51.Підписання мирних договорів після війни

Згідно з рішеннями Потсдамської конференції глав держав антигітлерівської коаліції необхідно було розв'язати проблеми мирного врегулювання у повоєнному світі. З цією метою було створено міжнародний орган - Раду міністрів закордонних справ (РМЗС), до складу якої увійшли міністри закордонних справ СРСР, США, Великої Британії, Франції та Китаю. На РМЗС було покладено відповідальне завдання - виробити умови мирних до-говорів держав - союзниць антигітлерівській коаліції з перемо-женими країнами. Це питання вирішувалося на сесіях РМЗС, що відбувалися впродовж 1945-1948 pp. Важливе місце в контексті мирного врегулювання світових проблем, у взаємовідносинах між державами займало питання про укладення мирного договору з Японією та мирного врегулювання на Далекому Сході.

Була створена Далекосхідна комісія з перебуванням у Ва-шингтоні, до складу якої увійшли представники СРСР, США, Англії, Франції, Канади, Китаю, Голландії, Австралії, Індії, Но-вої Зеландії, Філіппін, Бірми, Пакистану. Тоді ж була створена Союзна рада для Японії на правах консультативного органу при головнокомандуючому американськими військами з місцезнахо-дженням у Токіо. Ці органи були покликані реалізувати вимоги мирного врегулювання для Японії - її роззброєння, розпуск зброй-них сил, ліквідацію воєнної промисловості, покарання воєнних злочинців, демократизацію суспільного життя, викоренення мілітаризму із суспільного життя, забезпечення прав людини.

Вирішальне значення в узгодженні принципів, положень текстів договорів відіграла Паризька мирна конференція (29 липня — 15 жовтня 1946 р.), у роботі якої брали участь 21 країна, чиї армії зробили внесок у розгром фашистського блоку. 10 лютого 1947 р. були підписані мирні договори з Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною та Фінляндією. За цими договорами припинявся стан війни, кожна з цих країн мала право вступити до Організації Об'єднаних Націй (ООН).

«Холодна війна», розв'язана між США і СРСР, заважала однозначній узгодженості позицій мирної угоди з Японією. Це призвело до гострої конфронтації між колишніми союзни-ками по антигітлерівській коаліції на мирній конференції, що мала місце у Сан-Франциско (США) 4-8 вересня 1951 р. У ній брала участь 51 країна, крім Китайської Народної Республіки, Корейської Народно-Демократичної Республіки і Демократич-ної Республіки В'єтнам. Індія і Бірма та ряд інших не взяли участі в конференції через незгоду з американо-англійським проектом мирної угоди. Делегації СРСР, Польщі та Чехосло-ваччини відмовились поставити свої підписи під угодою, яка була підписана 8 вересня 1951 р. 48 державами. Цією угодою припинявся стан війни з Японією, уряд якої визнавав неза-лежність Кореї, відмовлявся від Тайваню, Курильських остро-вів, Південного Сахаліну та інших територій. Уряд США мав право тримати війська на території Японії, створювати там свої військові бази, контролювати економіку.

52.Громадянська війна в Іспанії 1936-1939 pp.

Заколот розпочав-ся 17 липня 1936р. в Іспанському Марокко. Наступного дня він поширився на інші райони Іспанії. На бік заколотни-ків перейшло 80% складу іспанської армії, але авіація та флот залишились вірними республіці, — у країні почалася гро-мадянська війна. У заколотників одразу виникли проблеми: Х-А. Прімо де Ріверу було заарештовано і страчено, Сан-хурно загинув в авіакатастрофі, Франко з марокканськими військами був блокований республіканським флотом у Марокко. Заколотові загрожувала поразка. Тоді на допо-могу франкістам прийшли Італія та Німеччина, які переки-нули марокканську армію в Іспанію і надали заколотникам зброю. Згодом 200 тис. італійських та німецьких військови-ків взяли участь у війні на боці франкістів.

На звернення до Англії, Франції і США з проханням продати зброю республіканці отримали відмову. Уряди цих країн посилались на міжнародне право, яке забороня-

ло втручання у внутрішні справи інших держав. Уряди західних країн враховували і досвід Росії, деїхня збройна інтервенція та підтримка антибільшовицьких сил мали зво-ротні наслідки.

Між 27-ма країнами була підписана угода про невтру-чання в іспанські справи. