7. Філософія Платона: теорія ідей, вчення про суспільство та державу.

Платон (427 – 347 рр. до н.е.) – справжнє ім’я – Арістокл, народився в м.Егіна , знатного роду. Займався поезією, писав драми та трагедії, але після знайомства з Сократом спалив всі рукописи та вирішив стати філософом. Познайомився з піфагорейцями. Тиран Сіракуз Діонісій спочатку дав дозвіл Платону перебудувати свою державу згідно його ідеалам, але потім, побоюючись за свою владу, видав Платона спартанцям. Ті продали П. на ринку рабів, але його викупили. Після цього Платон оселився в Афінах, де в садах Академа заснував свою школу (“Академія”). Основні праці – “Держава”, “Закони”, “Політика”. Платон - основоположник об`активного ідеалізму в Европі.

Теорія ідей. В центрі філ. системи Платона лежить його теорія ідей. Ідеї –вічні незмінні сутнісні, першооснови буття. Речі з плином часу змінюються, але світ не зникає – отже, в основі речей лежать деякі ідеальні незмінні сутності. Речі - це лише тіні, відображення ідей. Ідеї не дані нам чуттєво, але їх можна осягнути розумом. Ідеї, таким чином, постають як умови переходу від сприйняття речей до їх осмислення. В цілому, Платон вкладав в термін “ідея” наступний смисл: 1) ідея, як причина форми речей; 2) ідея, як родове поняття; 3) ідея, як сутність речі; 4) ідея, як принцип конструювання речіСтіл і ідея стола), напрямок вдосконалення речі або людини. Наприклад – дерево і ідея дерева: перше тимчасове і знищенне, а друге вічне і безтілесне, яке набуває чуттєвого значення тільки внаслідок матеріального втілення – оточення матерією(порівняймо - генетичний код рослини і його реальне втілення – рослина). Але ідея в розумінні Платона не є продукцією інтелектуальної діяльності людини. Сама інтелектуальна діяльність за Платоном є процесом пригадування того, що безсмертна душа пізнала перебуваючи у сфері ідей.

Світ(сфера) ідей – це особлива надчуттєва реальність, яка своєю повнотою і досконалістю перевищує все чуттєве. Цей світ упорядкований, над всіма ідеями стоїть вища ідея – ідея Блага. Світ ідей є божественним, джерелом всіх благ є Бог. Думки Бога – “ейдоси” (ідеї - праобрази досконалості). Саме ейдоси – це справжнє буття, а земний світ є лише його відображенням. Світ пронизаний Еросом вираженим у прагненні ідей до втілення у речовому варіанті.

Людина. Сутність людини, за Платоном – розумна душа, а тлінне тіло – “темниця для душі”. Душа людини має три рівня: 1) нижчий – бажаючий (потреби); 2) середній – вольовий (риси характеру); 3) вищий - розумний (мудрість).

Теорія пізнання. Ідеї можна пізнати лише розумом, а не чуттєвим досвідом. Але оскільки душа кожної окремої людини пов’язана зі Світовим Розумом (Логосом), ідеї не пізнають в точному смислі цього слова, а пригадують (адже пам’ять людини містить сліди цих ідей). Методом пізнання є діалектика, за допомогою якої слід допомогти людині згадати необхідну ідею. Людина яка орієнтована не на розум, а на почуття, сприймає не істинне буття, а буття тіней (заперечував мистецтво).

Держава та суспільство. В ідеальній державі той уклад життя, де є благо. Платон виділяє 4 “невірних” типи держави – тімократія (влада честолюбців), олігархія (влада небагатьох), демократія (влада народу), тиранія (влада однієї людини, яка над законом) і 2 “вірних” типи – монархія та аристократія.

Суспільний лад повинен будуватись відповідно до структури людської души (3 рівня):

• 1) нижчий клас – ремісники, селяни – їх головною чеснотою повинна бути стриманість (оскільки у них домінує бажаючий рівень души);

• 2) середній клас – воїни (їх головна чеснота – мужність);

• 3) вищий клас – філософи – повинні керувати державою (бо у них домінує вищий розумний рівень душі).

При цьому 2-й та 3-й класи не повинні мати приватної власності, сім`ї та дітей. Але є одна чеснота, яка повинна бути у всіх трьох груп – справедливість.