1. Філософія - духовно теоретична форма опанування світу.

Перші форми філос. знання з’явились в давній Індії, Китаї, Греції. “Софос”(мудрість) використову­вався в архаїчний період 8-7 ст. до н.е.

Зв'язок, єдність набутого досвіду життя і знання про нього, котрі давали можливість людям безпо­милково ді­яти у різних обставинах буття та збагачуватись новим досвідом і знанням, вважались з давніх часів мудрістю або «софійністю». Згідно легенд гностиків Софія (Мудрість) є одна із зсад світобуття, богиня цікавості. Вона проникла у таємниці богів, які управляли різними стихіями світу, а потім передала знання про них людям.

Визначення філософії (Ф). Аристотель говорить : «Філософія є наукою про суть сущого». В свій час філ-ф В.Віндельбанд наприкінці ХІХ ст. зазначив, що філософію можна визначити як життєву мудрість, або науку про принципи, або вчення про абсолют, або самопізнання людського духу, і кожне з цих визначень буде або надто широким, або надто вузьким.

Ф. є особливою духовною формою буття. Її функціональною особливістю є задоволення світоглядних запитів людини. За висловом М.Хайдеггера “Питання, що таке філософствування - невід’ємне від філософії, це її довічний супутник”.

Людей завжди цікавило не тільки те, як діяти у певній предметній сфері, але і те, як краще будувати свої взаємини з людьми, у суспільстві, яке місце посідає та чи та діяльність серед інших форм діяльності, яку значущість у світі і суспільстві мають речі чи явища, з якими взає­модіють різні спеціалісти. Загалом, людей завжди ціка­вить питання про те, як найкраще діяти та прожити життя.

Специфіка діяльності мудреців полягала у збиранні мудрості, тобто у вивченні різних правил і норм успішнос­ті діяльності, у нагромадженні знань про природу та лю­дину. Зібрані знання потім система­тизувалися, набували форми своєрідних моральних кодексів, які демонструва­лись особистим життям філософа. Суть мудрування проявлялась у лаконізмі, афористичності відповідей на складні життєві питання. Першим використав термін «філософія» Піфагор, а у широкий вжиток увів його Платон.

Міркуючи над проблемами мудрості, Піфагор дійшов ви-ку про те, що доступний людям світ має прихова­ну від безпосереднього споглядання і вивчення особливу душу-мудрість, що керує усім світовим ладом. Людина зі своїм розумом не може охопити і пізнати мудрість, що зосереджена у світі, проте вона може пізнавати світ і бути, таким чином, любителем мудрості, тобто філософом.

Пізніше Сократ, а за ним Платон завдання філософії вбачають не тільки у тому, щоб долучитись до незбагненої світової мудрості-душі, а у тому, щоб зрозуміти світ людського буття. Тобто пізнати, як і чому створені люд­ською уявою боги, природні стихії та люди існують у взаємному зв'язку. Знання про такий зв'язок вони розгля­дають як благо або мудрість.

У Сократа філософ - любитель мудрості, а не мудрець. Першим системати­зував філос. Аристотель: метафізика, логіка, етика, риторика, поетика, політика. Філос.- не просто наука, а форма духовно-теоретичного освоєння світу, т.б. світовідношення лю­дей.. В філ. розрізняють типи знання:

-епістемне (знання до науки);

-наукове пізнання, систематизація знаннь;

-софійне – мудрість життя ( мудрість вища за знання);

-доксичне(докса-думка)- знання, що ґрунтуються на суспільній думці.

Людське світовідношення:

-практичне: виробництво, споживання.

-пізнавальне: наука (емпіричне знання-ч/з досвід).

-духовно практичне (освоєння світу в ідевльних формах): філос., релігія, мораль, мистецтво.

Філософія – наука про кінцеві, граничні цілі людського розуму.

Предмет-граничні основи людського існування, універсальні закони людського буття, життя і куль­тури.

За Кантом сфера філос. визначається 4 питаннями:

1. Що я можу знати? (метафізика) 2. Що я повинен зробити? (етика) 3. На що я можу сподіватись? (релігія) 4. Що таке людина? (антропологія)

Специфіка філос. проблем:

1.універсалізм: філос.-універсальні знання, стосуються загальних законів і закономірностей розви­тку людини, природи, науки.

2. субстанціоналізм – пошук єдиної основи для всього сущого – субстанції (наприклад – матеріальна або духовна субстанції);

Філософії властива цілісність своєї проблематики –розглядає філос., світ, людину в цілому.

Гегель: філос.- це єдність мистецтва і релігії. Зв’язок філос. з історичною епохою. Ф. – це наука про Поняття та його формування; філософствувати – значить дійти до Поняття.

Філос. не дає відповіді на повсякдення питання, покликана задавати питання, ставити проблеми, на­магатися виявити сферу непізнаного, бажаного. Філос. розглядає світ в його цілісності, в єдності, в його зв’язку з людиною , з його пізнавальною і перетворюючою діяльністю.