1)пам'ять-це процес відображення досвіду людини через запамят. ,зберігання,відтворення інформації чи об’єктів пізнання .Отже пам'ять виконує функцію накопичення,збереження,використання наслідків дії відчутів,сприймання,мислення,уяви. Залежно від того, що саме людина запам'ятовує і відтворює, розрізняють чотири види пам'яті: образну, рухову, емоційну і словесно-логічну. Короткочасна пам'ять утримує інформацію впродовж дуже незначного часу (долі секунд), її завдання - дати можливість психіці вирішити подальшу долю інформації, що надійшла до мозку - забути непотрібне чи запам'ятати щось на деякий час. Тобто індивідуальною особливістю пам'яті якими по собі є важливою характеристикою пам'яті і, як правило, вони обумовлюються не скільки вродженими особливостями, і скоріше багато в чому залежить від рівня їх тренування. Тобто спортсмени або люди які займаються танцями, спортом мають хорошу слухову і рухову пам'ять. І навпаки художники, фотографи мають гарні зорової або слухової пам'яттю.  Що природно відкладає свій відбиток на ступінь розвитку їх загальних і спеціальних здібностей тому використання передбачає і активне використання образно-логічного мислення від неї залежить і успіх інших видів діяльності. Види пам’яті:1)    за характером переважаючої психічної активності: рухова (на рухи, їх систему), емоційна (на почуття які виступають сигналом до діяльності), образна (на уявлення), зорова, словесно-логічна (запам’ятовуються думки у формі понять і відіграє провідну роль у засвоєнні знань); 2)    за характером цілі діяльності: мимовільна (мнемічна мета відсутня), довільна (є мета запам’ятовування яка регулює процеси пам’яті);3)    за тривалістю збереження: короткочасна і багаточасова, оперативна (обслуговує наявні дії, з її допомогою утримуються проміжні результати, тут же по закінченню діяльності матеріал забувається).Процеси пам’яті: запам’ятовування (мимовільне, довільне), відтворення забування.Вчитель повинен:1)    орієнтуватися на середні показники пам’яті (об’єм, точність);2)    ділити матеріал на порції, дозувати його;3)    враховувати статеві відмінності (дівчата запам’ятовують краще);4)    поєднувати різні види пам’яті;5)    пам’ятати про ефект початку і кінця запам’ятовування.Найбільш ефективним є комбінований метод заучування матеріалу, який включає: матеріал осмислюється в цілому, виділення окремих частин і їх заучування, повторення матеріалу в цілому.

2. Поняття мислення. Врахування закономірностей мислення при плануванні уроку. Мислення — це процес пізнавальної діяльності людини, що характеризується узагальненим і опосередкованим зображенням дійсності. Людське мислення неможливе без мовлення. Примітивне мислення тварин стосується лише предметів, які в даний момент їх оточують, слово допомагає абстрагуватись від наявної ситуації, відобразити її за допомогою мовних засобів. Цим людина вивільняється від залежності наявної ситуації. Мислення має соціальну природу. Людина не народжується з готовою здатністю до мислення, а оволодіває способами і засобами мислення, знаннями, мовою в тому вигляді, в якому вони існують на сучасному етапі історії. Умови ефективного мислення:1)    усвідомлення учбової цілі (поставленої мети, самоконтроль).2)    готовність до мислення (мислення розглядається як особистісний процес). Ще до вступу в школу дитина програмує ті чи інші навчальні успіхи (вчитель повинен вказати на помилки учневі). Навчання слід вести на максимальному рівні трудності, який відповідає конкретним можливостям (зона найбільшого розвитку). Навчання йде в кінці розвитку. Виготський проти цієї думки, він вважає, що навчання випереждає розвиток.3)    умови ефективного мислення, управління процесом мислення. Аналіз усвідомлення мислення включає:–    розуміння структури задачі;–    уявлення про те, що таке означення поняття (мислення — це форма відображення);–    розуміння того, в чому полягає доведення;–    яка будова тексту.4)    формування глибоких знань (формалізація знання, зв’язок матеріальної з мотиваційною сферою усуває формалізацію знань.Критерії розуміння матеріалу:1)    переказ матеріалу;2)    постановка питань;3)    передача думки різними формулюваннями;4)    розв’язання практичних завдань;5)    активність мислення. Учень стежить за логікою викладання матеріалу, за послідовністю пояснень, виділенням головного.6)    врахування індивідуальних особливостей мислення.– глибина розуму — міра суттєвості ознак, які людина абстрагує при оволодінні новим матеріалом;– поверхневість розуму — виділення другорядних ознак;–    інертність розуму — схильність до шаблонних дій, виявляється в орієнтації мислення на конкретні умови ситуації, а не на шаблон.7) стійкість мислення — вміння утримувати думку, розвивати

3. . Характеристика уяви. Функції уяви учнів на уроці. Уява – це своєрідна форма відображення об’єктивної дійсності, психічний процес, що полягає у створенні нових образів шляхом переробки матеріалу, сприймань і уявлень, отриманих в конкретному досвіді. Уява посідає своєрідне місце серед пізнавальних процесів. Вона створює нові неіснуючі в оточуючій дійсності образи, впливає на розвиток особистості, ї долю через мрії та ідеал. Мрія  - образ бажаного майбутнього. Ідеал – уявлення про найвищу досконалість, яка приймається людиною як вища ціль, що визначає спосіб її діяльності. Доля особистості залежить від того, які в неї ідеали. Уява має велике значення в збудженні і підтримуванні розумової активності учня. Учні неуважні до предмету якщо він не викликає в них живих образів. Уява виступає як необхідна передумова засвоєння знань учнями. Збагачення знань учнів в процесі вивчення різного навчального матеріалу приводять не тільки до збагачення змісту образів їх уяви, а й до зміни способів їх утворення. В читання художнього твору вимагає уяви і розвиває її. В процесі навчання уяви виконує подвійну функцію. Вона є істотним посиланням для засвоєння знань, які вимагають уявити собі конкретну ситуацію, яку дитина не може сприйняти безпосередньо. Уява є ще важливою при естетичному вихованні.Вчитель часто спирається на можливості уяви школяра, коли необхідно побудувати чуттєвий чи раціональний образ на основі вивченого матеріалу, перетворити образ, що існує.

