35. Філософські категорії, їх специфіка, функції, історичний характер (системи категорій Платона, Арістотеля, Канта, Гегеля).

Категорії (від гр. Категоріа – висловлювання, свідчення) – форми усвідомлення в поняттях всезагальних способів відношення людини до світу, які відображають найбільш загальні і сутнісні властивості, закони природи, сусп-ва, мислення. Витоки вчення про К. – далеко в минулому. Перші поняття категоріє співпадають з поняттям субстанцій – вода, вогонь, земля, повітря, ефір. У формі відособлених, узагальнених понять у філософію категорії вводить Платон: суще, рух, спокій, тотожність, відмінність. Аристотель: проблема К. – проблема співвідношення змісту висловлювань про суще з самим сущим. Він вважає, що у висловлюванях зв‘язуються поняття (“роди” та “види”), які виражають спільне в предметах, і тільки з їх доп.ми розуміємо один одного, коли говоримо про одиничні предмети. Пізнавальне значення К. оскільки філософія має з‘ясувати питання про причини буття у всій його універсальності, то буття має кілька визначень, основними з яких є категорії (основні роди, розряди буття). А. -10 категорій: субстанція (суть), якість, кількість, відношення, місце, час, дія, страждання, володіння, спокій. Кожна з цих К відпов.на питання: “що?”, “скільки?”, “яке”, “по відношенню до чого?”, “коли”, “де?” тощо. Ці К лежать в основі філ.думки, є її структурними компонентами, “вузлами” тієї сітки, якою наш інтелект охополює реальність. Кант: систематизує К, поділючи їх за кількістю (єдність, множина, цілісність), якістю (реальність, заперечення, обмеження), відношення (субстанція, причина, взаємодія), модальність (можливість, необхідність, дійсність). Гегель: це К сучасної ф., вони завжди парні (напр.: одиничне і загальне, форма і зміст, причина і наслідок, єдність і протилежність).

Філософські К – це гранично широкі форми, в яких відобр.як матеріальне, так і духовне буття, заг.зв‘язки його, закони, принципи розвитку.

У своєму необхідному зв‘язку К утворюють систему, яка відображає об‘єктивний, історично розвиваючий взаємозв‘язок всезагальних способів відношення людини до світу, в яких відобр. форми буття природи, сусп.життя.

Приклади суч.К: рух, простір і час, кількість, якість, міра, сутність, явище, зміст, закон, хаос, необхідність, випадковість та ін.

Специфіка: категорії є відображенням буттєвої реальності, вони повинні збагачуватися новим змістом, перебуваючи в постійній інтелектуальній динаміці не є статичними.

36. Категорії рух, простір, час та їх світоглядне і методологічне значення.

К: Р, П, Ч характеризують усі види буття, - це спосіб існування буття.

Рух – спосіб існ-ня буття, це будь-які зміни матер.тіл, будь-які перетворення. Поза рухом існ-ня неможливе. Кожгій формі руху притаманний певний носій – субстанція. Поза рухом тіло не існує. Тіло, яке існ.поза Р є безструктурним, непізнаваним, бо не вплив.на органи відчуття. Якщо є стр-ра і є взаємодія елементів, це є Р. Розрізняють внутріатомний рух, рух частинок, біологічний рух, соціальний рух. Рух у просторі та рух у часі. Але як би не змінювався предмет під час руху – він все одно зберігає свою визначеність. Абсолютний спокій означає припинення існування.

Типи Р:

1. Р., який не виходить за рамки даної системи.

2. Р., який призводить до утворення якісно нової системи (неживе – живе – сусп-во).

Розвиток – вид Р, ознаками якого є саморух і певна направленість, характерним є якісні зміни об‘єктів, поява нових форм буття, викликаних внутр.перетворенням зв‘язків.

Рух і розвиток відбуваються у просторі і часі.

Простір – є формою координації співіснуючих об`єктів, станів матерії; розміри, стр-ра матер. тіл, розміщення їх відносно одне одного. П хар. - є протяжність, структурність процесів і явищ.

Час – всезагальна форма існування, координації об`єктів, - озн.плинність, змінюваність матер.тіл, тривалість існування явищ, темп протікання процесів.

1. Фізичний П і Ч, особливості: об‘єктивність, незалежність від люд.свідомості. Об‘єктивно залежить від швидкості руху тієї системи, якій вони притаманні, від сили гравітаційного поля. Цю залежність довела теорія відносності Ейнштейн, який припустив, що П є однорідним. Фізичний Простір має особливості: тримірний (довжина, висота, ширина), є симетричним. Час – одномірний, тече з мин. через теп.у майб., є незворотнім, є асиметричним (тече в один бік).

2. Біологічний час – це біоритми, які характерні даномі біол.орг-му, виробл-ся в процесі пристосування даного орг-му до зовн.середовища.

3. Соціальний простір – фізичний простір, освоєний, олюднений, осуспільнений, багатомірний, зворотний (у сусп-ві може бути повернення назад). Соціальний час – ті ритми життєдія-ті сусп-ва, які характерні йому, спресовує і мин., і майб., і суч, може прискорюватись і уповільнюватись та ін.