18. Вчення г.С. Сковороди про світ та його пізнання.

Григорій Савич Сковорода (1722—1794). Навчався в Києво-Могилянській академії. Служив співаком у придворній капелі Єлизавети, здійснив подорож до Австрії, Угорщини, Словенії, Польщі, Італії. Після повернення працював учителем у Переяславському та Харківському колегіумах. Сутички і непорозуміння з керівництвом змусили його залишити викладацька роботу. Він став домашнім учителем. Згодом С. вирішив шукати істини - став мандрівним філософом-проповідником до кінця життя.

Саме мандрівний період видався у С. найпліднішим. Г. С. своїми творами і життям утвердив оригінальний ідеал філософа. Виробив власну філософію і втілив її у своє життя. С. не покладав занадто вже великої ваги на теоретичне оброблення, формальне усталення, систематизування своїх філ. ідей.

Провідна думка С. про взаємозв'язок життя і філ. привела до зосередження його уваги на релігійній і моральній проблематиці. Він прагнув виробити такі принципи, які б допомагали людині віднайти істинний шлях до щастя, найвищого блаженства. У цьому — одна з особливостей його філософії, її практична спрямованість.

У своїх пошуках мислитель спирався на Біблію, національну міфологію та фольклор. Відтак філософія С. набуває рис християнського містицизму як специфічного типу філософствування.

Одне із центральних місць у світовій системі С. посідає теза про найважливіше, найглибше емоційно-вольове начало людини — серце. З нього випливає все: і думка, і прагнення, і почуття. Моральність людини теж повинна бути звернена на серце. Звідси вимога: "пізнай себе", "заглянь у себе".

Зважаючи на неортодоксальність ставлення Г. С. до Бога, релігії, можна стверджувати, що його світогляд має пантеїстичний характер. Бога як всемогутньої сили, що стоїть над природою і людьми, не існує. Він тотожний природі й має різні імена — "природа", "натура" тощо. Тому він всюдисущий, невидима натура.

Згідно з його концепцією "двох натур" весь світ і все суще має дві натури: зовнішню, видиму і внутрішню, невидиму. Сковорода підкреслював нерозривну єдність, цілісність цих двох натур, зазначаючи, однак, що невидима натура (Бог) первинна щодо видимої (матеріальної) Бог — у всьому матеріальному, в нашій плоті, в кожному з нас, він вічний.

С. розробив теорію "трьох світів". він поділяв усю дійсність на три гармонійно взаємозв'язані світи: макрокосм, мікрокосм і символічний світ, або Біблію. Кожен з них складається з обох натур — видимої і невидимої.

Макрокосм — це природний світ реальних, видимих речей і явиш. Він є "тінню" справжньої невидимої "натури" — Бога. Цей світ єдиний, і його єдність складається з видимої і невидимої натур, які нерозривні й водночас непоєднувані, адже Бог не є самою природою.

Мікрокосм (малий світ, людина) теж скл-ся з вид. і неви. натур. У людині, як і в усьому існуючому, є тілесне і духовне, проте істинне лише невидиме, а тілесне є "тінню" цьою невидимого. Справжня людина народжується тоді, коли осягає невидимість, коли стає духовною - коли вона пов'язана із своїм внутрішнім світом єством якого є Бог.

Оскільки невидиме (Бог) існує скрізь, а мікрокосм (людина) гармонійно взаємодіє з макрокосмом і відтворює в собі його особливості то людина є центром, де сходяться всі проблеми житія, діяльності, пізнання. Тому сократівський принцип "пізнай себе" проходить червоною ниткою крізь філ. твори С. Самопізнання (богопізнання) — ключ до розкриття всіх таємниць світу і самої людини. В цьому основна риса його філ-фії— антропологізм.

Пізнання можливе лише через людину Головним інструментом пізнання є серце. Людина повинна знайти в серці останній критерій, основу пізнання і життя.

З уявленням про людину як мікрокосм тісно пов'язане вчення С. про третій, символічний світ — Біблію. Він існує як посередник між макро- і мікрокосмом. Як і ці два світи, складається з двох "натур" — "видимої" (знак. предметна образність символу) й "невидимої" (смисл, тлумачення сенсу символу).

Третій світ у Сковороди базується на антитезах видимої і невидимої натури.

Етика є серцевиною філ-ї С. Досягти щастя, на думку мислителя, можна тоді, коли чинити за велінням своєї внутрішньої натури, виявом якої є «сродність» з певним видом праці. Відтак принцип "пізнай себе" означає пізнання власних природних здібностей, нахилів до певного виду діяльності, свого покликання.

С. був певний, що кожна людина має природний нахил до певного виду діяльності. У творі "Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру" С. закликав "жити по натурі", за велінням Божим, тобто по "сродності": "Роби те, для чого народжений..."

Як просвітник С. вважав, що ідеальним може бути лише таке суспільство, яке забезпечує людині реалізацію її творчих здібностей шляхом освіти Щастя, на його думку, доступне всім, бо природа нікого не обділила.

Підкреслюючи, що добробут людини і суспільства заснований на праці, мислитель бачив різницю між процесом праці та її результатом Останній є продуктом для споживання, і його основне призначення — просте підтримання життя. Насолода від процесу споживання не може бути істинною. Такою насолодою може бути сам процес "сродної" праці

Є у Сковороди уявлення про ідеальний суспільний устрій. Це його ідея "горнєй республіки", "духовної республіки" з ідеальними відносинами між людьми, з пануванням любові, рівності, справедливості, добра.