
- •Філософія - духовно теоретична форма опанування світу.
- •Структура філос. Знання.
- •Філософія і світогляд. Структура світогляду та його історичні форми.
- •Філософія і міфологія. Особливості світогляду давніх слов’ян.
- •5. Філософія і наука. Методологічна роль філософії в науковому пізнанні.
- •6. Антична філософія: характерні риси та основні періоди. Діалектика Сократа. Порівняльний аналіз традицій Східної і Західної філософій
- •7. Філософія Платона: теорія ідей, вчення про суспільство та державу.
- •8. Філософія Аристотеля: критика теорій ідей Платона, вчення про категорії, етика.
- •9. Філософія Середньовіччя (5 - 13 ст.). Теоцентризм, реалізм, номіналізм.
- •10. Філософія доби Відродження: гуманізм та антропоцентризм, натуралізм, пантеїзм. Хіу-хуі ст
- •11. Особливості філософії Нового часу: емпіризм, раціоналізм. Проблема методу пізнання (ф.Бекон, р.Декарт) хуіі ст
- •12. Філософія французького Просвітництва 18 ст.: погляди на матерію, суспільство, релігію, людину.
- •13. Філософія і. Канта: вчення про антиномії, теорія пізнання, трансцендентальні засади культури і етика.
- •14. Філософія г.-в. Гегеля: принцип тотожності мислення і буття, діалектика. Вчення про абсолютний дух. Розуміння історії
- •15. Філософія л. Фейєрбаха: антропологічний принцип та вчення про релігію.
- •16. Філософія к. Маркса: проблема відчуження, матеріалістичне розуміння історії. Вплив марксизму на світову філософію та соціальну практику.
- •18. Вчення г.С. Сковороди про світ та його пізнання.
- •19. Сковорода про людину та її щастя.
- •20. Філософські основи зародження української національної ідеї в Кирило-Мефодіївському братстві. Історіософфія Костомарова.
- •21. Соціально-філософські мотиви в творчості т.Г.Шевченка та їх значення для розвитку національної самосвідомості.
- •22. Ідея України у філософському світогляді п.Куліша(«Хутірська філософія…»)
- •23. Соціально-філософські погляди і.Франка та м. Драгоманова.
- •24. Історіофілософія м.Грушевського
- •25. Генеалогія моралі ф. Ніцше. Концепція «переоцінки цінностей»
- •26. Основные культурологические взгляды 3. Фрейда
- •27. Проблемы культуры и этики в роботах Фромма.
- •28. Людське існування як головна тема філософії екзистенціалізму (Сартр «Екзистенціалізм – це гуманізм», Камю «Миф о Сизифе»).
- •29. Гермеиевтнка: проблеми інтерпретації та розуміння, Герменевтичне коло.
- •30. Проблема буття в іст.Ф. Уявлення про структуру буття (мат., дух., соц.). Концепції монізму, плюралізму, дуалізму.
- •31. Буття, субстанція, універсум. Еволюція уявлень про матерію. Атрибути матерії.
- •32. Діяльність як спосіб буття людини в світі. Структура і форми дія-ті: предметно-практична, духовно-практична, духовно-теоретична. Поняття духовності.
- •33. Поняття культури. Культура як реалізація творчих сил людини (буття гуманізму). Культура і цивілізація. Масова культура і її роль у сучасному суспільстві.
- •На даний момент у ф.Існує декілька концепцій к.
- •34. Проблема свідомості. Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Свідомість людини і психіка тварин. (Марксизм, фрейдизм, Юнг). Проблема ідеального.
- •35. Філософські категорії, їх специфіка, функції, історичний характер (системи категорій Платона, Арістотеля, Канта, Гегеля).
- •36. Категорії рух, простір, час та їх світоглядне і методологічне значення.
- •37. Категорії форма і зміст, структура і елемент, система і функція. Структуралізм і постструктуралізм у філософії другої половини хх ст.
- •38. Проблема пізнання. Суб‘єкт та об‘єкт в процесі пізнання.
- •39. Співвідношення абстрактного і конкретного в пізнанні (Гегель г. Кто мыслит абстрактно?)
- •40. Істина як гносеологічна та культурологічна категорія. Концепція істини. Істина як процес.
- •41. Чуттєве та раціональне, емпіричне та теоретичне в пізнанні. Сенсуалізм та раціоналізм. Роль емоцій у пізнанні. Проблема інтуїції.
- •42. Основні форми наукового пізнання: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
- •Основні методи опрацювання фактів:
- •Методи теоретичного пізнання:
- •43. Соціальне буття як проблема єдності обєктивного та субєктивного чинників. Ф-я історії, специфіка, головні проблеми.
- •44. Суспільство і природа: єдність і відмінність. Екологічні та демографічні проблеми.
- •45. Роль економіки в суспільстві. Історичні способи виробництва, і закономірності їх розвитку(Маркс, р.Арон, д.Белл)
- •46. Наука і техніка як чинники суспільного розвитку. Сцієнтистські та технократичні концепції історичного процесу та їх оцінка.
- •47. Мораль як соціокультурний феномен. Категорії моралі. Мораль та право.
- •48. Проблема суб’єктів історії: особа, народні маси, класи, нації
6. Антична філософія: характерні риси та основні періоди. Діалектика Сократа. Порівняльний аналіз традицій Східної і Західної філософій
Появі феномену античної філософії (АФ) сприяли декілька факторів, зокрема:
географічно-кліматичний – Балканський п-ов знаходиться на перетині 3-х континентів (Європа, Азія, Африка), наявність різних кліматичних зон - сприяло запозиченню різних ідей;
культурно-історичний – використання надбань давніх цивілізацій (крито-мікенської і т.п.);
соціальний – високий рівень розвитку соціальних стосунків;
відносна зрозумілість і досконалість античної міфології, її близькість до людини;
талановитість, суспільно-громадська активність стародавніх греків.
Загальні особливості АФ: 1) В античному світі філософія набула автономного (щодо інших сфер суспільного життя) характеру розвитку; завдяки цьому вона власне і одержала тут свою назву (Ф. – грецьке слово); 2) АФ була відкритою та доступною для людей, це бала дісно «форма суспільного світогляду» або одна з них. В Давній Греції Ф. могли займатися всі люди (крім жінок).; 3) АФ терпимо ставилась до різних ідей та концепцій – історично формувався плюралізм, що був практично знищений християнством (хоча, були і певні виключення – атеїзм). 4) АФ була надзвичайно пластичною, здатною набувати різних форм та виявлень. 5) АФ була надзвичайно динамічною у розвитку – приймала різні позиції, нарощувала ідеї. 6) АФ розвивалася в осередках – школах – створених інтелектуалами і названих їхніми іменами або іменами місця де існувала школа. Школи мали різні підходи до вирішення основних світоглядних проблем і, як наслідок - виникають дискусії як у рамках шкіл, так і між останніми.
Історія АФ. Можна виділити 3 основних етапи розвитку АФ:
1) Натурфілософський (фізичний), або рання класика (7-5 ст. до н.е.). Основна тема – виникнення та будова єдиного, цілісного світу (космосу), пошук першооснови всього сущого. Основні представники – Фалес Мілетський (за першооснову буття приймав воду), Анаксімандр (п. – “апейрон” – вічна субстанція, без форми), Анаксімен (п. – повітря), Геракліт (п. – вогонь, логос), Піфагор (п. – ідеальні числа), Емпедокл (існує 4 першооснови – вогонь, повітря, вода, земля), Демокріт (матеріалістичне вчення про атоми), Зенон (є лише буття, вічно тотожне собі самому).
2) Класичний період (5–4 ст. до н.е.). Основна тема – людина(«Пізнай самого себе») та всі її прояви. Представники – софісти (Протагор – “людина є мірою всіх речей”), Сократ (діалектичне мислення), Платон (теорія ідей), Аристотель (вчення про матерію та форму).
3) Пізній класичний (космополітичний) період. Основна тема – людська індивідуальність. Етап можна розділити на 3 підетапи: а) елліністична філ-я (4-1 ст. до н.е.); б) олександрійська філ-я (1 ст. до н.е. – 6 ст. н.е.); в) римська філ-я (1 – 6 ст. н.е.). Сюди відносяться школи епікурейців (Епікур – смерті не існує, бо основою життя є невмирущі атоми), скептиків (Піррон – кожна річ така, як і інші; треба утримуватись від будь-яких суджень про речі), стоїків (Сенека – у світі панує фатум – невблаганний закон долі), неоплатонізму (Плотін, Прокл – світ є послідовним втіленням божественного логоса - Єдиного).
Діалектика Сократа. Сократ (5-4 ст. до н.е.) – син скульптора та повитухи, брав участь у Пелопоннеській війні. Звинуватили в розбещуванні юнацтва знаннями та введенні нових божеств. Потрапивши до в’язниці був страчений за постановою суду - отруївся цикутою. Сократ ніколи не записував своїх думок та діалогів з учнями, тому основними джерелами по С. є твори Платона та Ксенофонта. Основні положення ф. Сократа:
- Природа – вищий у порівнянні з людиною світ, вона непізнана. Тому пізнавати слід людину та її душу – “Пізнай самого себе”. Оскільки людина це істота моральна, пізнання самого себе дає змогу пізнати моральні якості, спільні для всіх людей (моральність – наслідок знання, адже людина може робити добро тоді, якщо вона знає, що це таке).
- Пізнати істину до кінця людина не може – “Я знаю, що я нічого не знаю”. Мудрість людини – ніщо в порівнянні з мудрістю богів.
- Пізнати саму себе людина може в процесі діалогів із іншим співрозмовником – “сократичні бесіди”. Розробив метод суб’єктивної діалектики – вміння вести діалог таким чином, щоб внаслідок руху думки, згладжувались суперечливі позиції співрозмовників і обидва наближались до істинного знання. Метод Сократа прийнято називати дефініторно-індуктивним – формулювання визначення шляхом наведення співрозмовника на останнє через спостереження за емпіричними фактами оточуючого буття. Свій метод Сократ порівнював з мистецтвом маєвтики – допомоги при народженні, - сам він допомагав здібним «народжувати» думку з узагальнення емпіричних фактів. В діалектичних бесідах ставив себе в положення незнаючого і шляхом постановки ряду запитань добивався від співбесідника «ефекту незнання» - тобто той сам починав усвідомлювати свої незнання і ліквідовувати їх у майбутньому шляхом пізнавальної діяльності.
Порівняння східної та західної філософії. В основі сх. та зах. Фф. лежали різні парадигми (архетипи).
Східна філ-я |
Західна філ-я |
Архетип “Втеча від світу” (принцип недіяльності даосів, прагнення до нірвани у буддистів). |
Архетип “Оволодіння світом” (активний вплив людини на світ, його пізнання,) |
Акцент на пізнання внутрішнього світу людини (інтровертивна психологічна установка) |
Акцент на пізнання зовнішнього світу - космосу (екстравертивна психологічна установка). |
Більш ірраціональний характер пізнання (є речі, які пізнати неможна). |
Більш раціональний характер пізнання (розробка логіки Аристотелем). |