16. Філософія к. Маркса: проблема відчуження, матеріалістичне розуміння історії. Вплив марксизму на світову філософію та соціальну практику.

Маркс (1818-1883) – один із засновників діалектики та історичного матеріалізму.

Батьківщина марксизму-Німеччина, його творці Маркс і Енгельс. Це одна з небагатьох спроб в історії людства дати цілісне розуміння об’єктивного світу та місце і ролі людини в ньому, показати взаємозв’язок матеріального і духовного світів, розкрити найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та людського мислення.

Виникнення було детерміноване конкретними соціально–економічними і політичними передумовами (промисловий переворот, зростання чисельності найманих робытників, інтенсивний розвиток капіталізму, формування нових класів, безодня між багатством і бідністю, страйки, повстання), бурхливий розвиток природознавства (3 великих відкриття в науці: 1) закон збереження і перетворення енергії, 2) клітинна теорія живої речовини; 3) вчення Дарвіна про походження видів.

Великий вплив мала німецька класична філ. Філ Маркса відріз-ся предметом дослідження. Вона зосереджує увагу на тому, що є спільним для природної і соціальної дійсності, що об’єднує ці сфери, досліджує наші загальні закономірності їхнього розвитку. Включає до предмету філ. людину, практику, відношення “людина-світ”. Принципово по-новому вирішується комплекс питань, пов’язаних з життям суспільства. Філ. марксизму переносить акцент на економічне життя, насамперед на сферу матер. виробництва. З`являється думка, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матер. благ. Саме спосіб виробництва,за Марксом і є тим стержнем, навколо якого об’єднуються всі інші складові суспільного життя. Серед багатьох видів стосунків між людьми як базові виділяються відносини у сфері виробництва матер. благ. Матер. буття визначає індивідуальну та суспільну свідомість. Вперше розвиток сус-ва розглядається з матеріальних позицій. Минуле і майбутнє постає як послідовний закономірний процес зміни економічного устрою сус-ва розвитку спочатку матеріального, а вже потім духовного життя поколінь –історичний матеріалізм.

Був відкрит феномен повторюваності у суспільних процесах і доведено, що сус-во, а не тільки природа розвивається за певними законами: були виділені етапи в його розвитку, які були наз. суспільно – економічними формаціями.

Марксизму властива переоцінка поліматеріального чинника, зокрема економічного у поясненні життєдіяльності сус-ва. М. і Е. розглядають людину не лише як продукт природи, а як соціальний феномен. Причому акцент робиться на її соціальних характеристиках. Вказуючи на подвійну природу людини марк. філ. зводить її сутність до соціальних рис і трактує як сукупність усіх суспільних відносин. Людина постає як носій соціальної активності, суб’єкт діяльності, творець матер. і дух. цінностей.

Проблема людини пов’язана з феноменом відчуження. Це складне явище змістом якого є перетворення процесу люд. діяльності і її результатів в силу, що панує над людиною, тисне на неї, диктує певні вимоги, силу, протилежну її бажанням та прагненням.. Причина відчуження – експлуатація людини людиною, в основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва. Шлях виходу з цієї ситуації – знищення приватної власності на засоби виробництва, через твердження нового типу власності – власності всіх і кожного водночас на ті засоби , якими створюються матеріальні цінності.

Ідея знищення приватної власності і подолання відчуження – червоною ниткою пролягла через весь марксизм. Соціальна сила, яка здатна кардинально змінити соціальні відносини – це пролетаріат.

Характерна риса – безпосередня спрямованість на захист потреб та інтересів пролетаріату. Одне з центр. місць в марксизмі – проблема практики(сукупної людської діяльності по перетворенню природи, формуванню соціальних відношень, взаємозв`язку і взаємодії всіх людей) – це матеріальна предметно-чуттєва цілеспрямована діяльність людини завдяки який змінюються природний і суспільний світ і сама людина. Вищій рівень практики – революційна зміна суспільних відносин.

Базис і надбудова – стрижень соц. філ. Маркса. Базис – екон. відносини, надбудова – політичні, правові, моральні. Базис визначає будову, зміна базису – зміна надбудови.

Марксизм мав значний вплив на філософію і масовий світогляд другої половини ХІХ та більшої частини ХХ столітті. Хоча спроби переробки його ідей російськими революціонерами можна визнати невдалими. Феномен популярності марксизму як філософії ґрунтується на його глобальному характері. Сучасний матеріалізм ще й досі перебуває в полоні цих філософських концепцій. Марксизм мав значний вплив на екзистенціоналізм (особливо французький – Сартр, Камю), також робилися спроби створити синтетичний світогляд на основі фрейдового психоаналізу та марксизму(Еріх Фромм).

17. Діалектика – суч. заг. теорія розвитку всього сущого, яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах. Д. від давньогрецького слова “діалог” – вести бесіду.

Форми діалектики (істор. етапи):

1д. - стародавніх (Демокріт, Платон, Аристотель);2 - ідеаліст. д. клас. нім. філ. (Гегель, Кант); 3 - марксистська, матеріалістична д.