4. Загальна характеристика уваги. Врахування особливостей уваги при побудові уроку та організації навчальної діяльності. Увага — це спрямованість і зосередженість свідомості, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної, рухової активності індивіда. (Ушинський: “Це ті єдині двері, через які знання входять у свідомість учнів”). Види:–    Мимовільна увага: пасивна (залежить від об’єкта, який викликає увагу, відчуткісь(!) зусиль), емоційна (пов’язана з емоціями і інтересами). Мимовільну увагу викликають характеристики об’єктів. Їх властивості: 1) сильний різкий подразник на фоні слабких (стук в двері); 2) зміни в силі подразників (підвищення голосу); 3) новий елемент в знайомій ситуації; 4) початок і припинення дії подразника (пауза в розмові); 5) подразники, що викликають емоції (яскраві кольори, звуки, запахи). Для підтримки мимовільної уваги на уроці слід змістовно і цікаво викладати матеріал, урізноманітнювати методи, емоційно проводити урок. –    Довільна увага: активна, вольова (потребує зусиль). Це свідомо регульоване зосередження на об’єкті. Виникає тоді, коли людина ставить перед собою мету. Умови зосередження уваги:1)    в розумову діяльність включається практика; 2)    нагадування собі про цілі діяльності; 3)    зручне робоче місце (все необхідне під рукою, нічого лишнього);4)    залежність від працездатності. –    Післядовільна увага: виникає, коли в процесі довільної уваги знижується вольове зусилля. В момент її виникнення в дитини виникає інтерес. Характеристики уваги:1)    Обсяг  кількість одночасно сприйманих предметів (5-7 непов’язаних елементів).2)    Розподіл – має місце при одночасному виконанні двох або декількох діяльностей. (Умова: з двох діяльностей хоча б одна частково автоматизована).3)    Концентрація – міра зосередженості.4)    Стійкість – визначається часом, на протязі якого зберігається певний рівень уваги. (Після 20-25 хв. виконання певної роботи рівень уваги знижується. Цей момент бажано враховувати на уроці – переходити до інших завдань, відпочинок).5)    Переключення – свідомий перехід уваги від однієї діяльності до іншої. Несвідомий перехід уваги до іншої діяльності – відволікання.

5. психологія емоційної сфери учня, її роль в навчально-виховному процесі. Почуття – це своєрідне відображення об’єктивної дійсності. Термін почуття близький до терміну емоції. Існують такі погляди на співвідношення цих понять: синоніми (Рубін штейн), почуття ширше, емоції прояв почуттів (Костюк, Петровський), емоція – ширше, почуття – вищий рівень їх розвитку (Макдоугал).Функції емоцій: 1) оцінки: сигналізують про значимість предметів безпосередньо, а не в процесі обдумування. 2) спонукання: мотивація розкривається людині у вигляді емоцій (потягів, прагнень). 3) стереотипне розв’язання ситуації: проявляється у критичних для життя ситуаціях, що вимагають негайного виходу (страх, гнів) 4). організація діяльності: для оптимального переходу діяльності потрібний середній рівень емоційного збудження 5) вплив на пізнавальні процеси: емоційно насичений матеріал краще сприймається, запам’ятовується, відтворюється. 6) передбачення: сигналізують про сприятливий або несприятливий розвиток подій, що дозволяє людині краще підготуватися до наступних ситуацій. 7) вплив на роботу організму. Характеристика емоцій: 1) якість (приємне, неприємне), 2) тривалість, 3) інтенсивність (те саме почуття), 4) рефлекторність (природний), 5) до будь-яких переживань можна назвати протилежні, 6) ускладнює почуття. Емоційні процеси (форми переживання почуттів): 1) афекти – швидкість оволодіння людиною емоціями, відбуваються бурхливо, супроводжуються змінами свідомості (розлади мовлення, сприймання) 2) стрес – емоційний стан напруги при загрозах і перевантаженнях 3) пристрасть – сильне, глибоке, тривале почуття, обов’язково поєднане з вольовим компонентом 4) настрій – переживання, які відображають узагальнену оцінку стану індивіда

6. Якщо розглядати волю як вищу психічну функцію, як продукт історичного розвитку, необхідно розуміти кожний вольовий процес передусім як процес соціальний, суспільний,. . Воля у кожної людини розвивається на основі мимовільних дій, в залежності від росту організму, від соціального середовища, в діяльності і головним чином під впливом виховання і самовиховання. Активність дітей первинно проявляється в мимовільних діях, перш за все у вигляді орієнтувальних рухів. Дитина жваво реагує на всі нові для неї предмети, особливо на ті, що рухаються, звучать, яскраво пофарбовані, повертається, тягнеться до них, хапає, кидає на підлогу і на цій основі оволодіває першими діями. У цих діях проявляється життя організму, за допомогою цих мимовільних дій дитина задовольняє свої потреби. В той же час мимовільні дії мають підготовче значення для розвитку волі у дітей. Сеченов писав: "Всі елементарні форми руху рук, ніг, голови, тулуба, рівно як всі комбіновані рухи, що заучуються в дитинстві - ходьба, біг, мовлення, рух очей при сприйманні та інше стають підпорядкованими волі вже після того, як вони заученіреба сказати, що воля молодшого школяра ще слабо розвинена. Вольові дії хоча і стали в результаті сімейного і шкільного виховання більш продуманими, проте не втратили імпульсивного характеру. Безпосередні бажання і почуття залишаються найсильнішими мотивами поведінки. Ці недоліки волі поступово ліквідовуються у підлітковому віці.Найхарактернішими рисами вольової поведінки підлітка є самостійність та ініціативність. Умови життя, загальний розвиток підлітка сприяють формуванню цих якостей.У психіці підлітка багато протиріч. Вони виявляють сильну волю до самоствердження, але ще слабо знають свої можливості і недооцінюють свої недоліки.

