69.Росія на початку хх ст..

Масові мітинги і зіткнення з армією відбулися 1 травня 1905 року. У боротьбу втягувалося селянство. Очолюване партією есерів, воно створювало селянські спілки. В червні 1905 р. відбувся І з'їзд Все-російської селянської спілки. Незадоволення охопило армію. У середині червня 1905 р. вибухну-ло повстання моряків броненосця «Потьомкін» на Чорному морі. Ціною великих зусиль повстання вдалося придушити, але політичне напруження в країні не зменшило-ся. Революція продовжувала по-глиблюватися.

Свідченням цього був всеросійський політичний страйк, що спалахнув у жовтні 1905 р. Страйк, що вилив-ся у загальноросійський, почався з виступу московських друкарів, які вимагали підвищення заробітної плати. Але під впливом радикаль-но настроєних студентів страйк став перетворюватися на політичний, масовий. Страйкували робітники, поштово-телеграфні, конторські та інші службовці, студенти Москви, Петербурга, Варшави, інших міст імперії. Кількість страйкарів досяг-ла 2 млн чоловік. Економічне і діло-ве життя було паралізоване. На-томість різко активізувалися різні політичні сили.

В Росії в умовах початку революції існувало три політичних табори. Урядовий, який представляв царсь-ку бюрократію і консервативні про-шарки дворянства, нехотів жодних змін.Ліберальний табір утворю-вали буржуазія, частина поміщи-ків-дворян, верхівка інтелігенції. Ліберали прагнули змін, модерні-зації існуючого політичного й еко-номічного ладу, «європеїзації» Росії шляхом поступових реформ. На-решті, оформився і третій табір, що об'єднав радикально налашто-вані суспільні верстви, які дома-галися змін шляхом докорінного зламу політичного^ соціально-еко-номічного ладу. Його очолювали соціалістичні партії — соціал-демо-крати, соціалісти-революціонери (есери), анархісти, радикальні про-шарки безпартійної інтелігенції.

17 жовтня 1905 р. цар Ми-кола II підписав Маніфест, яким «дарував» народу громадянські права—недоторканність особи, сво-боду віросповідання, друку, зборів, об'єднань у партії та громадські організації. Було оголошено про скликання представницького зако-нодавчого органу — Державної думи.

Маніфест 17 жовтня відкрив перспективу перетворення Росії на конституційну монархію.

Очікуваного «заспокоєння» в Росії після оприлюднення Маніфесту 17 жовтня не відбулося. Навпаки, со-ціа льно-по літична ситуація продов-жувала загострюватися. На арену відкритої боротьби виступили полі-тичні партії. Кожний політичний табір було представлено кількома з них.

Ліберальні кола об'єдналися в «Союз 17 жовтня» (партія октяб-ристів) і Конституційно-демо-кратичну партію (кадети). Ок-тябристів очолювали А.Гучков і М.Родзянко, кадетів - П. Мілю-ков і П. Струве. Ліберали були в основному задоволені поступками з боку царизму і були готові до співро-бітництва з владою з метою її посту-пової демократичної еволюції.

Російські праві націоналі-стичні політичні сили об'єдна-лися в партії та організації, які на-зивали «чорносотенними». Най-більшими чорносотенними об'єд-наннями були «Союзросійського народу» і «Союз Михаїла Архан-гела». Чорносотенці вважали, що Маніфест 17 жовтня зовсім не відпо-відає історичним традиціям Росії і підписаний царем під тиском юрби. Маніфест 17 жовтня відкинула і ліва опозиція, яка, на відміну від лібе-ралів, прагнула не до реформування, а до ліквідації існуючого ладу. В умо-вах революції 1905 р. вплив лівих радикалів посилився. Під їхнім впли-вом опинилися Ради робітничих депутатів — самоврядні органи, які стихійно виникали для керівництва страйками, але найбільш радикаль-ними лівими, особливо більшовика-ми, вони розглядалися як органи майбутньої влади. Восени 1905 року за прикладом Петербурга, Мос-кви й Іваново-Вознесенська Ради було створено в багатьох містах і ро-бітничих центрах імперії. Використо-вуючи вплив у Радах, радикально на-лаштовані соціалісти готували анти-урядові виступи.

Головним осередком повстання стала Москва. Очолювали його більшовики, що контролювали Московську раду. 6 грудня Рада ухвалила рішення про:

— початок збройного виступу:

— скинення царського уряду;

— скликання Установчих зборів;

- проголошення демократич-ної республіки.

Повстання почалося загальним страйком, який 7 грудня паралізу-вав життя в Москві. Урядові війська увійшли в місто, а революціонери-дружинники відповіли барикадами і партизанською тактикою.

У 1906 р. революційна активність у Росії стала зменшуватися. Уряд поєднував тактику поступок і реп-ресій. Відбулися вибори в І Дер-жавну думу, але вона була, на дум-ку царя, надто лівою, а тому неслух-няною і її розпустили. Тоді було проведено вибори у IIДуму, яка розпо-чала роботу в лютому 1907 р.

Прагнення перевести політичну боротьбу в стіни Державної думи не влаштовувало радикальні рево-люційні партії, тим більше, що уряд постійно намагався обмежити гро-мадянські права. Радикали розгор-нули масовану терористичну кам-панію.

