25. Генеалогія моралі ф. Ніцше. Концепція «переоцінки цінностей»

Ф. Ніцше, філолог, музикант-віртуоз і філософ був вихідцем з Німеччини, з родини пастора, але пізніше прийняв швейцарське громадянство. В 24 р. отримав звання профессора філології і працював кілька років у Базельському університеті. Родоначальник філософії життя. Його праці носять досить суперечливі і не підлягають однозначному прочитанню. Продовжував традиції нім. філ., але водночас намагався дослідити ірраціональні аспекти європейської культури. Виділяв два початки буття та культури: “діонісійське” (життєве, титанічне) та “аполонівське” (однобічно-інтелектуальне), вважав, що справжня кул-ра повинна прагнути досягти рівноваги цих початків. Але європейська кул-ра не змогла здійснити ідеал гармонії “діонісійського” та “аполонівськького”, що призвело до віддалення людини від витоків свого існування, люди розуміють під буттям суцільне впорядкування, а не стихійне його становлення. Підтримував думку Шопенгаура про волю як вихідну основу сущого, але ще більше загострював її. Якщо Шопенгауер говорив про волю до буття, то Н. вважав, що власне воля являє собою “волю до волі”, тобто поривання до простого самовиявлення у будь-який спосіб. Воля виявляє себе насамперед через життя (фундатор філософії життя). Життя – вічний рух, становлення, це перша і єдина реальність оскільки життя є волевиявлення, у ньому панує боротьба за виживання, в якій перемагає сильніший. Завдяки такій перемозі життя може зміцнюватися. Слабким людям не слід співчувати, ні допомагати, бо підтримка слабих веде до виснаження і виродження життя: “До цього часу вчили доброчесності, самозреченню, співчуттю, учили навіть відкидати життя. Усе це є цінності виснажених”.

Н. протиставляв силу життя культурним нормам і цінностям, вважаючи, що саме людська слабкість та незахищеність спричинила виникнення кул-ру як системи штучних засобів виживання. Мораль –це засіб боротьби слабких проти сильних. Життя не не підлягає моральним оцінкам, бо воно є лише таким, яким воно може бути.

Свою позицію Н. позначає не як “аморалізм” (неморальність), а як “імморалізм” (позаморальність). Мораль тримається на авторитеті та залякуванні. Якщо людина відчуває в собі “голос крові” вона повинна не звертати увагу на мораль, стати “по той бік добра і зла”, піднести саму себе на надлюдський рівень. Здатна на таке людина стає “надлюдиною”, тільки вона може бути справжнім виявленням сили життя. Н. постає проти розуму як засобу організації людського життя, вважаючи останнє сліпою силою та самовладною сутністю.

Вважає, що є дві моралі, християнська - для натовпу, слабких людей та аристократична мораль для сильних, які самі вирішують, що є добро а, що зло.

Головне в “Генеалогії моралі” – проблема нравственности, під якою Н. розуміє систему норм. Він визначив мораль для свого часу. Індивідуальна воля може диктувати волю натовпу, якщо ця воля розкрилася в людині. Головне у Н. – переоцінка всіх цінностей, насамперед християнських. «Я – перила моста, - держись за меня, кто может держаться, но костилями не стану я Вам!».