27.20 Зїзд кпрс

З'їзд відбувся 14 - 25 лютого 1956 року в Москві.

Були присутні 1349 делегатів з вирішальним голосом і 81 делегат з дорадчим голосом, що представляли 6795896 членів партії і 419 609 кандидатів в члени партії.

На з'їзді були присутні делегації комуністичних і робочих партій 55 зарубіжних країн.

Порядок дня:

• Звітна доповідь ЦК КПРС. Доповідач - Н. С. Хрущов.

• Звітна доповідь Центральної ревізійної комісії КПРС. Доповідач - П. Г. Москаті.

• Директиви по 6-му п'ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР на 1956 - 1960 роки. Доповідач Н. А. Булганін.

• Вибори центральних органів партії. Доповідач - Н. С. Хрущов.

XX з'їзд зазвичай вважається моментом, що поклав кінець сталінській епосі і зробили обговорення ряду суспільних питань кілька більш вільним, він знаменував ослаблення ідеологічної цензури в літературі та мистецтві і повернення багатьох раніше заборонених імен. Однак на ділі критика Сталіна прозвучала лише на закритому засіданні ЦК КПРС після закінчення з'їзду 

Засудження культу особи Сталіна

Головні події, які зробили з'їзд знаменитим, відбулися в останній день роботи, 25 лютого, на закритому ранковому засіданні. В цей день М. С. Хрущов виступив із закритим доповіддю " Про культ особистості і його наслідки ", який був присвячений засудженню культу особи Й. В. Сталіна.

У ньому була озвучена нова точка зору на недавнє минуле країни, з перерахуванням численних фактів злочинів другої половини 1930-х - початку 1950-х, вина за які покладалася на Сталіна. У доповіді була також піднята проблема реабілітації партійних і військових діячів, репресованих при Сталіна.

Незважаючи на умовну закритість, доповідь був поширений по всіх партосередок країни, причому на ряді підприємств до його обговорення привертали і безпартійних; обговорення доповіді велося також в осередкахВЛКСМ.

Доповідь привернув величезну увагу в усьому світі; з'явилися його переклади на різні мови, у тому числі розповсюджувалися в некомуністичних колах. У Радянському Союзі він був опублікований тільки в 1989 в журналі "Известия ЦК КПСС".

"Пом'якшений" варіант доповіді було оприлюднено в якості постанови Президії ЦК КПРС від 30 червня 1956під назвою "Про подолання культу особи і його наслідків", в якому задавалися рамки допустимої критикисталінізму.

ХХ з'їзд засудив культу особи, навіть розробив програму заходів вкладених у його викорінення, але вже настав найближчим часом показало, що цього явища залишилися, і культ першої особи у Комуністичній партії відродився, хоча й прийняв таких кривавих форм, як за Сталіна. Діяльність самого М.С. Хрущова до останні роки його посаді1-ого секретаря цк кпрс назвуть у жовтні 1964 року волюнтаризмом.

28.Соц.-економічне політика в роки відлиги

Термін "відлига" означає потепління у політичному житті країни, свіжий вітер перемін після лютих морозів сталінської доби. Він почав' уживатися в політичному лексиконі з легкої руки відомого письменника Іллі Еренбурга, який цим словом назвав своіо повість, опубліковану в 1955 р. Згодом "відлигою" почали називати епоху, пов'язану з перебуванням при владі М. Хрущова.

У широкому розумінні десталІнізація — це відхід від крайніх проявів "класичного" сталінізму в усіх сферах життя — політичній, економічній, духовній.

1-й етап: весна 1953 р. — початок 1956 р.

Через три місяці після смерті Сталіна було оголошено перші амністії ув'язненим до 5 років, яких було засуджено за посадові та господарські злочини, неповнолітнім (до 18 років), жінкам, котрі мали дітей віком до 10 років. Було скорочено строк ув'язнення за контрреволюційну діяльність.

Рідше згадувалось ім'я Сталіна у пресі, офіційних документах. А у вересні 1953 р. було ліквідовано інструмент масових чисток і терору — військові трибунали військ МВС і Особливу нараду МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання, ув'язнення.

У 1955 р. засуджено керівників МДБ СРСР, які сфабрикували "ленінградську справу", а її учасників реабілітовано.

Каральні органи було поставлено під жорсткіший контроль вищих органів влади.

У цілому ж перший етап десталінізації проходив обережно, негласно, елементи сталінської політики ще домінували в політичній практиці.

2-й етап десталінізації проходив під знаком XX з'їзду КПРС (1956—1961 рр.).

Повну реабілітацію одержали керівники партії й держави, воєначальники, письменники, зокрема українські Е. Блакитний, В. Чумак, І. Микитенко, драматург М. Куліш, кінорежисер О. Довженко. Поступово з місць ув'язнення було випущено й реабілітовано сотні тисяч простих громадян — жертв масових репресій ЗО—50-х рр. А втім, їхні психологічні страждання поглиблювалися соціально-побутовими: виникали труднощі з житлом, пропискою, роботою, грошова допомога була мізерною.

У 1957 р. було поновлено Чечено-Інгуську, Кабардино-Бал-карську, Калмицьку, Карачаєво-Черкеську АСРР, проте не було офіційно реабілітовано німців Поволжя, кримських татар, виселених вірмен, греків, болгар і представників інших народів, які зазнали сталінської опали.

3-й етап десталінізації — осінь 1961 р. — осінь 1964 р., пов'язаний із XXII з'їздом КПРС, на якому з новою силою прозвучала критика культу особи. На ньому йшлося про активних помічників Сталіна: Молотова, Кагановича, Маленкова, Ворошилова. На думку Хрущова, вони несли особисту відповідальність за численні масові репресії та за інші зловживання владою.

Наприкінці жовтня 1961 р. делегати XXII з'їзду партії одностайно погодилися на винесення саркофагу з труною Сталіна з мавзолею на Красній площі. Наступним кроком стало зняття пам'ятників Сталіну, закривались і перейменовувались музеї, фабрики, заводи, колгоспи, які були названі ім'ям Сталіна; Сталінську область було перейменовано в Донецьку, а місто Сталіне — в Донецьк. Перелік законів СРСР та указів президії Верховної Ради СРСР, що стосувались присвоєння імені Сталіна, втратили свою силу.