7. Психологічні основи формування цілісної структури особистості в процесі виховання. Психологія виховання вивчає психологічні закономірності формування людини як особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу. Виховання сприяє формуванню і розвитку особистості тільки в тому випадку, коли воно випереджає психічний розвиток дитини. Особливість формується під впливом системи суспільних відносин, в які включена людина. На формування особистості в шкільному віці значний вплив має виховання, яке має цілеспрямовану програму. Макаренко підкреслював, що він не знає жодного випадку, коли рівноцінна особистість виникла без здорових виховних обставин або навпаки, зіпсована особистість сформувалася при правильній виховній роботі. Система методів формування вчинків учня:1)    виховання ідейного переконання учнів за допомогою механізмів переконування.2)    формування в учнів уміння підпорядковувати свою діяльність досягненню поставленої мети шляхом застосування зобов’язування.3)    виховання в учнів впевнено приймати рішення за допомогою використання вчителями механізмів навіювання.4)    формування в учнів готовності беззаперечно виконувати прийняті рішення шляхом використання санкціонування.5)    виховання в учнів вміння правильно оцінювати результат на основі застосування механізмів психологічного зараження прикладом — настроювання.6)    вироблення в учнів навичок закріплення індивідуального досвіду за допомогою вправ. Вимоги до виховного процесу:1)    основою всієї виховної роботи повинно бути формування в учнів необхідної мотивації. Це значить, що перш, ніж виховувати в учнів якості або властивості, потрібно викликати в них спонукання (мотиви) до набуття цих якостей, властивостей.2)    необхідно наполегливо формувати в учнів позитивні звички поведінки і вести корекцію наявних негативних звичок.3)    виховання якостей особистості учнів (!) в процесі їх власної діяльності.4)    виховні впливи вчитель повинен адресувати не тільки розуму учнів, а й їх почуттям.5)    при виборі методів і окремих прийомів виховання необхідно: –      орієнтуватись на (!) якості і особливості учнів. –      орієнтуватись на (!) поваги до особистості. 6)    потрібно наполегливо виховувати в учнів адекватну самооцінку своєї особистості. Психологічні умови формування особистості: 1)    виховання передбачає вплив на емоційну сферу. 2)    активність і самостійність самих учнів. 3)    принцип в розвитку діяльності. 4)    підкріплення (наказ, похвала, осудження і т. д.). 5)    оцінка відіграє дуже важливу роль як умова формування особистості. Оцінюються тільки дії і вчинки, а не особистість. 6)    стан "я". 7)    вікові особливості. 8)    ліквідація розумового бар’єру. Велике значення в вихованні має колектив. Виховні можливості визначаються: 1)    змістом діяльності дітей. 2)    на скільки цей колектив, як цілий, є суб’єктом діяльності. системою всіх відносин, які організуються в процесі діяльності.

8 Темперамент - це сукупність стійких, індивідуальних, психофізичних властивостей людини, що обумовлюють динамічні особливості його психічної діяльності, психічних станів і поведінки.Поняття темпераменту ввів у науковий обіг давньогрецький лікар Гіппократ. Він запропонував назви типів статури людини, які згодом стали використовуватися як сучасні назви типів темпераментів.Виділяються три сфери прояву темпераменту: 1) активність загальна, 2) особливості моторної сфери; 3) властивості емоційності.Темперамент належить до первинних форм об'єднання різних процесів і властивостей людини, завдяки яким складається особистість. Будучи однією з найбільш ранніх за походженням і простих за структурою форм вищого психічного синтезу, що утворюють індивідуальна властивості людини, він особливо тісно пов'язаний з конституцією організму, що становить основу темпераменту.У більшості класифікацій і теорій темпераменту присутні два його компонента. 1. Активність (енергійність) - кількість енергії, закладене в дії людини, або кількість енергії, яку людина витрачає при виконанні тієї чи іншої дії. 2. Емоційність (емоційний фон) - сила і різноманітність типових емоційних переживань людини.Великий внесок у вивчення темпераменту вніс І.П. Павлов. Вчення Павлова про вплив центральної нервової системи на динамічні особливості поведінки виділяє: 1) три основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість, рухливість збудливого і гальмівного процесів, 2) чотири основних типових їх поєднання у вигляді чотирьох типів вищої нервової діяльності: сильний, урівноважений, рухливий; сильний, урівноважений, інертний; сильний, неврівноважений; слабкий.Їм відповідно відповідають темперамент сангвініка, флегматика, холерика і меланхоліка. Врівноваженість характеризується співвідношенням процесів збудження і гальмування в нервовій системі людини і її поведінці.Сангвиническому типом властивий високий темп діяльності, досить швидкі реакції, що не надмірна активність, виражена емоційність і врівноваженість. Холерик - людина з гіпербистрой реакцією, з високим типом діяльності, з високою переключаемостью з однієї діяльності на іншу і швидкою зміною настроїв. Холерик неврівноважений, і в ньому явно переважають процеси збудження. Людину уповільненими реакціями - флегматик. Він повільно переходить зі стану в стан, слабоемоціонален, він динамічно урівноважений. Багато в чому схожий на флегматичний меланхолійний темперамент. У меланхоліка слабка нервова система, він неврівноважений, загальмований. Меланхолік частіше перебуває в загальмованому пасивному стані.Темперамент відносно стійкий і мало схильний до змін під впливом середовища і виховання, але він змінюється в онтогенезі. Властивості темпераменту можуть і сприяти, і протидіяти формуванню певних рис особистості, так як темперамент може модифікувати значення факторів середовища і виховних впливів.