В цих складних умовах у придвор-них колах почався пошук «сильної людини», здатної стабілізувати си-туацію в країні, врятувати трон. Вибір припав на П. Столипіна.

Посівши пост Голови Ради мініст-рів, Столипін здійснив ряд реформ, покликаних модернізувати еконо-мічний лад Росії і зміцнити соціаль-ну базу режиму. Земля в Російській імперії не належала селянам за правом приватної власності. Се-лянська община, яка юридичне во-лоділа всією землею, регулярно пе-рерозподіляла земельні наділи. Така традиція регулярного перероз-поділу землі базувалась на природ-ному для російського села принципі соціальної справедливості: жоден з се лян-членів общини не міг наріка-ти на погану якість землі, яку він мав, оскільки отримував щорічно новий наділ. В той же час селянин не мав права вільно продавати зем-лю, оскільки вона належала не йому, а общині. Це не мало принци-пового значення за часів кріпацтва, оскільки селянин не мав права піти з села, перед тим продавши землю. Становище змінилось після 1861 року, однак і за нових умов селянин не мав можливості продати землю, навіть якщо виявив повну неспро-можність хазяйнувати в нових умо-вах. В селах після реформи з'яви-лось досить багато Ігідприємців-кур-кулів, які вирощували велику кількість товарного хліба - хліба, який вироблявся на продаж, в тому числі і на експорт. Однак куркулі не мали можливості збільшувати посівні площі, оскільки не могли придбати землі своїх земляків.

П. Столипін передусім вирішив ліквідувати селянську общину, хоч вона завжди була однією з підва-лин монархічного ладу. Було ухва-лено низку законів, спрямованих на зруйнування общини. Тим са-мим відкривався простір розвитку товарно-грошових, капіталістичних відносин у сільському господарстві. Селяни здобули право виходу з об-щини, могли закріплювати за собою в приватну власність общинні ді-лянки землі або продавати їх.

Залежно від місцевих умов і по-бажань селяни після виходу з общи-ни мали можливість залишатися в селі або, об'єднавши всі свої земель-ні ділянки в одну - так званий відруб, поселитися разом зі своєю родиною на хуторі. Водночас уряд організував переселення селян у ма-лообжиті губернії Росії. Отже, столи-ггінська аграрна реформа створюва-ла прошарок «мідних і сильних», за словами самого глави уряду, селянсь-ких господарств. У той самий час інте-реси великого поміщицького госпо-дарства істотно не зачіпалися.

Аграрна політика П. Столипіна не дістала очікуваної підтримки в суспільстві. Проти неї виступили праві монархічні кола, вбачаючи в знищенні общини замах на основи самодержавства в Росії. Негативну оцінку дістала вона і з боку соціа-лістів, особливо есерів, зацікавле-них у збереженні общини, яка була, на їхню думку, осередком соціаліз-му в Росії. Селяни в своїй масі та-кож не сприйняли столипінські пе-ретворення, побоюючись розорення і невизначеного майбутнього. Се-лянські виступи не припинялися, хоч інтенсивність їх слабшала.

Таким чином, своєї основної мети — реформування аграрного устрою Росії і усунення небезпеки нової революції - реформи Столипіна не досягли, а його самого було вбито внаслідок те-рористичного акту, здійсненого в Києві в 1911 р. есером Д. Багровим.

Політичний режим, який утвердив-ся в Росії по завершенню революції, дістав назву «третьочервневої монархії» (від дати нового вибор-чого закону - 3 червня 1907 p.). Якщо Маніфест 17 жовтня був сер-йозним кроком на шляху перетво-рення Росії на конституційну мо-нархію, то виборчий закон, прийня-тий 3 червня 1907 p., істотно загаль-мував цей процес. Закон надійно гарантував уряду, призначеному ца-рем, лояльний склад депутатів.

У III Державній думі близько третини її складу мала украй пра-ву орієнтацію. «Союз 17 жовтня» здобув трохи більше третини го-лосів. Конститущйно-демократична партія мала з союзниками в Думі невелику фракцію, яка об'єднувала менш як 20% депутатів. Незначною за чисельністю і впливом була со-ціалістична фракція депутатів.

Такий склад Думи залишав за урядом широке поле для політично-го маневру, маніпулювання депута-тами в своїх інтересах. УIII Думі все залежало від октябристів. Залежно від ситуації вони голосували то з правими, створюючи правооктяб-ристську більшість, то з кадетами, формуючи октябристсько-кадетську більшість. У цьому і було призна-чення третьочервневого режиму — добитися стабільності у суспільстві за мінімальних, контрольованих урядовими верхами, змін.

Цього вдалося досягти лише част-ково. Останні роки напередодні І світової війни позначені високими темпами економічного розвитку Росії. Російський рубль став одною із найбільш твердих грошових оди-ниць Європи. Зростання добробуту помічалося і в місті, і в селі. Але для тривалої і усталеної стабілізації со-ціально-економічного становища необхідний був глибокий компроміс різних класів і політичних партій. До такого компромісу ні правлячі кола імперії, ні опозиційні сили не були готові. Вирішити ж націо-нальні проблеми, зберігаючи Ро-сійську імперію, без надання націям Росії права на самовизначення, було взагалі неможливо. Відтак Ро-сія стояла перед новою революцією.