40. Істина як гносеологічна та культурологічна категорія. Концепція істини. Істина як процес.

Гносеологія – напрям філософії, що формує методи пізнання. А отже веде пошук шляху досягнення істини.

І (звичайна) – адекватне відображення дійсності у свідомості внаслідок процесу пізнання в знаковій системі, системі понять, образів, відтворення І як такої поза межами свідомості.

І (культурологічна) – розгортається через співвідносність з добром і красою як іпостасями блага. Пізнається через мораль і естетику. Відносність і суб`активність – основні риси даноі І.

В гносеології існ. 3 основні моделі трактування істини:

1. Модель відповідності – істина те, що відповідає дійсності, це адекватне відображення реальності у свідомості людини.

2. Модель застосованості – істина те, що може бути застосованим і випробуваним на практиці.

3. Внутрішня узгодженість істини через інтуїтивне сприйняття – найсуб`єктивніша модель трактовки істини.

Відповідності знань та уявлень дійсності – людський інтелект у процесі пізнання створює т.зв. “ідеальні об‘єкти”. Далі в процесі пізнання ми реалізуємо свої прагнення, уподобання, інтереси, ідеали, переконання. Пізнаючи об‘єкт, ми розглядаємо його з позицій різних наук та напрямів пізнання. Але реально об‘єкт єдиний, тому варто припускати одосторонність істини добутої в процесі пізнавальної діяльності. Звідси випливає різність істин, що відкриваються різним суб`єктам пізн.діяльності і , як наслідок плюралізми у підході до питання істинності та хибності(протилежність істини).

Конвенціальна – істиною слід вважати те, що більшість людей

погоджуються визнавати таким (у науці чи повсякденному житті). Таким чином істина набуває значення все загальності, що не знімає попередгнії її проблем.

Істина як процес: Істина(як процес і мета) постає суттєвим поглибленням нашого сприйняття дійсності і водночас усвідомленням самого нашого пізнавального досвіду, тобто в кінцевому підсумку істина – це належне в пізнанні, гносеологічний ідеал пізнання, те, чого ми прагнемо, коли ставимо питання про поняття істини, то воно передбачає завершену повноту наших знань. В дійсності, ні ідеального, ні еталонно завершеного знання не існує, а існують часткові, фрагментарні елементи можливої чи бажаної повноти. Істину як багатогранний інтелект. процес нелегко збагнути у всій повноті. Отже істину можна прийняти як тимчасову «зупинку» у безкінечному процесі пізнання, свого роду проміжну мету дослідника при формуванні знань.

41. Чуттєве та раціональне, емпіричне та теоретичне в пізнанні. Сенсуалізм та раціоналізм. Роль емоцій у пізнанні. Проблема інтуїції.

Процес пізнання має 2 рівні:

Чуттєвий – побудований на емоційно-вольовій сфері. Включає: 1. Відчуття (фіксують окремі властивості речей), 2. Сприйняття (поєднання відчуттів та створення певного образу), 3. Уявлення (відтворення образу без безпосереднього контакту з річчю). Чуттєве пізнання(емпіричне, сенсуальне – метод індукція) – від одиничного до загального, є фіксація окр.властивостей та ознак речей органами чуття людини. Результат – створення образів реальності;

Раціональний – ґрунтується на діяльності розуму. Раціональне пізнання (результат – створення понять, вчень, теорій, концепцій): 1. Поняття (сутність і зміст явища, це слова, що фіксують суттєві хар-ки класу предметів), 2. Судження (твердження позитивного чи негативного змісту про предмет, це речення, які зв‘язують між собою поняття так, що хід мислення у суттєвих моментах збігається з прцесами реальності), 3. Умовивід (два або кілька суджень, з яких виводиться нове за законами логіки, це сукупність речень, суджень, пов‘язаних між собою законами логічного виведення).

Емпіричне пізнання – початковий, нижчий рівень – здобуваються факти, відбувається їх первинна систематизація, пов‘яз.з феноменом досвіду і досліду – експеримент, спостереження (Бекон, Гобс). Форми – описи, зведення, протоколи. Сенсуалізм(напрям у гносеології) – визнає примат почуттів у пізнанні, відчуття – єдине джерело пізнання (англ.і фр.мат-ти), як течія сформувався на грунті емпіризму, що веде витоки від Фр.Бекона. Засновник С. – Джон Локк.

Теоретичне пізнання, раціональне – слідуючий, вищий рівень – відбувається у формах міркування, інтелектуального споглядання, уявного конструювання, проникаємо у сутність явища і відкриваємо з-ни. Раціоналізм (напрям у гносеології) – визнає примат розуму, основна роль відводиться раціональному мисленню (т. вроджених ідей Декарта; Спіноза; Юм), коли все загальність і необхідність, як логічні ознаки достовірного знання можуть бути почерпнуті тільки з розуму або понять, що притаманні йому від народження(Бога, числа, слова, протяжності, точки і т.д.)

Роль емоцій у пізнанні. Емоції – стимулятор творчого процесу. Голий інтелект завжди позбавлений прагнення. Тв процес ґрунтується на внутрішньому прагненні, суб`єкт пізнавальної діяльності хоче досягти мети, - звідси випливає уявлення про нероздільність емоційно-вольової сфери та раціональної в пізнавальній діяльності.

Проблема інтуїції. Інтуїція – це такий спосіб одержання нового знання (форма пізнання), коли за неусвідомленими в даний момент часу ознаками і, не усвідомлюючи шляху руху власної думки, суб‘єкт робить висновок, наукове відкриття, одержує нове об‘єктивно істинне знання про дійсність. Інтуїція – кульмінаційний момент такого творчого процесу, коли всі елементи пізнавальної проблеми, які до цього були у відокремленому стані, об‘єднуються у єдину систему.