9 Характер - це сукупність основних рис особистості, від яких залежать форми соціальної поведінки, вчинки людини, які розраховані на надання впливу на оточуючих. Характер проявляється в людських відносинах. Характер і темперамент різні.Основні їх відмінності полягають у наступному: 1) темперамент людини - вроджений, а характер набувається протягом усього життя, 2) темперамент заснований на біологічних особливостях людини, а характер - на соціальних передумовах (умовах), 3) темперамент визначає лише динамічні особливості, а характер - ціннісне і моральний зміст вчинків людини, типи і риси характеру піддаються ціннісної оцінці.Характер людини має певну структуру і складається з декількох груп рис особистості. Серед них можна виділити: первинні, вторинні, ділові, комунікативні, мотиваційні, інструментальні, нормальні, аномальні риси характеру.

Первинні риси характеру з'являються раніше інших у процесі розвитку людини, і на їх основі формуються інші риси характеру. Пізніше формуються і розвиваються вторинні риси, так як для їх появи потрібна певна основа. Іноді дані риси називаються базисними і ситуаційними.Ділові риси проявляються в роботі, при виконанні певного завдання, не пов'язаного зі спілкуванням з оточуючими. На противагу їм - комунікативні, які проявляються у спілкуванні. Від мотиваційних рис залежать активність і спрямованість поведінки. Інструментальні риси надають поведінці людини той чи інший стиль, спонукають людей у ​​різних життєвих ситуаціях вести себе по-різному. Нормальні риси - ті риси, які є у психологічно здорових людей, аномальні властиві людям з певними захворюваннями.Під типологією характерів розуміється класифікація типів характерів, які частково зустрічаються у людей. Тип характеру передбачає стійке поєднання рис характеру. Слід зауважити, що існує не тільки безліч різних рис характерів, а й чималу кількість всіляких типів.Спосіб побудови типології полягає у спостереженні досить великої кількості людей, уважному вивченні їх характерів і розділенні цих характерів на групи. Така типологія характерів фактично відображає типові характери, що зустрічаються у тієї групи, за якою велося спостереження.

Існує другий спосіб типологізації - люди діляться на групи на підставі будь-яких добре класифікуються ознак, а потім вивчаються характери людей, що входять в групи. Ці особливості і являють в узагальненому вигляді типологію характерів. Іноді типології створюються чисто теоретичним, умоглядним шляхом, спираючись на відповідні подання про особистості. Недолік підходу полягає в тому, що він не відповідає реальному житті.

10 Структура педагогічних здібностей Формування в учнів інтелектуальної сфери потребує великої уваги вчителя до розвитку в дитини почуттів і волі. Специфікою педагогічної характеристики є чуття дитини, симпатія, т. о. здатність співпереживати, почувати себе в учневі, учня в собі.Педагогічні здібності (психологічні): –    комунікативні (товариськість, доброзичливість). –    перцептивність (педагогічна зіркість, спостережливість…). –    динамізм (здатність до вольового впливу і логічного переконання). –    емоційна стійкість (володіння собою). –    оптимістичне прогнозування (віра в позитивний вплив). –    креативність (здатність до творчості). –    конструктивні, організаторські і гностичні здібності. Авторитет вчителя — залежить від рівня розвитку і орієнтації класу. Авторитет — визнання за вчителем права приймати відповідальні рішення у ситуаціях сп.(!) діяльності значимих для учнів.Стадії формування авторитету: 1.    Вчитель цінується як джерело інформації. 2.    Вчитель як референтна особа, думка якої впливає на прийняття рішень учнів. Вплив на учнів має різні вияви: –    учні приймають рішення відповідне позиції вчителя. –    проти позиції вчителя. У формуванні авторитету має значення організація взаємовідносин з класом. 11. Спілкування — одна із сторін образу життя людини — не менш важлива, ніж діяльність. У спілкуванні, тісно зв’язаним з діяльністю, людина оволодіває досвідом попередніх поколінь і збагачує його своїми відкриттями.Виділяють три функції спілкування:1)    інформаційно-комунікативна: в ході спілкування здійснюється прийомна передача інформації. Це дуже важливо для організації діяльності.2)    регуляційно-комунікативна: регуляція здійснюється у трьох напрямках: а) людина регулює свою поведінку; б) поведінку інших; в) поведінка людини регулюється з боку її партнерів по спілкуванню.3)    афективно-комунікативна: весь спектр людських емоцій виникає і розвивається у спілкуванні. У групі людей створюється загальний емоційний стан, який впливає на психічний клімат, сприятливий або несприятливий для діяльності.Рівні спілкування:–    макрорівень: вся сукупність взаємозв’язків людини з виділенням певних ліній спілкування (в шкільному житті, вдома, в спортивній секції, на відпочинку). Це вивчення всього кола спілкування людини.–    мезарівень: вивчення контактів людей при спільному розв’язуванні задачі. Спілкування розглядається як процес встановлення контактів формування спільного плану.–    мікрорівень: вивчення елементарних одиниць спілкування одного учасника і відповідно для іншого (питання – відповідь, спонукання – виконання).Структура спілкування включає три сторони: 1)    комунікативна (передача формування, рез-ток(!) уточнення інформація(!)).2)    інтерактивна (обмін діями): людям не тільки важливо обмінюватись інформацією, але й потрібно планувати спільну діяльність узгодження своєї дії.3)    перцептивна (сприймання людини – людиною). Ідентифікація — це уподібнення себе іншій людині, здатність розкрити точку зору іншої людини. Емпатія — це емоційний відгук на проблеми іншої людини, співчуття. Рефлексія — це усвідомлення людиною того, як вона сприймається партнером у спілкуванні. Види спілкування (Леонтьєв) за 4 ознаками:1)    за орієнтацією: соціальне і особистісне;2)    за сферою перебігу: в сфері знань, навичок, вмінь (навчання і виховання), у сфері мотивів і потреб (переконання);3)    за використовуваними засобами: матеріальне (предмети виступають засобами у спілкуванні), знакове — вербальне і невербальне, особистісно-смислове з використанням засобів, зрозумілих лише в даній групі (погляд, репліки); 4)    за мірою опосередкованості: –    безпосереднє — наявність зорового контакту (спільне місце і час зустрічі);–    опосередковане — лист, розмова по телефону.

12 група –це людська спільність,яка виділяеться на основі певної ознаки,наприклад,соціальної,приналежності,наявності та характеру спільної діяльності,особливості організації . - учнівська група ,-учнівський колектив,--референтна група,яку визначають як таку,норми якої є еталоном,зразком,керівництвом до дії для її членів . Соціометрія — галузь соціології, яка вивчає міжособистісні взаємини у малих групах кількісними методами, зосереджуючись на внутрішньо групових симпатіях і антипатіях; прикладна наука, метод вивчення структури й рівня міжособистісних емоційних зв'язків у групі. Соціометричні критерії поділяють на два основні класи: 1) комунікативні критерії (соціометричні тести). Використовують для опису, виміру реальних або уявних взаємин у групі, з'ясування ставлення кожного члена групи до свого оточення. («Кого б Ви запросили на день народження?»); 2) гностичні критерії (тести соціальної перцепції; лат. perceptio — сприймання, у психології — сприйняття). Спрямовані на відображення уявлень людини про своє місце і роль в групі, хто саме її може обрати для вирішення конкретного завдання, а хто — відхилити. («Хто з Вашого класу, на Вашу думку, хотів би запросити Вас на день народження?» Референтометрія — один із соціометричних методів, спрямований на виявлення референтності членів групи для кожного індивіда, який входить у цю групу. Референтометрія включає дві процедури: попередня (допоміжна) являє собою з'ясування за допомогою опитувального листка позицій (оцінок, відносин, думок) кожного члена групи з приводу значущого об'єкта, події або людини. Друга процедура виявляє особистостей, позиція яких відображена в опиту вальному листку, є найпривабливішою та найцікавішою для інших піддослідних. Даний метод дає змогу виявити мотиви міжособистісних відносин та вибору, переваг у групі. Дані, отримані за допомогою референтометрії, опрацьовуються математично і можуть бути виражені графічно.

13 Виникнувши як результат спілкування і взаємодії людей у складі групи, лідерство є складним соціально-психологічним явищем, в якому поєднуються і виявляються найважливіші характеристики групового розвитку, що мають соціальну природу і сутність. Сутність його виявляється у здатності впливати на інших людей, не послуговуючись адміністративними важелями, що суттєво різнить його з таким феноменом, як керівництво.Лідерство і керівництво. Залежно від особистісних і ділових якостей, участі в спільних справах кожен член групи має певне становище в груповій структурі, яка є своєрідною ієрархією індивідуальних статусів. Вершину цієї ієрархії посідає лідер як найбільш референтна особа в групі.Лідер — особистість, за якою всі інші члени групи визнають право брати на себе найвідповідальніші рішення, що стосуються їх інтересів і визначають напрям та характер діяльності всієї групи.Лідер може не бути соціометричною зіркою, може не викликати особливої симпатії в оточуючих, але він має незаперечну референтність. Лідерство є складним процесом групового розвитку, внаслідок якого диференціюється і вдосконалюється групова структура. Його не можна ні ототожнювати з керівництвом, ні протиставляти йому. За своєю природою лідерство пов'язане з регулюванням неформальних міжособистісних стосунків. Лідерство — процес внутрішньої самоорганізації та самоуправління взаємовідносинами і діяльністю групи на основі індивідуальної ініціативи учасників. Керівництво ж є реалізацією функцій і засобом регулювання формальних відносин у межах соціальної організації.Керівник — особа, що управляє трудовою діяльністю групи на основі адміністративно-правових повноважень і узвичаєних норм співжиття.Керівник пов'язаний із офіційною структурою групи. Він може справитися з її управлінням тоді, коли члени групи будуть сприймати його як лідера. Проте лідер групи не завжди може впоратися з обов'язками керівника, діяльність якого є ширшою і складнішою. Оптимальним варіантом для групи є збіг в одній особі лідера і керівника. В іншому разі ефективність діяльності групи залежить від того, як складуться стосунки між офіційним керівником і неофіційним лідером. Тому мистецтво керівника включає і вміння координувати роботу лідерів, спиратися на них.

15 Психологічна специфіка сімейного виховання, його типи. Особливості психічного розвитку дітей, виховання поза сім’єю. Сім’я є незалежною установою у вихованні дитини. Сімейне і суспільне виховання в єдності забезпечують повноцінне виховання особистості.Фактори впливу на особистість дитини в сім’ї (3 групи):1.    Соціальне мікро середовище (забезпечує залучення до соціальних цінностей і ролей).2.    Внутрі- і поза сімейна діяльність (побутова праця, яка забезпечує пристосування до майбутньої життєдіяльності).3.    Комплекс цілеспрямованих сімейних впливів або власне сімейне виховання.Сім’ї розрізняють за типом відносин, які забезпечують різні тактики виховання: Диктат — будується на нерівноправних відносинах. Дитина позбувається ініціативи, власної думки, впливи на неї переважно наказові, жорсткий контроль, вимогливість у вигляді примушення. Виникає брехливість. У підлітковому віці часто виникають протести, спалахи непокори, грубості і ін. Опіка — системні відносини, коли батьки забезпечують задоволення всіх потреб дитини, оберігають її від турбот, зусиль, труднощів. Позбавлення ініціативи, самостійності, але іншими засобами, ніж при диктаті. Коли така дитина зустрічається з реальністю, то їй дуже важко. А в підлітковому віці, коли дитина прагне до самостійності, виникає багато конфліктів, щоб уникнути опіки батьків. Невтручання — незалежне існування дорослих і дітей. Батьки, як вихователі, пасивні, ухиляються від впливів на життя дитини. Діти байдужі до подій в сім’ї, відмовляються від допомоги.Співробітництво — відносини базуються на спільній сімейній діяльності. Це оптимальний тип для виховання. Воно виявляється: а) в побутових справах; б) в співчутті, взаємодопомозі; в) дитина бере участь у подоланні сімейних труднощів; г) кожен член сім’ї є учасником всіх його подій. Типи неправильного сімейного виховання:1.    емоційне заперечення (зловживають покаранням, контролем). 2.    гіперсоціалізуюче (надмірне включення дитини у всі можливі соціальні установи).3.    егоцентричне (батьки виконують будь-яку забаганку дитини).У дітей, позбавлених сімейної опіки, виникає депривація (це такий психічний стан, який виникає в результаті життєвих ситуацій, коли суб’єкт не має можливості для задоволення основних життєвих психічних потреб в достатній мірі і в тривалий період часу). Виявляється у явищах госпіталізму: втрата ваги тіла, апатія, зниження ініціативи, сонливість, уникнення контактів, зрідненість емоційних проявів. Коли сім’я неповна або батьки байдужі до дитини, бувають випадки прихованої депривації. Поряд з дитиною, де б вона не знаходилася, повинна бути близька людина, яка з раннього віку встановлює з дитиною довірливі відносини, що забезпечую гармонійний розвиток дитини і задоволення соціальних потреб.

16 Соціальна ситуація розвитку - своєрідні, специфічні для даного віку, виключні, єдині та неповторні взаємини між дитиною і оточуючою її дійсністю, перш за все соціальною.Новоутворення - це новий тип побудови особистості та її діяльності, психічні й соціальні зміни, що вперше виникають на певному віковому ступені, і які в самому основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, його внутрішнього і зовнішнього життя, весь хід її розвитку в даний період. Вікові новоутворення формуються в кінці періоду. Найбільш значуще новоутворення для наступного етапу розвитку - центральне. Ті новоутворення, які безпосередньо пов'язані з основним, називаються центральними лініями розвитку в певний вік.Перебудова соціальної ситуації розвитку під впливом новоутворень, що виникають у свідомості дитини - суть і зміст критичних періодів.

17 Психологічний зміст вікових нормативних криз передбачає відповідну стратегію навчально-виховного впливу на особистість:1) основним предметом уваги повинен бути не негативний симптомокомплекс криз, а позитивні новоутворення, які розгортаються за ним;2) впливати на їх негативний симптомокомплекс означає розвивати сприятливі психологічні особливості, які є його тіньовою ознакою.У вікових суб'єктивних (ненормативних) кризах стратегія навчально-виховного впливу має бути протилежною. Отже, вікові кризи у дитинстві бувають:1) критерії - місцезнаходження та джерело розвитку:а) об'єктивні, нормативні (кризи дня народження, 1 року, 3.років, 7 років, 13 років, 17 років), тобто закономірні;б) суб'єктивні, ненормативні (знаходяться в будь-якому місці вікового розвитку і не є обов'язковими), тобто випадкові;в) подвійні (результат збігу об'єктивної та суб'єктивної криз);2) критерій - спрямованість і перспективи розвитку:а) кризи розвитку як умова успішного подальшого становлення особистості;б) кризи "не-розвитку" як чинник регресивних ознак у розвитку та його можливого подальшого ускладнення. 1. За Л.С. Виготським:1) криза новонародженості;2) вік немовляти (2 міс. - 1 р.);3) криза 1 року;4) раннє дитинство (1-3 р.); б) криза 3 років;6) дошкільний вік (3-7 р.);7) криза 7 років;8) шкільний вік (8-12 р.);9) криза 13 років;10) пубертатний вік (14-18 р.);11) криза 17 років.2. За К. Гетчинсоном:1) від дня народження до 5 р. (стадія копання в землі, піску);2) стадія полювання (5-11 р.);3) стадія догляду за тваринами (8-12 р.);4) стадія землеробства (11-15 р.);5) стадія промисловості і торгівлі (14-20 р.).

18 Молодший шкільний вік триває з 6 до 10 (11) роківСпецифіка соціальної ситуації розвитку молодшого школяра зумовлюється переходом до нового соціального статусу - школярана перший план в організації поведінки молодших школярів виступають вимоги школи, вчителя, які поширюються значною мірою і на позашкільний час, наприклад, виконанням дітьми домашніх завдань,o має місце переважання шкільних обов'язків дитини над її правами.Діти по-різному реагують на початок шкільного навчання, тому успішність їх пристосування до нового соціального статусу суттєво залежить від діяльності вчителя початкової школи та підтримуючого ставлення батьків. За сприятливих умов початку навчання дитини в школі в її психіці формується перше психічне новоутворення віку - внутрішня позиція школяра, що є показником успішної адаптації до умов шкільного навчання.Внутрішня позиція школяра - сформоване загальне позитивне ставлення дитини шестирічного віку до шкільного навчання, її готовність до виконання вимог вчителя, визнання його авторитетуВступ дитини до школи викликає нове ставлення до неї близьких людей, визнання її нових прав та обов'язків. Найбільш важливим є усвідомлення шестирічкою себе в новому статусі - школяра, що викликає перебудову ставлень дитини до всіх сторін життя. Однак, внутрішня позиція школяра не формується автоматично впродовж перших місяців навчання шестирічки в школі, а є продуктом злагодженої роботи батьків, вчителя та регульованої активності самої дитини.

