4. Філософія і міфологія. Особливості світогляду давніх слов’ян.

Спільною формою зосередження мудрості у всіх народів була міфологія. Вона спиралась на традицію («заповіти батьків»), намагалась пояснити начала (засади) світу і причини існування, походження людини, життя і смерті, підстави існування різних природних стихій (Сонця, Землі, повітря, тепла), зберігала оповіді про дії пращурів.. Міфи регулювали життєві процеси людей, тісно пов’язуючи з природно-кліматичними умовами і порами року, виражали переживання й уявлення давніх людей про все суще у художньо-поетичній формі. Реальні події світобуття і людські уявлення про по­дії у міфах розуміються як щось ціле. Тільки з часом лю­ди починають розрізняти речі і назви речей, як окремі форми буття. Тому характерною рисою міфології є антропоморфізм: перенесення людиною власних здібностей і властивостей на все довкілля. У міфах люди і боги, тварини і рослини, води і каміння «розмовляють» між со­бою.

Міфологія пов’язана з анімізмом (природа), тотемізмом (живі істоти), фетишизм (речі), магія- ритуальний вплив на потойбічні сили.

Зрештою, міфологія поєднувала в собі два важливих елементи: «профанне» і «сакральне» (святе і потайне). Профанне — це досвід, знання, цінності. Сакральне» там, де люди не мали знань, де досвід вияв­лявся безсилим, своє розуміння світу вони доповнювали уявленням про існуваня богів і демонів, добрих і злих сил. Але внаслідок нагромадження знань про світ наростав також обсяг незнання, тобто ставала все складнішою та образ­но-символічна сфера, що позначала невідомість.

Давні українці могли вірити, а могли й не вірити у богів. Люди у час «язичництва», таким чином, поводили себе досить вільно щодо богів. Наші пращури шанували Небо-Перуна («верх») і Землю-Жінку («низ»). Земля дає соки всьому сущому, а у Жінці ці соки через материнське молоко переходять до дитини. Земля ж ховає у себе все, ще померло. Небо Чоловік-Перун виконував «запліднюючу» функцію: посилав дощ і тепло, щоб добре Земля народжувала.

Людина в українській казково-міфологічній традиції зображується свободною, розумною, мужньою. Вступити в боротьбу з «темною силою» її ніхто не змушував, крім власної свідомості важливості її подвигу для збереження життя людського роду. Допомагає ж людині не сила, а перш за все розум і порозуміння з довкіллям. Вона знає «мову» рослин, тварин, сонця і вітру, «поцейбічних» і «потойбічних» (темних) стихій і сил. В одних випадках домовляється з ними, в інших — вступає в безкомпромісну боротьбу. Причому однаково шанувався розум чоловіка і жінки. Характерно, що герої міфів давньої Греції й Риму свої подвиги роблять по волі богів. В українських же казково-міфологічних сюжетах чоловік і жінка керуються власним розумом, але тільки разом, спільним зусиллям і довіряючи одне одному, долають зло. «Небесні» або «підземні» сили можуть шкодити, але допомагаючи одне одному порадами уміннями, чоловік і жінка досягають успіху. Причому людина по власній волі переступає «межу», що розділяє світло і тьму, проникає у невідомість і розкриває таємниці.

Різноманітні відповіді дає давньоукраїнська міфологія на питання про те, з чого і як постав світ: 1. світ постав з «каменю», закурівся і народив з того вогню богів, які потім з каменю створили світ. 2. світ постав з «яйця-райця». 3. світ постав відтоді, коли три голуби дістали з дна безмежного океану землю.

Специфічним було у наших предків розуміння душі і смерті. Душа складається з трьох частин. Одна пов'язана з тілом, зникає на третій день по смерті; друга, що пов'язана з довкіллям і проявлялась у спілкуванні, зникає на дев'ятий день, а третя — на соро­ковий день з'єднується з душами померлих.

Лада. Як ще не було початку світу, не було ні неба, ні землі, а лишень було широке море, а на тім морі Древо Життя. Те Древо Життя явило богиню Ладу, а богиня Лада й дала першопочаток усьому — і землі, і небесам, і богам, і людям, і всякій тварі та билинці на землі, і кожній пташці та зірці в небі. Лада-богиня-рожаниця, Мати Всесвіту.

Род. Могутній і величний, бог над богами і над людьми, завжди усім клопотався, усім турбувався. Його чотири обличчя були звернені водночас в усі чотири сторони світу, щоб за всім доглянути і навести лад.

Сварог був дуже трудолюбивий, завжди зайнятий ділом бог-коваль. .

Дана-повелителька річкових сил. Мала незбагненну притягальну владу. Подарувала людям човен і весло, навчила користуватися ними. Завдяки цим дарам. Річки стали найзручнішими сполучними шляхами.

Стрибог.На відміну від інших богів, які піклувалися про благо людини, творили переважно добро, похмурий Стрибог уособлював руйнівні сили зла. Для покари насилав народи війною один на одного.

Другий син Сварога - молодий Сварожич(бог вогню), погляд якого був пильний і доскіпливий. Того погляду боялися, його намагалися уникнути ті, хто чинив зло і жив неправдою. Але спопеляюча кара Сварожича неодмінно наздоганяла винуватців.

Перун - грізний бог грому і блискавки, повелитель стихій, роз­порядник життя і смерті, невтомний войовник і покровитель воїнів. Перун був найпершим опікуном князів та їхніх військових дружин. Біля статуї скріплювалися клятвою різноманітні договори, укладалися всілякі угоди. Завжди клялися, поклавши руку на зброю.

Мокоша - Матір Урожаю. Велес був богом добродійним. Покровителем мисливців, мудрим наставником і охоронцем пастухів, допо­магав хліборобам у їхніх трудах, особливо під час жнив. Марена-богиня водного царства. Сімаргл-охоронець Дерева Життя, яке дає насіння усіх рослин.Хорс-бог нічного світила, Місяця.