22Журналістика у пострадянських республіках.

На порозі XXI століття журналістика пострадянських республік демонструє виразні риси національної специфічності. Однак у перші роки після проголошення незалежності республіки колишнього СРСР - і системи ЗМІ цих країн - пережили деякі багато в чому подібні трансформації. Зміни початку 1990-х рр. відбувалися під гаслами демократії і ринкових реформ, викликали істотні зміни в друкованій та електронній пресі пострадянських республік. Видавнича і мовна діяльність перестала бути партійно-державною монополією і почала здійснюватися в умовах ринкового середовища. Повний державний контроль над ЗМІ зберігся тільки в Туркменістані

У перші роки після розпаду Радянського Союзу і утворення СНД негативний вплив на розвиток журналістики справила гостра внутрішня політична нестабільність, в багатьох пострадянських республіках, що переросла в Грузії, Таджикистані, Молдові в масштабні збройні конфлікти. Проте в 1990-і роки в більшості республік СНД відбувалося кардинальна зміна типологічної структури періодики у зв'язку з появою частих газет і журналів. Виросла частка розважальних та інших комерційно орієнтованих видань. Збільшилася кількість газет і журналів на національних мовах. При цьому в багатьох республіках СНД збереглися порівняно численні і багатотиражні російськомовні видання. У Киргизії дві з чотирьох урядових газет випускалися російською мовою, а найбільший тираж серед щоденних газет - 50 тис. прим. - Мала російськомовна газета «Вечірній Бішкек». Велике значення російськомовних видань, що виходять в Україні, Білорусії, інших нових незалежних державах.

В 1990-і п. збільшилася загальна кількість видань, присутніх на ринку періодики республік СНД, їх сукупні тиражі скорочувалися. За останні роки зросла кількість українських газет (з 1799 до 2551) та журналів (з 206 до 1374). Але при цьому їх загальний річний тираж зменшився на третину. По забезпеченості населення щоденною пресою України опустилася до рівня слаборозвинених держав світу: на 1000 чол. в цій країні в 1999 р. припадало не більше 60 екз. газет - в той час, як встановлений ЮНЕСКО показник мінімальної забезпеченості становить 100 прим. на 1000 чол. У Вірменії, яка пережила серйозний економічний спад, частка громадян, що регулярно читають газети, скоротилася до трьох відсотків.

Створені в пострадянський період численні приватні мовні компанії ще не стали реальними конкурентами державному мовленню.

Внаслідок урядового контролю над мовленням опозиція не має повноцінного доступу на державні телеканали і радіостанції, що особливо важливо в період передвиборних кампаній. Прийняті в пострадянський період закони про ЗМІ і діючі правоохоронні системи не створили гарантій для незалежної та безпечної діяльності журналістів та ЗМІ, для використання преси з метою забезпечення рівноправного політичного і громадянського діалогу. Організації, що здійснюють моніторинг протиправних дій проти працівників преси та медійних організацій, постійно наголошували нелегітимні акції влади, спрямовані проти журналістів та ЗМІ: переслідування та вбивства працівників преси неодноразово приводили до гучних політичних скандалів у Вірменії, Білорусії, Грузії, України та інших пострадянських республіках.

У 2000 р. організація «Freedom House», яка здійснює загальносвітової моніторинг становища ЗМІ та журналістів прийшла до висновку, що у всіх середньоазіатських пострадянських республіках, а також в Азербайджані та Білорусі відсутні умови, що забезпечують вільне функціонування преси. За висновком «Freedom House», в обстановці «часткової свободи» діяли ЗМІ та журналісти Вірменії, Грузії, Молдови, України. Високий ступінь свободи преси була відзначена тільки в республіках Балтії.

З метою збереження єдиного інформаційного простору в СНД було здійснено ряд ініціатив, спрямованих на покращення взаємодії республік Співдружності у сфері масової інформації. У жовтні 1992 р. було підписано міждержавну угоду про співробітництво в галузі інформації, яка передбачала, зокрема, «створення спільних інформаційних структур». Одним із кроків по реалізації угоди було створення колективної міжнародної телекомпанії республік СНД «Мир». У 1996 р. президенти країн СНД підписали міжнародну угоду, згідно з яким вперше у світовій історії недержавне інформаційне агентство «Інтерфакс» наділялося статусом офіційного (повноважного) розповсюджувача інформації в рамках Співдружності Незалежних Держав.