Поняття діалектика ввів Сократ, для розуміння істини він розробив мистецтво спору або діалог, направлений на взаємно зацікавлене розглядання проблеми з метою досягнення істини шляхом протиставлення і протиборства думок. Далі цей підхід був розвинений Платоном. Він наз. Діалектикою логічний метод, за допомогою якого на основі аналізу і синтезу понять проходить пізнання істино сущого-ідеї, рух думок від нижчих понять до вищих. У Аристотеля діалектика - це спосіб доказу, коли виходять з положень, отриманих від інших положень(силогізмів). Істину можна виявити за допомогою діалектичних умовисновків тільки випадково. Виділив 10 категорій, які не підпорядковані ніякому закону, не пов’язані між собою та заг.філ.настановами А. Він створив формальну логіку яка сприймає схожість і відмінність предметів за їх формал.-кілкіс. ознакою і байдужа до особливостей їх якості і змісту. Формал. логіка виключає ідею руху і розвитку і бере свій об’єкт у стані спокою(метафізичний підхід). ). Кант – ґрунтовна система категорій (кількість,єдність, множина, цілісність)-тріадичний закон - кожна третя категорія є результатом взаємодії перших двох, але кат. не виведені з якоїсь спільної основи.

Гегель об’єднує зіткнення протилежностей в пізнанні із зіткненнями протилежностей в бутті. Це є головним джерелом саморозвитку абсолютного духу(розвитку Всесвіту). Переробив філософію в діалектичному ключі парних категрій(форма-зміст, одиничне-множинне, причита-наслідок, субстанційних категорій і пов`язаних з ними трьох законів діалектики, що послужили основою для Марксових з-нів матеріалістичної діалектики – з-н переходу кількісних змін у якісні, закон єдності та боротьби протилежностей, з-н заперечення заперечення

Маркс Д.-матеріалістична філ. розуміє мислення як одну з люд. здібностей. Змінюється зміст і призначення філ. кат.: визначаються як загальні нормативи пізнавальна – світоглядного ставлення людини до дійсності, до власного буття. Джерело кат. – це відображення суспільно розвиненого людиною реального предметного світу.

Філ. має своїм завданням відобразити багатомірний склад буття у системі чітких і гнучких понять і цим піднести відокремлені уявлення до рівня раціонального, логічного, доведеного знання. Це завдання вирішує Д. Як учення про всебічні зв’язки, рух і розвиток вона уособлює культуру теоретичного мислення, ступінь його самосвідомості, а також його спрямованість, можливості та перспективи. Д. як сукупність прийомів і засобів пізнання, зрозуміло, не володіє монополією на істину. Істина для неї – не готовий результат, а завдання для суб’єкта пізнання.

Д. поділяється на принципи, закони і категорії.

Принципи – це заг. та універсальні , основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають смисл, роль, участь усіх інших понять і суджень у процесі пізнання. Прин. Мають лише їм притаманну особливість: статус філософських аксіом, тобто задають початкові передумови пізнання, зумовлюють його характер, межі і теоретичний потенціал. Основні принципи діалектики:

1. всезагального взаємного зв`язку; 2) розвитку через протиріччя; 3) системності;

4. причинності; 5) історизму.

Д. має власні закони- це суттєве відношення, зв’язок між сутностями, який є : об’єктивним, необхідним, загальним, внутрішнім, суттєвим, повторювальними в яких виражається і формулюється сама сутність її принципів, вони універсальні, бо виражають такі відносини і зв’язки між явищами, які так само притаманні світу в цілому і окремим його сторонам і об’єктами на відміну від законів, які вивчаються іншими спеціальними науками. Основні закони (хар-ть принцип зміни і розвитку, тому їх наз. Законами руху і розвитку): 1) переходу кількісних змін в якісні; 2) єдності та боротьби протилежностей (внутрішнє джерело розвитку і руху всього сущого); 3) заперечення заперечення (нове завжди заперечує старе і займає його місце, але поступово вже саме перетворюється в старе і заперечується новим). Групи законів: окреми закони, притаманні певним формам руху матерії (з-ни механіки, фізики, біології); особливі з-ни, притаманні усім або багатьом формам руху (з-ни математики, кібернетики); загальні універсальні (діалектика).

Закони розвитку (діють протягом усієї історії) і функціонування (діють в певний етап розвитку суспільства) суспільства.

Категорії – це(одиничні) поняття, в яких і через які здійснюється філ. мислення- універсальні форми мислення, форми узагальнення реального світу в яких відображаються загальні властивості, риси і відношення предметів об'єктивної дійсності. К. – це результат діяльності нашого мислення. К. притаманна історичність. Особливості К. є об’єктивність, всезагальність, зв’язок з практикою, історичність, рухливість.

Д. спирається на такі поняття, як зв`язок, взаємодія, відношення. Поняття зв’язку відбиває взаємо обумовленість речей, явищ, розділених у просторі і часі. Зв’язки можуть бути різноманітні: механічні, фізичні, суспільні, виробничі, класові, об’єктивні і суб’єктивні, прості і складні...Для науки і практики важливими є закономірні зв’язки. Взаємодія відображає процеси взаємовпливу різних об’єктів один на одного, зміну їх стану, взаємоперехід, породження одних об’єктів іншими. Взаємодія носить об’єктивний і універсальний характер. Це те перше, що виступає перед нами , коли ми розглядаємо матерію, що рухається. В світі існують тільки речі, їхні властивості і відношення. Річ виявляє свої властивості під час відповідного відношення до інших речей. Відношення характеризує взаємозалежність елементів певної системи.

Основні значення діалектики

- сукупність об’єктивних закономірностей і процесів, діючих в матеріальному світі в ході його руху і розвитку,- це процес, який вивчає логіка.

Головна проблема діалектики - проблема розвитку(це загальна властивість і головна ознака матерії; зміна матеріальних об'єктів перехід на більш високу ступінь організації). Розвиток - вища форма руху. Рух - основна форма розвитку. Рух - внутрішня властивість матерії. Воно характеризується цілісністю, неперервністю, наявністю протиріч.