Вопрос 24 Право спільної власності та його види

Майно може належати на праві власності як одній особі індивідуально, так і кільком особам (суб'єктам права власності) одночасно. Відповідно до ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). У такому разі між цими суб'єктами і виникає спільна власність. Оскільки спільна власність за своєю юридичною природою є своєрідним способом реалізації суб'єктами права приватної, державної та комунальної власності, то тут не утворюється нова самостійна форма власності. Отже, право спільної власності - це право двох чи більше осіб на один об'єкт (на одну річ або сукупність речей).Право спільної власності здійснюється кількома особами - співвласниками. Спільний об'єкт може складатися з однієї або сукупності речей, які можуть бути подільними або неподільними, проте як об'єкт права власності вони утворюють єдине ціле. Це означає, що право кожного зі співвласників поширюється на весь об'єкт у цілому, а не на певну його частину. Отже, право спільної власності характеризується множинністю її суб'єктів та єдністю об'єкта. Право спільної власності кількох співвласників на відповідну річ (сукупність речей) не є більш широким за обсягом чи іншим за своїм змістом, порівняно з правом власності однієї особи на таку саму річ (сукупність речей). При цьому право спільної власності кожного із співвласників поширюється на весь його об'єкт в цілому, а не на його певну частину. Тобто загальний обсяг повноважень співвласників щодо спільного майна не збільшується, а лише розподіляється між співвласниками. Істотною особливістю права спільної власності є також те, що воно забезпечує функціонування правовідносин двох категорій: зовнішніх (відносин співвласників з третіми особами з приводу спільного майна) та внутрішніх (відносин, що виникають між співвласниками з приводу утримання, використання, поліпшення спільного майна).

Розрізняють такі види права спільної власності: право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності.Право спільної часткової власності — право двох або більше осіб разом за спільною згодою володіти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить їм на праві власності, з виділенням долі кожного з них. Визначаючи частки у праві спільної часткової власності, слід вважати, що вони є рівними, якщо інше не визначено за домовленістю співвласників або законом. Слід також враховувати і внесок кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.Особливу роль під час визначення частки в майні відіграє також і покращення спільного майна, які здійснив один із співвласників. Здійснення права спільної часткової власності відбувається за згодою співвласників, в тому числі шляхом укладення договору про порядок володіння та користування спільним майном. Причому кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.При здійсненні спільної часткової власності співвласники наділені правами та обов'язками щодо спільного майна, так само як при праві особистої власності, однак у відповідній частині. Однак співвласники відповідно до своєї частки зобов'язані здійснювати витрати на утримання спільного майна.Окремо слід звернути увагу і на розпорядження спільним майном шляхом відчуження чи виділення. Приміром, співвласник має право самостійно відчужити свою частку у праві спільної часткової власності. Співвласник має також право на виділення йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Причому виділення може провадитись як в натурі, так і за його згодою шляхом грошової компенсації.Від виділення слід відмежовувати поділ спільного майна, тобто проведений за згодою усіх співвласників розподіл спільного майна в натурі між усіма співвласниками. При поділі, на відміну від виділення, відносини спільної власності припиняються.

Право особи на частку в спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:1) частка є незначною і її не може бути виділено в натурі;2) річ є неподільною;3) спільне володіння і користування майном є неможливим;4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Право спільної сумісної власності є правом двох або більше осіб разом за спільною згодою володіти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить їм на праві власності, частки якого попередньо не визначено. Право спільної сумісної власності виникає лише у разі, якщо це прямо передбачено в законі.

На сьогодні законодавець відзначає дві підстави виникнення права спільної сумісної власності:

• набуття майна подружжям за час шлюбу;

• набуття майна в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї.

Особливості правового режиму майна подружжя за час шлюбу додатково регулюють ст. СК України. Особливості правового режиму майна, набутого в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, регулює Закон України "Про особисте селянське господарство".

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що його вчинено за згодою всіх співвласників.

Виділення майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за бажанням співвласника. У разі виділення частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Причому виділення може провадитись як у натурі, так і, за згодою співвласника, шляхом грошової компенсації.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за домовленістю між співвласниками цього майна. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Окрім цього, за рішенням суду частку співвласника може бути збільшено або зменшено з урахуванням обставин, які мають істотне значення.