65.Польське питання 1795-1814

У складі Пруссії знаходилися: Сілезія (захоплена в 1740), а також, після трьох розділів Польщі, – Велика Польща, Помор'я, велика частина Мазовії, частина Малої Польщі. Землі, приєднані при першому розділі, отримали назву Західної Пруссії і Прінотецкого округу, при другому і третьому розділах – Південній Пруссії, Нововосточной Пруссії і Нової Силезії. На цих територіях була введена прусська адміністративна система. Провінції ділилися на департаменти, департаменти – на округи (повіти). Шляхетськоє самоврядування було ліквідоване, адміністративну владу здійснювали ландрати. У 1797 на польські землі було поширено дію прусського «земського права». Землі католицького духівництва були конфісковані і розпродані.

По відношенню до всіх захоплених територій проводилася політика германізації, сюди притягувалися німецькі колоністи,яким щедро лунали землі, що опинилися в руках держави. В той же час прусський уряд сприяв розвитку промисловості і сільського господарства. У Силезії при його підтримці налагодився розвиток гірської справи, вперше в Європі тут в 1788 була застосована парова машина для відкачування води з шахт, а з 1798 почалося застосування кам'яного вугілля в металургії. В цілях встановлення судноплавного повідомлення між Одрой і Віслою вже в 1773 був проведений Бромбергський (Бидгощський) канал. У 1807 указом про особисте звільнення селян почалося проведення аграрної реформи. Указ 1811 надавав тій категорії крестьян-барщинников, яка була спадковим утримувачем землі, право власності на 2/3 своєї ділянки.

Австрія в результаті першого розділу отримала території по північному схилу Карпатського хребта, населені поляками і українцями. Майже всі вони залишалися у складі Австрії до 1918 і мали назву «Королівства Галіция і Лодомерія». По третьому розділу в її склад були включені землі між річками Піліцей, Віслою і Бугом, які отримали офіційну назву «Західною Галіциі». У 1803 всіх цих землі були об'єднані в одну провінцію, але в результаті війни з Францією в 1809 Західні Галіция і Замойський округ були загублені.

Галіция була розділена на 18 округів, керованих окружними начальниками – старостами. На чолі самої провінції стояв губернатор. У 1775 в Галіциі був установлений становий сейм, в якому засідали представники трьох станів: магнатів, шляхти і королівських міст. Проте повноваження сейму були обмежені: він міг обговорювати уявлення, зроблені урядом і звертатися до імператора з покірними проханнями.

Колишні коронні маєтки, а також маєтки ліквідованого ордена єзуїтів стали власністю австрійської держави. Ці землі використовувалися для залучення колоністів, які вербувалися з прірейнських князівств. У 80-х 18 в. на Галіцию розповсюдилися реформи, проведені в імперії Йосипом II, зокрема, була відмінена особиста залежність селян, зроблена спроба обмежити їх повинності.

Польські патріоти не змирилися з втратою країною державної незалежності. У Варшаві в 1798 виникло таємне «Суспільство польських республіканців». У багатьох європейських країнах існували польські представництва, які об'єднувала паризька еміграція. Генерал Я.Г.Домбровський запропонував французькому уряду – Директорії – проект створення польських легіонів, який був спочатку прийнятий. Передбачалося, що легіони вступлять в Галіцию і стануть ядром повстання. Наполеон Бонапарт, що проте прийшов до влади у Франції, переформував польські легіони в звичайні французькі війська.

У 1806, зайнявши Берлін і просуваючись до меж польських земель, Наполеон доручив Домбровському сформувати польську армію і спробував встановити контакт з Костюшкой. Проте вимоги останнього про відновлення Польщі в старих межах були для Наполеона неприйнятними. Після перемоги наполеонівської армії під Фрідландом, в Тільзіте в 1807 було поміщено угоду про освіту з частини польських земель Варшавського князівства. Князем став Фрідріх Серпень Саксонський. За конституцією 1807 князівство оголошувалося спадковою конституційною монархією. Монархові належала виконавча влада і законодавча ініціатива. Він міг призначати міністрів і інших вищих посадових осіб. При нім полягала Рада міністрів і Державна рада (Rada Stanu), що була дорадчим органом і що одночасно виконував функції вищого адміністративного суду. Сейм князівства, що складався з двох палат, мав обмежені компетенції. По французькому зразку держава підрозділялася на департаменти, во розділу дооторих стояли префекти, що знаходяться в прямому підпорядкуванні міністра закордонних справ. Конституція не гарантувала князівству повної державної самостійності: внутрішня його політика залежала від саксонського короля, а армія знаходилася під французьким керівництвом. Крім того, спеціальний представник Франції здійснював контроль за діяльністю уряду князівства. Проголошувалася відміна кріпосної залежності і рівність всіх перед законом.

21 грудня 1807 був введений в дію пункт конституції про відміну кріпосного має (земля і споруди при цьому переходили у власність поміщика) рацію, а в 1808 на князівство розповсюдилася дія норм буржуазного права, закріплених Кодексом Наполеона. У 1809 до складу князівства за мирним договором з Австрією увійшли Західні Галіция і Замойський округ.

У 1812 польські війська брали участь у вторгненні Наполеона до Росії. Для залучення на свою сторону жителів Литви сейм князівства оголосив себе «генеральною конфедерацією Королівства Польського» і прийняв маніфест про відновлення майбутньої Польщі. Проте особливого ентузіазму звернення сейму в Литві не викликало, а незабаром, після поразки Наполеона в Росії, в конфедерації почався розбрід. Більшість серед аристократії і шляхти висловилися за угоду з Олександром I. Російський імператор в березні 1813 призначив тимчасовий уряд князівства.