3. Філософія і світогляд. Структура світогляду та його історичні форми.

Світогляд-цілісна форма знань про світ, людину, про місце людини в світі. Ставлення людини до світу.Світогляд – це те, що спонукає людину до дії.

Світогляд – це інтелектуально-чуттєва конструкція, яка вирішує всі проблеми нашого буття виходячи з деякого вищого припущення і в якій у відповідності до нього (вищ. припущення)жодне питання не залишається відкритим,а все, що викликає нашу цікавість займає своє певне місце.(З.Фрейд) Функції: цінісно-оціночна орієнтація у сусп. Світі; систематизація наукових пізнань, релігії, моралі, мистецтва і ін. форм духовної культури. Філ. і світогляд розрізняються основними пол., категоріями. В філ. проблеми онтології і гносеології вирішується через категорії об’єкт і суб’єкт, то у світог. – світ і людина, які взаємодіють між собою.

Світог. складається з: знань, переконань (теоретичний рівень), емоційно-чутєвих(віра), емоц.-вольових форм. Емоційно-почутєвий рівень-світовідчуття, світосприймання, світоставлення, теоретичний рівень-світорозуміння. Форма світорозумінння-філос. теорія, світосприймання і світоставлення-образно-символічна, художньо-поетична форма.

В залежності від рівня думки світог. розрізняють: світосприянятя, світобудівництво (Хаос-Космос, Буття-Небуття), світовідношення (Китай-пристосування людини до природи, Індія-втеча від світу, Європа-оволодіння світом), світоспоглядання, світоставлення, світовідчуття.

Хаос -це образ світової неупорядкованості та невідомості, що оточує людське життя, сфера, з якої все постає і в яку потім зникає. З Хаосу народжуються і боги. Хаос означає безмежну сферу невідомості і смерті. Космос- це освоєна людьми реальність, це світ який людям зрозумілий і у якому люди живуть. Хаос ж є «антисвіт», непроникний для людей. Спираючись на Хаос і Космос, у філософії будувались дві протилежні картини світу. Якщо началом брався Хаос, роз-лась кон-ція, схема «Хаос-Космос-Хаос». Тобто начало світу, як Космосу, ховалось у невідомості, а межа Космосу також розсіювалась і зникала у Хаосі. Якщо ж началом вважався Космос схема «Космос-Хаос-Космос». Тобто світ періодично розпадається, щоб знову постати упорядкованим.

«Елементи»-кінцеві складові, з яких утворені Хаос і Космос. Емпедокл- Хаос: землі, води, повітря і вогню.. Арістотель, Фома Аквінський, Декарт-два елементи: Космосу і Хаосу (матерія і форма, матерія і свідомість).

Інший аспект світобудівництва виражався Буття і Небуття. Ці поняття характеризують Космос. Все суще у світі (Космосі) визначається як Буття, а можли­ве та минувшина Буття визначились як Небуття: стан неіснування і смерті, руйнування, передіснування. Все, що виникає у Космосі, постає з Небуття і зникає у Небуття. Минувшина не зникає безслідно, а певним чи­ном зберігається як частка реально функціонуючого Буття. Те, що безпово­ротно втрачається і ніяк не відтворюється у Космосі, є Ніщо.

Якщо пояснення людського життя виходить з прийняття за світове начало Хаос, тоді людина мислиться ірраціональною (нерозумною) істо­тою, підвладною пануванню невідомості, несвободою, річ­чю серед речей, якими керує якесь позасвідоме «об'єктив­не» начало. Якщо пояснення людини спирається на архетип Космосу, тоді вважається, що людина містить у собі усі його елементи, а тому є Мікрокосмом. Пізнаючи світ, ми пізнаємо людину, а осягаючи людину, ми пізнаємо світ. Це дає можливість встановити співмірне (гармонійне) співвідношення людини і світу.

Історичні форми (типи) світогляду: міфологія , наука, релігія, філософія

Спільною формою зосередження мудрості у всіх народів була міфологія. Вона спиралась на традицію («заповіти батьків»), намагалась пояснити начала (засади) світу і причини існування, походження людини, суть народження, життя і смерті, підстави існування різних природних стихій (Сонця, Землі, повітря, тепла). Міфи регулювали життєві процеси людей, тісно пов’язуючи з природно-кліматичними умовами і порами року, виражали переживання й уявлення давніх людей про все суще.

Реальні події світобуття і людські уявлення про по­дії у міфах розуміються як щось ціле. Тільки з часом лю­ди починають розрізняти речі і назви речей, як окремі форми буття. Тому характерною рисою міфології є антропоморфізм: перенесення людиною власних здібностей і властивостей на все довкілля. У міфах люди і боги, тварини і рослини, води і каміння «розмовляють» між собою. міфологія поєднувала в собі два елементи: «профанне» і «сакральне» (святе і потайне). Профанне — це досвід, знання, цінності і переконання, що здобувались людьми у ході повсякденного життя протягом віків. «сакральне там, де люди не мали знань, своє розуміння світу вони доп-вали уявленням про існуваня богів і демонів.. Згодом профанне і сакральне стають базою для формування — філософії та релігії.

Релігія пропонує антропоморфний тип світорозумін­ня, специфіка якого полягає у перенесенні властивостей людської діяльності та життя на весь світ. Тобто, подібно до того, як людина створює речі, релігійне світорозумін­ня припускає, що світ також створений, але позасвітовим «ремісником» — богом. Світ у системі релігійного світо­розуміння, таким чином, мислиться штучним, бо штучним (мистецьким) є все те, що спеціально створюється. Перша світова релігія — буддизм спирається не на міф, а на обряд, порядок якого строго регламентується. Відступ від обряду вважається святотатством. Визнає бога вічно і завжди існуючим.

Наука, навпаки, обстоює ідею природного існування світу. Таке світорозуміння виключає можливість створен­ня дійсності. Вона мислиться існуючою «самою по собі», отже, творче, народжуюче начало вбачається у самому світі. Людина тільки розкриває це начало своєю працею і пізнанням. Тому наукове світорозуміння виникає як результат дослідницької роботи, завдяки чому появля­ється нібито «чисто об'єктивне» знання дійсності. Специ­фіка наукового світорозуміння, таким чином, проявляєть­ся у прагненні «виключити» людський елемент із картин світу, який існує так, нібито до нього людина не має ніякого відношення.

Філософське ж розуміння специфічне тим, що в ньо­му образ світу і людини вважається результатом зустрі­чі, взаємодії людини з довкіллям. Зміст природних про­цесів у взаємодії переходить у форми людських знань і оцінок, а самі природні процеси «оречуються». Тобто набувають відповідні смисли і значення, які вони не мо­жуть мати внаслідок природного походження. Природа «німа». Вона не відповідає на питання, які їй задає лю­дина. На питання, звернуті до природи, відповідь може дати тільки інша людина.

.