19 Психологія підліткаПідлітковий вік є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційній сферах особистості підлітка (інтенсивний, нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та ін.)" породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими. Інтенсивний статевий розвиток зумовлює виникнення статевого потягу і пов'язані з ним переживання й інтереси.Усе це є підставою для виокремлення підлітків в особливу соціально-психологічну, демографічну групу з характерними для неї настановами, цінностями, нормами і манерами поведінки, які утворюють специфічну субкультуру.Загальна характеристика психічного і особистісного розвитку підліткаПідлітковий вік охоплює період від 11-12 до 14- 15 років, що відповідає середньому шкільному вікові, тобто 5-9 класам сучасної школи. У цей період в особистості дитини відбуваються складні і суперечливі зміни, на підставі чого його ще називають важким, критичним, перехідним. Така оцінка зумовлена багатьма якісними змінами, які нерідко пов'язані з докорінним ламанням попередніх позицій, особливостей активності, інтересів і стосунків дитини. Відбуваються вони за порівняно короткий час, здебільшого бувають несподіваними і надають процесові розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру. Майже завжди ці зміни супроводжуються появою у підлітка суб'єктивних труднощів. Ускладнюється і його виховання, оскільки підліток не підкоряється ефективним щодо молодшого школяра впливам дорослих, у різних формах проявляє непослух, опір і протест (упертість, грубість, негативізм, замкненість). Отже, враховуючи різні теорії, можна стверджувати, що особливості проявів і перебігу підліткового періоду залежать від конкретних соціальних обставин життя і розвитку підлітка, його соціальної позиції у світі дорослих. Вирішальна роль у його психічному розвитку належить передусім системі соціальних відносин(відносин із навколишнім світом). Біологічний чинник впливає на підлітка опосередковано - через соціальні стосунки з оточенням.

20 Основі психічні новоутворення у ранньому юнацькому віці Основні новоутворення психіки у період ранньої юності: Формування світогляду і переконань як центр. новоутворення віку; формування самосвідомості;формування ідеалів. Світогляд — просто узгодження, внутрішньо-організована система знань — система переконань. Передумови формування світогляду: когнітивні (наявність у людини досить знання про світ, розвиток абстрактного мислення, який дозволяє перетворення суму знань про світ на узгоджену цілісну систему переконань); особистісні передумови усвідомлення людиною сенсу життя, тобто усвідомлення власного життя не як розрізнених випадкових подій, а як цілісного процесу, який має свій напрямок, наступність і повну мету. У період ранньої юності виникають і когнітивні, й особистісні передумови формування світогляду. Саме у цьому віці юнаки в перше намагаються усвідомити вічні проблеми життя і, насамперед, усвідомити вічні проблеми життя і сенс буття. Цей етап називається етапом юнацького філософствування, але пов'язаний він з необхідністю старшокласників знайти своє місце у майбутньому самостійному житті. Розвиток пізнавальних процесів у старшокласників У ранній юності відбувається прогресивний розвиток теоретичного мислення (старшокласники виявляють логічне мислення, здатність займатися теоретичними міркуваннями та самоаналізом). їх інтелект формується як цілісна структура. Розвиток мислення старшокласників. Центром когнітивного розвитку старшокласників є становлення словесно-логічного мислення. У цьому віці вони переходять до вищих рівнів абстрактного мислення, здатні усвідомлено оволодівати логічними операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, абстрагуванням, конкретизацією, узагальненням). У старшокласників виробляється індивідуальний когнітивний стиль розв'язування пізнавальних і практичних завдань, формуються такі індивідуальні особливості мислення: а) глибина, б) гнучкість, в) широта г) усвідомленість, ґ) самостійність д) чутливість до допомоги, е) критичність, є) активність ж)

21 Розвиток загального інтелекту

молодшого школяраПізнавальна діяльність молодшого школяра спрямована на інтенсивний інтелектуальний розвиток; відбувається перехід від наочно-образного до

перших проявів абстрактно-логічного мислення, від безпосереднього чуттєвого сприймання світу до сприймання, вираженого в абстрактних поняттях; формується довільна увага; спостерігається інтенсивний розвиток довільної пам'яті й активне використання мимовільної, підвищується точність впізнавання збережених у пам'яті об'єктів; збагачуються й

урізноманітнюються витвори уяви дитини, збільшується швидкість утворення образів фантазії. Спостерігається зумовленість формування інтелекту розвитком та

подальшим удосконаленням певних показників психічних процесів: 1)точністю зорового, слухового і дотикового сприймання; 2)використанням способів свідомого запам'ятовування нового матеріалу (групування,

самоконтролю – під час заучування); 3)здатністю зауважувати помилки,неточності в міркуваннях ровесників; 4)гнучкістю мислення, що виявляється у доцільному варіюванні способів дій, легкості й швидкості переходу від

міркування, що спирається на реальні або зображені предмети, до мислення з опорою на графіки, схеми, числові і буквені формули; 5)удосконалення

словесно-логічного мислення Особливості пізнавального розвиток у підлітковому віці: 1)пізнавальна

діяльність спрямована на розвиток словесно-логічного мислення,монологічного, діалогічного і писемного мовлення, становлення довільності пізнавальних процесів, вироблення індивідуального стилю інтелектуальноїдіяльності; 2)спостерігається

перехід до абстрактного та формального

мислення, рефлексія на власні розумові дії;

3)відбувається прискорення

темпу розвитку пам'яті, зміни в перебігу логічної пам'яті, вільне

відтворення, запам'ятовування і збереження абстрактного матеріалу;

4)формуються вищі довільні форми уваги Головні досягнення у розвитку пізнавальної сфери старшокласників:

1)інтелект формується як цілісна структура, відбувається прогресивний

розвиток теоретичного (словесно-логічного) мислення (теоретичні

міркування, оволодіння логічними операціями та самоаналізом), мислення

стає більш системним і продуктивним;

2)внутрішнє і зовнішнє мовлення

ускладнюється за змістом і структурою;

3)збільшується осмисленість

сприймання, уваги; удосконалюється здатність до цілеспрямованої

зосередженості уваги;

4)уява стає керованим процесом;

5)довільне

запам’ятовування стає значно ефективнішим за мимовільне;

6)починає

окреслюватися індивідуальний стиль інтелектуальної діяльності.

