37. Суспілно-політичні зміни в період «перебудови» (1985-1990 рр.)

У березні 1985 року після смерті К. У. Черненка Генеральним секретарем ЦК КПРС став М. С. Горбачов. Закінчилася п'ятирічка, прозвана в народі «п'ятирічкою пишних похорон». Керівництво взяло курс на активізацію внутрішній і зовнішній політики СРСР, на відновлення і зміцнення авторитету партії та державної влади всередині суспільства і на міжнародній арені. Прискорення розумілося як підвищення темпів економічного зростання. Для цього було вирішено повністю завантажити діючі потужності, перевівши їх на двох - четирехсменку; зміцнити трудову дисципліну; силами місцевих винахідників проводити механізацію та автоматизацію свого виробництва; підвищити якість продукції (створили спеціальний контролюючий орган - держриймання). У 1987 р. вирішено було змінити провалену «концепцію прискорення» на «концепцію перебудови». У 1987-1988 р.р. перебудова зводилася до «радикальної економічної реформи». Ідея перекладу жорстко централізованого, планового - державного господарства на ринкову, товарно-грошову основу в рамках соціалізму стала стрижнем концепції перебудови. Був прийнятий Закон про державне підприємство, що давав великі права підприємствам і трудовим колективам. Потім пішли Закон про кооперацію і Закон про індивідуальну трудову діяльність (ВТД). Верховна Рада СРСР приймає постанову «Про концепцію переходу до регульованої ринкової економіки в СРСР». Однак це призвело не тільки до входження в ринок нових вільних підприємців, але і до фактичної легалізації «тіньової економіки», головне місце в якій займали представники номенклатури, що зібрали величезні кошти ще в доперебудовні часи на корупції і казнокрадства. З 1988 р. почалося загальне скорочення виробництва в сільському господарстві, з 1990 р. - у промисловості. Гостра нестача найелементарніших продуктів харчування призвела до того, що навіть у Москві з'явилася картково-талонна система розподілу. По країні прокотилася хвиля страйків, в першу чергу шахтарських. Вони заявили, що не вважають КПРС партією робітничого класу. У 1990 р., констатуючи повний обвал економіки і «зрив перебудови», глава уряду Рижков подав у відставку. З великим запізненням Горбачов прийшов до висновку, що економічний розвиток країни стримує політична система, і переключив свою головну увагу на політичні перетворення. Вжиті Горбачовим реформи зробили і ще одне, саме велике діло: вони продемонстрували нездатність «агресивно-слухняної більшості» (вислів Юрія Афанасьєва) до оновлення; вони підштовхнули всю систему радянського тоталітаризму до розпаду.

36.Стратегія прискорення

 етап (1985-1988 рр.) - період розробки концепції перебудови, здійснення перших економічних реформ, визрівання політичного курсу перебудови:

• прийняття програми прискорення соціально економічного розвитку країни (квітень 1985 р.);

• реформа М. Рижкова та Л. Абалкіна (червень 1987 р.), суть якої полягала у запровадженні принципу трьох "С" - самостійність, самоокупність, самофінансування. Були ухвалені "Закон про державне підприємство (об'єднання)", "Закон про кооперацію" та ін.;

• перебування перебудовчих процесів в Україні під контролем радянської номенклатури (при владі залишався консерватор В. Щербицький, оточення якого віддавало перевагу адміністративно-командним методам керівництва; курс не змінився і при його наступнику В. Івашку);

• початок політичних реформ (лібералізація, відміна цензури, реабілітація політв'язнів тощо).

У результаті запропоновані економічні реформи виявилися утопічними й непослідовними, проводилися невпевнено і зазнали провалу. Замість очікуваного прискорення темпів економічного розвитку розпочаловся їх падіння, загострювалися соціальні проблеми, відбувся сплеск інфляції.

Політика прискорення - це політика, яка передбачала розробку довгострокових заходів, спрямованих на соціально-економічний розвиток країни, широке впровадження досягнень НТП, реорганізацію управлінської структури, пріоритетний розвиток машинобудування, спробу вирішити традиційні соціальні проблеми - житлову, продовольчу, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку тощо.

II етап (1988-1991 рр.) - період активних політичних перетворень, курс на перехід до регульованої ринкової економіки:

• XIX партійна конференція (червень 1988 р.), на якій було ухвалено рішення про кардинальне реформування політичної системи, взято курс на гласність, яка виявилася у поверненні із забуття історичних фактів, оприлюдненні інформації про події, що раніше свідомо приховувалися, публікації творів радянських та зарубіжних авторів, розповсюдження яких раніше заборонялося; у більш широкому ознайомленні радянського загалу з масовою культурою Заходу, у відмові від класових і партійних оцінок суспільних явищ на користь загальнолюдських тощо;

• проведення перших демократичних виборів до Верховної Ради (1990 р.)

• погіршення економічної ситуації (дефіцит товарів, інфляції, черги, перехід підприємств України на бартер - натуральний обмін, низька продуктивність праці, падіння національного прибутку у 1991 р. на 13% тощо);

• неспроможність союзних структур здійснювати ефективне управління економікою республіки;

• прийняття Верховною Радою СРСР програми переходу до регульованої ринкової економіки (червень 1990 р.), яка з самого початку виявилася нежиттєздатною.

У результаті безсистемна перебудова призвела до розвалу народного господарства, зростання інфляції, розбалансованості економіки.

Гласність - політика максимальної відвертості та правди в діяльності державних і громадських організацій, дієва й активна форма участі громадської думки в демократичному вирішенні найважливіших проблем країни.