Методи теоретичного пізнання:

1. Аксіоматичний – виділення вихідних співвідношень сфери пізнання та встановлення з їх допомогою змісту зв‘язків цієї форми.

2. Теоретичного моделювання – конструювання предметних якостей за допомогою математики теорії систем та ін.

3. Гіпотетико-дедуктивний – формування гіпотез, що пояснюють сукупність фактів, виведення з гіпотез часткових тверджень та їх пояснення.

4. Сходження від абстрактного до конкретного – виділення елементарних характеристик фактів та зведення їх в єдину систему тверджень.

5. Поєднання історичного та логічного – досліджують науково-іст.процес певної сфери, виділяють у ньому необх.зв‘язки, які зводять у єдину систему тверджень.

6. Системно-структурний – вивчення об‘єкта як в цілісності його структури, так і його складників.

43. Соціальне буття як проблема єдності обєктивного та субєктивного чинників. Ф-я історії, специфіка, головні проблеми.

Поняття буття є вихідним для ф. Воно виконує функцію сенсоутворення у людському світорозумінні. У 20 ст. коли людство відчуло можливість свого самознищення буття постає як найвища цінність та міра моральної відповідальності людини за свої дії. Нарешті, у реальному виявленні буття постає перед людиною у контексті питання прожиття та смерть, безсмертя та шляхи людського самоутвердження. Умовою визначення буття як гранично широкої категорії є зіставлення його з небуттям. У такому розумінні небуття всі матеріальні форми, що підлягають змінам, постають як відносні. Вони визначають не буття як таке. а лише його прояви. «Буття немає, - є тільки становлення» -Ф.Ніцше. Для того. щоб визначити буття, слід було б знайти його не відносні, а абсолютні межі, з такими межами конкретні науки ніколи не стикаються хоча б тому, що для них і саме поняття буття не є предметом дослідження.

Парменід( давньогр.ф.). буття—не "сущі речі, а "суще як таке". Існує тільки буття, небуття ж— зовсім не існує

Оточуючий світ складається з одиничних речей взаємопов`язаних між собою. Буття є ніщо інше як інтенція свідомості, її націленість на те, щоби фіксувати будь-що у статусі того, що постало як предмет свідомості та усвідомлення. Поза свідомостю ніякого буття не існує, принаймі. Про нього ми нічого не знаємо і сказати не можемо. В процесі включення людини в сіспільно-культурні процеси, відбувається своєрідне врегулювання людських дій, внаслідок якого деякі стихійні прояви людини будуть обмежені, а деяким буде надано принципово інше спрямування. Являючи собою істоту суспільну, людська особа не може будувати своє життя, не враховуючи спрямованого на неї погляду "інших"— рівнопорядкових з нею людських субєктів. Вільно чи невільно, свідомо чи неусвідомлено кожен з нас прагне до того щоб наше життя набувало осмисленості для наших партнерів по соціальному спілкуванню, чим більше навколо людей, здатних примусити нас " вийти з себе" і подивитись на себе і світ їх очима, тим більше стимулів для різнобічного осмислення нами власного буття. . Питання про сенс буття - це питання про існування у людини таких життєвих цінностей, орієнтирів, ідеалів, принципів, під які вона може підводити більшість ситуацій або вирішень, з якими стикається у житті. " чому взагалі є сутнє, а не навпаки— ніщо?" ( М. Хайдсггср).

Проблема буття—це проблема сутності всього існуючого, а також проблема єдності світу як цілого. Значення проблеми буття для філ—ії: 1. Ця проблема окреслює гранічну межу і специфіку філ. Узагальнення та сутнісного розгляду будь- яких явищ реальності. 2. від розвязання проблеми буття залежить розуміння та розвязання усього кола філ. Проблематики. 3. Постаючи гранічно можливим орієнтиром для людського самоздійснсння та філософствування проблема буття стає фактором сенсоутворення та масштабом людських цінностей. 4. Пр. буття концентрує найважливіші аспекти й чинники люд.

Ф-фія історії – галузь знань, що займається проблемами смислу історії, її закономірностями. Основними напрямами розвитку людства і историчним пізнанням

Самоутвердження та відомо регулювання люд. життєдіяльності. філ-я історії як особливий напрямок філ. Пізнання покликана здійснювати загал. Орієнтацію людини в іст процесі. Термін вперше вжив Ф. Вольтер( 18 ст.). Проблеми : чи має іст. процес власну якісну особливість: проблема спрямованості історії' сенс та завершення історії; розуміння істор процесу.

Просвітники 18 ст вносять у ф.історії ідею причинності, розробляють теорію прогресу, висловлюють думку єдності історичного процесу, обґрунтовують впливи на історичний процес. Гегеліанська трактовка ф.історії як саморозвитку абсолютного духу. Звідси марксистська трактовка як виявлення рушійних сил соціального поступа. В ірраціоналізмі ф.історії розглядають з позицій відкидання причинності, тоді сама історія є необумовлений закономірно потік подій.