42. Основні форми наукового пізнання: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.

Наукове пізнання – здатність людини. Суспільно-історичний процес творчої діяльності людей, що формує ії знання, на основі яких виникають цілі і мотиви людської діяльності. В основі пізнання лежить активна діяльність людини по відношенню до природи, тобто пізнання мали двосторонній характер: здатність і схильність людини і використання сил природи людиною.

До форм наукового пізнання відносяться факти, проблеми, гіпотези, концепції та теорії.

Науковий факт – певним чином зафіксований результат.

Проблема – це знання про незнання, нерозв‘язана суперечність між знаннями та незнаннями. Дослідник робить припущення про обставини, які зумовили проблему. Якщо з‘ясовується, що обставини, в цілому, відомі науці – знання про них використовується в певній ситуації, і проблема знімається.

Гіпотеза – наукове припущення, спосіб вірогідного розв‘язання проблеми, науково обгрунтоване попереднє пояснення причин та підстав певного факту. Це припущення у вирішенні проблеми, що спирається на певну суму фактів.

Концепція – наукова позиція по відношенню до чогось, сукупність достовірних знань, що пояснюють певні сторони чи властивості досліджуваних фактів, розгорнутий план системного відображення об‘єкта. На основі суми концепцій постає теорія.

Теорія – складна, суперечлива система законів і категорій, які всебічно пояснюють явище, що досліджується, і передбачає існування невідомих явищ. Це відносно вичерпане пояснення досліджуваного факту, цілісне уявлення про закономірності і сутність об‘єкта дослідження. У теоріїї відобр.істотне, тобто суть, закони, засади, причини існування даного явища чи предмета. На підстві теорій виробляються практичні рекомендації, норми та рішення. Кожна теорія повинна узгоджуватись з ін.теоріями, повинна підтверджуватися практикою. Теорія завжди прокладає шлях ін.відкриттям. Т – це найвищий рівень синтезу знань. В ній воно досягає певної міри і завершеності, набуваючи водночас безумовного характеру. Т – особлива форма пізнання, що має свою структуру.

. Поняття наукового методу. Методи емпіричного та теоретичного рівнів пізнання.

Метод(шлях до мети) наукового пізнання – способи, за допомогою яких суб‘єкт пізнає дійсність.

Емпіричне пізнання – початковий, нижчий рівень – здобуваються факти, відбувається їх первинна систематизація, пов‘яз.з феноменом довіду – експеримент, спостереження. Чуттєвий досвід суб`єкта переходить у знакову систему чило або мовні конструкції, що відображають оточуючу дійсність.

Теоретичне пізнання – слідуючий, вищий рівень – відбувається у формах міркування, інтелектуального споглядання, уявного конструювання, проникаємо у сутність явища і відкриваємо з-ни.

Методи емпіричного знання: спостереження (безпосереднє, опосередковане), порівняння, вимірювання (пряме, непряме), описання (як класифікація зібраних даних, як описування теоретични положень), експеремент (пошуковий, перевірочний, здійснюючий).

Основні методи опрацювання фактів:

1. Аналіз – розкладання фактів на їх елементарні складники.

2. Синтез – поєднання елементарних складників у складніше цілісне явище.

3. Індукція(емпіричне) – рух думки від окремих (часткових) фактів до ідей (узагальнень).

4. Дедукція(раціональне) – рух думки від загальних ідей до інших ідей або до фактів (індивідуальних тверджень).

5. Ідеалізація – доведення параметрів певних фактів або явищ до гранично можливих меж для виявлення певної якості в найповнішому.

6. Формалізація – застосування символічних позначень для виявлення однорідних одиниць (рис) фактів.