БІЛЕТ 1.

1. Об’єкт, предмет і зміст суспільної географії на сучасному етапі її розвитку.

Об’єктом суспільної географії є суспільство і взіємопов’язана єдність його сфер. Головним складовим елементом є людина.

Конкретним о’єктом дослідження СГ є форми геопросторової організації суспільства: держава (країна) й економічний район.

Предмет СГ – геопросторова (територіальна) суспільства чи його окремих частин: населення, його виробничої, соц., політ, духовної чи прир-ресурсної сфер. Геопросторова організація – 1) взаєморозташ (взаєморозміщення) об’єктів в двовимірному просторі земної пов

2)наявність просторових зв’язків між розташованими в межах зем пов об’єктами

3)існування територіальних, сусп. утворень (формувань, поєднань, систем, структур)

4)функ-я терит утворень, що полягає у регульованій зміні їхнії станів унаслідок взаємодії з довкіллям (природним і суспільним) для досягнення завчасно передбачених цілей

Зміст СГ – це сукупність чи система її наукових проблем, ідей чи гіпотез, понять і категорій, поняттєво-термінологічних систем (ПТС), принципів, законів і закономірностей, теорій і концепцій тощо, які адекватно відображають об’єкт і предмет дослідження.

Особливо важливою, суттєвою ознакою фундаментальності змісту науки є розроблення нею законів і закон-ей розвитку, стр-ри і функ-я об’єктів її дослідження, обґрунтування своїх поняттєво-термін систем.

2. Рельєф дна Світового океану.

Єдиний Світовий океан розділений на чотири океани: Тихий (50 % площі), Атлантичний (25 %), Індійський (21 %) і Північний Льодовитий (4 %). Межі океанів проводять по береговій лінії материків і островів, а у водних просторах умовно по меридіанах мисів.

Дно Світового океану має значні відмінності у глибинах, будові. Учені виділяють у його межах чотири зони.

Підводна окраїна материків утворює першу зону, до якої входить материкова відмілина — шельф, та материковий схил. Шельф має глибини до 200 м. Дно утворене відкладами, які, переважно, принесені із суходолу — піски, гравій, галька та ін. Шельф багатий на нафту, газ, розсипні родовища металів, алмазів тощо. Материковий схил також є затопленою частиною континенту із земною корою материкового типу до глибини близько 3,5—4 км. Він часто східчастий, розсічений підводними каньйонами.

На стику материкових і океанічних частин літосферних плит виділяється перехідна зона, до якої належать улоговини окраїнних морів, ланцюжки островів переважно вулканічного походження, глибоководні жолоби. У Світовому океані налічується понад ЗО жолобів. Найглибшим із них є Маріанський жолоб — 11 022 м, а найдовшим — Алеутський — 3570 км. Із перехідною зоною пов'язані основні діючі вулкани Землі, а також осередки землетрусів. Найкраще перехідна зона виражена уздовж Тихоокеанського узбережжя Азії.

Третя, основна зона дна Світового океану — ложе океану. Вона займає більше половини його площі з переважаючими глибинами до 6 км. В основі цієї зони лежить земна кора океанічного типу. Гряди, плато, височини розділяють ложе на улоговини. Донні відкладення утворені мулами органогенного походження, глиною.

Серединно-океанічні хребти із земною корою базальтового типу утворюють четверту зону, яка виділяється в центральних частинах океанів. Загальна довжина їх складає більше як 60 000 км. Висота хребтів над ложем океану — до 3000— 4000 м, ширина — 1000—2000 км. Уздовж осьових частин хребтів розташовані глибокі ущелини — рифти. Вони мають ширину декілька кілометрів, а глибину — 1—1,5 км. Уздовж рифтів є багато діючих підводних вулканів, часті землетруси, спостерігається посилений тепловий потік.

Підводна окраїна материків. Межа між материками й океанами проходить не береговою лінією, а під водою. Частина материкової земної кори продовжується під водами океанів. Тому ця частина дна й отримала назву підводної окраїни материків. Уздовж узбережжя материків тягнеться шельф (материкова обмілина). Ця ділянка справді мілководна: до 200 м завглибшки. Шельф є підводною слабо нахиленою рівниною. Його ширина різна. Шельф вкритий осадовими уламковими породами, принесеними річками з суходолу.

Глибше, до 3000 м, розташовується материковий схил. Це досить крутий уступ. У багатьох місцях він порізаний глибокими долинами. Нижня частина схилу має вигляд хвилястої нахиленої рівнини.

Там, де материковий схил переходить до ложа океану, розташовуються глибоководні моря. З боку океану їх обрамляютьланцюги островів. Такі острови є величезними підводними хребтами, вершини яких здіймаються над водою. До островів прилягають глибоководні жолоби. Це довгі й вузькі западини з крутими схилами, що мають значні глибини (понад 6 000 м). Яскравим прикладом такого поєднання є Охотське море, Курильські острови і Курило-Камчатський жолоб. Перехідні зони є поясами високої сейсмічності. Там часто бувають землетруси й виверження вулканів. І тільки за жолобами починається ложе океану.

Ложе океану. Ложе океану – це центральна найбільша частина дна Світового океану. Його глибин сягають 4 000–6 000 м. Ложе має земну кору океанічного типу.

Рельєф ложа є поєднанням гігантських рівнин – улоговин. У їх центральних частинах шар осадових порід дуже тонкий. Він утворений вулканічним пилом, скелетами морських організмів. Нагромаджується він дуже повільно: 1 мм за тисячу років. Іноді в улоговинах височать конуси підводних вулканів. Діючі – вивергають лаву, що осідає на дні. Згаслі вулкани мають плоскі вершини, їх вирівнюють морські течії. Улоговини розділені гірськими хребтами. Наприклад, на дні Північного Льодовитого океану здіймаються хребти Ломоносова і Менделєєва.

Серединно-океанічні хребти. Майже посередині океанів проходять валоподібні підняття океанічної кори. Їх називають серединно-океанічними хребтами. Це грандіозні гірські споруди. Вони безперервною широкою смугою простягаються дном усіх океанів, утворюючи ланцюг завдовжки майже 70 000 км. Висота хребтів відносно дна перевищує 3 000 м.Серединноатлантичний хребет поділяє ложе Атлантичного океану на дві частини.

Серединно-океанічні хребти розсічені уздовж глибокою ущелиною з крутими схилами. Її дно перетинають тріщини, з яких виливається лава. На схилах скупчуються вулкани. Вершини вулканічних гір іноді досягають поверхні океану й утворюють острови із застиглої лави (наприклад, о. Ісландія). Це свідчення того, що серединно-океанічні хребти є зонами вулканізму й землетрусів.

Зміни рельєфу дна Океану. Рельєф дна океанів, як суходолу, формують внутрішні і зовнішні процеси. Внутрішні процеси утворюють підводні хребти, вулкани, глибоководні жолоби. Найбільші зміни поверхні дна пов’язані із землетрусами і виверженнями вулканів.

Зовнішні процеси забезпечують знесення і нагромадження осадових порід на дні. Це призводить до вирівнювання підводних форм рельєфу. Найбільше осадових порід нагромаджується біля материкового схилу. У центральних частинах Океану вони нагромаджуються дуже повільно: шар в 1 мм – за тисячу років.