8. Філософія Аристотеля: критика теорій ідей Платона, вчення про категорії, етика.

Аристотель (384 – 322 рр. до н.е.) – був найбільш здібним учнем Платона, але згодом став критикувати свого вчителя (“Платон мені друг, але більший друг мені - істина ”). Народився в родині лікаря македонського царя Філіпа, був вчителем Олександра Македонського. В Афінах заснував свою школу (“Лікей”). Осн. філ. твори – трактати “Метафізика”, “Про душу”, “Органон”, “Афінська політія”, “Політика” «Риторика», «Поетика».

Критика Платона. Основний напрямок критики Аристотеля був спрямований на теорію ідей Платона (ідеї – першооснова і сутність матеріального буття речей). Аристотель не погоджується з тим, що ідеї, як вид самостійного буття, не залежать від існування чуттєвих речей. Його аргументи проти теорії Платона:

• ідеї Платона – прості копії, двійники чуттєвих речей, які не відрізняються від них змістом (так, ідея людини нічим не відрізняється від сукупності загальних ознак кожної людини);

• Платон настільки відокремив світ ідей від світу речей, що втрачаються підстави для будь-яких відносин між ними;

• Платон впадає у суперечність, коли розглядає відношення між ідеями (подібно до загального та окремого), адже ідеї, згідно Платону, є сутністю (першоосновою) буття;

• Відокремивши ідею від речей, Платон не може пояснити факти народження, загибелі та руху.

Аристотель вважав, що ідея та річ – це теж саме, тільки річ існує у реальності, а ідея – у нашому пізнанні. Тому вивчати треба речі, їх внутрішній устрій.

Матерія та форма. Подолання недоліків теорії Платона Аристотель робить через введення двох філософських категорій – матерії (М) та форми (Ф). Кожна річ складається з М. та Ф. М. є пасивним матеріалом, поза Ф. вона лише чиста можливість; але разом із Ф. вона постає у визначеності матеріалу. Отже, дійсність речей більше пов’язана з Ф. “Формою всіх форм” є бог або світовий розум, який мислить сам себе і утворює всі можливі форми.

Буття конкретних речей зумовлено дією 4-х причин:

1. матеріальна - власне матеріал речі (наприклад, метал для чаші);

2. формальна - форма, що обирає матеріал (образ чаші, який приймає метал);

3. причина-мета - для чого створена річ;

4. причина дієва - створює своєю дією результат (майстер, який виготовляє річ).

Вчення про категорії. Філософія, згідно Аристотелю, має з’ясовувати питання про причини буття у всій його універсальності. Буття має кілька визначень, основними з яких є категорії (основні роди, розряди буття). Аристотель виділяє 10 категорій: субстанція (суть), якість, кількість, відношення, місце, час, дія, страждання, володіння, спокій. Кожна цих категорій відповідає на певне питання - “що?”, “скільки?”, “яке?”, “по відношенню до чого?”, “коли?”, “де?” тощо. Ці категорії лежать в основі філософської думки, є її структурними компонентами, “вузлами” тієї “сітки”, якою наш інтелект охоплює реальність.

Вивчення буття здійснюється за допомогою логіки (логічного мислення). Аристотель формулює три закони логічного мислення: закон тотожності (певне А є А), закон протиріччя (А не є не-А) та закон виключеного третього (А або А, або не-А, третього не дано).

Етика. На відміну від Платона, Аристотель відокремлює доброчесність розуму та поведінки людини. Під першим розуміється мудрість, яку людина одержує внаслідок навчання. Доброчесність поведінки виникає внаслідок виховання і являє собою “золоту середину” (мужність – середина 2-х недоліків – безумної відваги і страху).

Доброчесність і порок – це можливості нашої поведінки, які ми обираємо. Власними діями людина досягає як щастя, так і краху. Найвища форма життя – “споглядальна”.