметаболіти:

а) антагоністи фолієвої кислоти (мето- трексат);

б) антагоністи пурину (меркаптопурин);

в) антагоністи піримідину (фторурацил, фторафур).

2. Протипухлинні антибіотики (адріаміцин, блеоміцину гідрохлорид, брунеомі- цин, дактиноміцин, олівоміцин, рубоміцину гідрохлорид).

3. Протипухлинні засоби рослинного походження (вінкристин, вінбластин, розе- він, колхамін, подофілін, барвінок малий і рожевий, калина звичайна, мак дикий, півонія незвичаина, подорожник великии, рута садова, чистотіл звичайний, бефун­гін).

4. Ферментні препарати з протипухлин­ною активністю (Ь-асгіарагіназа).

5. Гормональні препарати та їх антаго­ністи (депостат, медротестрону пропіонат, пролостенон, хлодитан, тамоксифен та ін.).

6. Препарати різних хімічних груп.

7. Інтерферони, інтерлейкіни.

АЛКІЛЮВАЛЬНІ ЗАСОБИ До цієї групи протипухлинних засобів на­лежать сполуки різноманітної хімічної будо­ви. Проте загальною для них є реакція алкілювання функціонально активних груп різ­них біохімічних субстратів клітини, що ле­жить в основі механізму дії цієї групи лікар­ських засобів. Вони мають властивість реагу­вати з нуклеофільними центрами біосубстра- тів пухлинної клітини, зокрема з сульфгід­рильними, амінними, карбоксильними, фос­фатними групами, а також з гуаніном ДНК.

Алкілювання може бути обмеженим пе­реважно або виключно сульфгідрильними групами, оскільки останні взаємодіють з алкілювальними агентами набагато швид­ше, ніж інші функціональні групи нуклеї­нових кислот і білків. Одним із найпрості­ших прикладів може бути реакція алкі­лювання 5Н-груп з етиленгліколем.

Аналогічним чином відбувається алкілювання субстрату й іншими алкілювальними протипухлинними засобами. В ре­зультаті змінюються фізико-хімічні влас­тивості нуклеїнових кислот, білків, що зу­мовлює порушення їх функціонування і внаслідок чого пригнічується життєдіяль­ність клітини. При цьому клітина втра­чає здатність до розмноження. Це насам­перед стосується клітин, які інтенсивно проліферують.

Під час взаємодії алкілювальних про­типухлинних засобів з ДНК і РНК, особ­ливо з гуанідиновими утвореннями, вини­кають "зшивки" спіралей нуклеїнових ки­слот, розриви їх ланцюгів і мутації. ДНК втрачає властивість до редуплікації.

Фармакодинаміка антибіотиків: Проти­пухлинна дія більшості антибіотиків зу­мовлена головним чином їх властивістю утворювати комплекси з ДНК, що призво­дить до пригнічення її інформаційної (мат­ричної) функції, тобто до порушення син­тезу РНК. Практично всі протипухлинні антибіо­тики мають і протимікробну активність, їх можна комбінувати з протипухлинними засобами інших груп, зокрема з алкілювальними і антиметаболітами.

Побічна дія: нудота, блювання, анорексія, лейкопенія, тромбоцитопенія, блеоміцин — випадання волосся, алергіч­ний висип на шкірі.

№ 80 загальна характеристика імуностимуляторів та імуносупресантів. Показання до застосування. Ускладнення терапії.

Імуностимулятори- засоби, що підсилюють імунну відповідь, імунодепресанти- засоби, що пригнічують імунну відповідь.

Імуномодулятори- лз, що мають імунотропну актив. І в терапевтичних дозах відновлюють ф-ї імунної сист. (ефективний імунний захист) імунокоректори- засоби і методи, що хар-ються імунотропністю та норм. Конкретну порушену ланку імунної системи.

Імуносупресори: (депресанти) глобулін, меркаптопурин, циклофосфан, актиноміцин Д, вінкристин, преднізолон, дексаметазон.

ПОКАЗАННЯ: автоімунні захв., пухлини, для запобігання відторгненню трансплантатів, циклоспорин (пригнічує проліферацію Т-лімфоцитів) вик. при трансплантації органів і тканин.

Ускладнення: поруш ф-ї печінки, гіпертонія, тремор, парестезії, втрата апетиту, нудота, рвота, понос, судоми, гіперкаліємія.

Імуномодулятори:

• Мікробні (БЦЖ, бронхомунал, рибомуніл, ІРС-19,лікопід)

• Тимічні (тактивін, тимолін, тимоген,тимостимулін)

• Кістковомозкові (мієлопід)

• Цитокіни (лейкінферон, суперлімф- природ, рекомбінантні – ронколейкін, беталейкін, лейкомакс, нейпоген

• Рослинні: імунал, манакс

• Хімічно чисті (низькомолекулярні: левамізол, галавіт, діуцифон, алоферон, глутоксим, високомолекулярні: поліоксидоній)

За мех. Поділ. З переважним впливом на моноцити/макрофаги, В- і Т-клітини, природні кілери.