9. Філософія Середньовіччя (5 - 13 ст.). Теоцентризм, реалізм, номіналізм.

Феодальний спосіб життя, панування християнської церкви в європейському середньовіччі формували бачення світу крізь призму релігії, “за образом и подобием духа”. В цьому плані людина феод. сусп-ва постає насамперед “духовною людиною” (акцент на її душу), а не просто тілесною (природною) істотою. Не заперечуючи реальності речового світу, суспільна свідомість середньовіччя тлумачить її як “зовнішню видимість” більш фундаментальної реальності – духовного світу. Тому ключ у розв’язанні всіх проблем людина шукає у сфері духу. На цьому грунті і починає формуватись нова парадигма, в основі якої було духовно-ідеальне (точніше – релігійне) тлумачення світу (тому - теоцентризм). Філософія в цих умовах втрачає той автономний статус, яка вона мала в античні часи, і стає “прислужницею теології” – «не повіриш – не зрозумієш».

Аврелій Августин (354 – 430 рр. н.е.) – є одним із найзначніших представників релігійної філософії (був канонізований катол. церквою). Основний твір – “Про град Божий”, в якому він виклав основні принципи нової філ.-теологічної доктрини. Згідно, Августину світ поділяється на дві основні частини – “Град земний” (земне буття) та “Град Божий” (небесне потойбічне буття). “Земний град” – людські держави, вони недосконалі, несправедливі і люди страждають. “Небесний град” – царство Боже з усією можливою досконалістю, ціль земного існування людини. Земна історія – здійснення наперед визначеного плану Бога (провіденціалізм). Саме Бог – рушійна та визначальна сила історії. Сама історія (час) уявляється у вигляді лінії від створення світу Богом до Страшного Суду.

Патристика і схоластика. Твори Св.Августина та інших визнаних теологів відносяться до епохи “патристики” – твори “отців Церкви”. ЇЇ головними особливостями є поділ буття на дві протилежні форми – земне (тлінне) та небесне (вічне). В людині, відповідно, протиставляються її тіло та душа. Походження світу уявляється у вигляді креаціонізму (творення світу Богом). В центрі уваги стоїть сюжет гріхопадіння людини. На початку ІХ століття виникає певний спосіб мислення – схоластика (від лат. “школа). Остання являє собою догматичний спосіб мислення, що спирається не на реалії життя, а на авторитет канонізованих текстів і формальну логіку словесних суджень.

Номіналізм та реалізм. Патристика не давала вичерпаних відповідей на ряд питань, тому дискусії теологів та філософів відносно їх призвели до формування 2-х схоластичних течій – реалізму та номіналізму.

Засновником реалізму був Ансельм Кентерберійський, який висунув онтологічне (вчення про суще) доведення буття бога - “Все, що є в моїй свідомості, є поняття Бог, тому він реально існує, Бог пізнається вірою”. Бог існує, бо існує поняття максимально досконалої істоти. Реалісти спиралися на поняття “універсалій” (уявлення про об’єктивне існування загальний понять), визнавали реальними їх існування(поняття існує до речі – елемент божественного Логосу, - в речах даних нам у відчутті і після речей – у нашомі пізнанні). Таким чином, реалізм обгрунтовував традиційну об’єктивно-ідеалістичну тезу про незалежність ідеального (“універсалії”) від матеріально-чуттєвого світу.

Номіналісти (Засновник н. - Росцелін) вважали “універсалії” лише “іменами” (nomen - ім’я), словесними позначеннями певних речей або явищ(поняття існують в речах як принцип їх конструкції та в нашому пізнанні). Справді реальними є лише одиничні, індивідуальні речі. Бога окремо не існує, він існує як 3 сутності – Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Св.Дух (все це спільне називається ім’ям Бог).

Полеміка між номіналістами та реалістами призвела до появи концептуалізму, засновником якого був П'єр Абеляр. Він намагався використовувати при доказі християнських істин (існування Бога і т.ін.) раціональні судження, розум (“розумію, щоб вірити”). Проти цього виступили консервативні церковні кола – вчення Абеляра засудили.

Фома Аквинський (1225 - 1274) - теолог домініканського ордену, що систематизув схоластичне вчення. Основний твір – “Сума теологій”, в якому він поєднує філософію Аристотеля (вчення про матерію та форму) з християнською теологією. Бог – це Вища Форма, яка надає форми всій матерії. Висунув 5 доказів буття Бога: все в світі має причину – повинна бути Першопричина (це є Бог, який є причиною самого себе) і т.п. Обгрунтовував тотожність теології та філософії – пізнане у філософії не має суперечити теологічній догмі, у разі виникнення суперечності істину слід шукати у теології.