22 Особливості формування

особистості

молодшого школяра:

–нова внутрішня позиція

дитини цього віку характеризується значним

розширенням сфери її соціальних контактів, самовизначенням як суб’єкта

навчальної діяльності;

–спрямованість на майбутні особистісні перетворення (наприклад, стати

школярем), але й усвідомлення себе (яким школярем я буду). Розвиток

особистості дітей молодшого шкільного віку залежить від шкільної

успішності;

–нова ситуація розвитку ставить учня перед необхідністю прийняти дух

оцінного підходу, коли досягнення та невдачі набувають офіційного

характеру, постійно фіксуються і стають публічними;

–

до усвідомлення себе як дитини своїх батьків додається ще один зі

значимих образів: “Я

–учень такого-то вчителя” ;

– соціальне пізнання (думки, знання і припущення про соціальний світ)

стає важливою детермінантою поведінки дітей;

–розвиток

розумових особливостей

(якість знань, уміння застосовувати їх у

навчанні, орієнтування в матеріалі, темп його засвоєння, міцність

запам'ятання матеріалу, здатність самостійно виконувати учбові завдання)

;

–емоційну сферу

молодших школярів

складають переживання нового,

здивування, сумніву, радощів пізнання, які, у свою чергу, є базою розвитку

допитливості та формування пізнавальних інтересів.

Характерною рисою

молодшого шкільного віку є емоційна вразливість, чуйність на все яскраве,

незвичайне, барвисте.

Втрачається дитяча безпосередність: дитина міркує

перш, ніж діяти, починає приховувати свої переживання;

–почуття

у формуванні особистості є провідними, оскільки потреба в

позитивних ситуаціях спричиняє виникнення складних почут

тів (моральних,

інтелектуальних, естетичних);

– особливості волі

: відбувається

розвиток вольових зусиль і якостей;

встановлюється відповідність між метою та мотивами; посилюється роль

мовлення Основні фактори особистісного розвитку школярів

Проаналізуємо основні

фактори особистісного розвитку школярів різних

вікових груп з позицій соціальної ситуації розвитку, провідної діяльності,

впливу навчання і виховання.

Молодші школярі

Сприятливі фактори:

–здатність дитини до вироблення дисциплінарних форм поведінки в

дитячому колективі, вміння гальмувати свої безпосередні бажання;

–поряд з властивою емоційною незрілістю поява пізнавальних інтересів,

прийняття навчальної діяльності як необхідної;

–

прагнення до самоствердження, яке виявляється не в порушенні

поведінки, а в заняттях спортом у гуртках та інших

23 Поза спілкуванням неможливий розвиток специфічно людських психічних

функцій, особистісне становлення. У

немовлячому віці

спілкування з близь

-кими дорослими забезпечує виживання і задоволення первин

них потреб

дитини. У

ранньому віці

позаситуативно-пізнавальна форма спілкування

розгортається на фоні спільної з дорослим та самостійної діяльності дитини

з ознайомлення із світом фізичних об'єктів.

Найважливіше значення у виникненні й розвитку у

молодших школярів

спілкування мають впливи першого вчителя, випереджувальна іні

ціатива

якого підносить діяльність дитини на вищий рівень

Особливості спілкування та взаємовідносин підлітків

з дорослими та однолітками

Спілкування підлітків перетворюється в самостійний вид діяльності.

Особиста комунікація займає досить багато часу та виконує важливу життєву

роль. Спілкування підлітків – це специфічний вид міжособистих стосунків.

Особливості взаємовідносин і спілкування підлітків з дорослими та

батьками:

–основним змістом спілкування підлітків з дорослими стають

питання

соціальних проблем, взаємовідносин між людьми; моральні оцінки подій і

вчинків оточуючих; проблеми вибору ціннісних орієнтацій і

самоствердження себе як особистості;

–увійти у світ дорослих підліток намагається через наслідування їхніх

зовнішніх форм поведінки;

–у спілкуванні з дорослими підлітки прагнуть автономії та самостійності

(реакції емансипації, відмова від підвищеного нормативного контролю з боку

дорослих);

–підлітки висувають вчителям і батькам власні пропозиції розв’язання

значної частини життєвих питань;

– потреба підлітка в емпатії до дорослого визначає його прагнення

розділити з ним радість і горе;

– підсилюється прагнення до нерегламентованого типу взаємовідносин із

вчителем. Підліток очікує від педагога розуміння, схильний довіряти йому

таємниці щодо свого внутрішнього життя, боляче сприймає байдужість та

формальні стосунки;

– спостерігається

намагання батьків регламентувати потреби підлітків

економічними стимулами.

Урахування характеру взаємин учнів з педагогом при організації

навчально-виховного процесу

Взаємини учнів з педагогом при організації навчально-виховного процесу

за означенням передбачають високу активність його учасників.

Нерідко найкращі наміри, правильні впливи, вимоги вчителя

сприймаються учнями навпаки. Між ними виникають

смислові бар'є

ри

–ситуації, коли одне і те явище має різний смисл для педагога і учня: те, що

педагог вважає позитивним, учень

–негативним, і навпаки.

Причини виникнення бар’єрів у взаєминах можуть бути наступними:

1)різне розуміння школярем і вчителем смислу вимог, які висуває останній;

2)невмотивоване, нераціональне використання форми пред'явлення вимоги

,неприйняття учнем форми подання вимог учителя;

3)неприйняття школярем

особистості дорослого;

4)невміння вчителя виявити справжні мотиви

поведінки;

5)

постійне застосування педагогом одних і тих прий

омів

навчальної та виховної роботи

24 Структура учбової діяльності:

1)мотивація; 2) учбові задачі в

конкретних ситуаціях; 3) учбові дії; 4) контроль, що переходить у

самоконтроль; 5) оцінка, що переходить у самооцінку (Т.М.Лисянська).

1.Мотивація

є важливим компонентом учбової діяльності.

Під мотивами

учбової діяльності необхідно розуміти внутрішні психічні сили, які

стимулюють навчально-пізнавальну діяль

ність школярів. Показниками продуктивності мотивації учіння є:спрямованість мотивів,

їхній зміст;

наявність особистісного смислу навчання для учня; дієвість, сила,

напруженість мотиву; рівень усвідомлення мотиву; самостійність

виникнення і прояву мотиву; ступінь поши

рення мотиву.

Мотиви учіння обумовлюються змістом учіння, його значущістю,

постійним порівнянням учіння з власним досвідом людини, з нею самою.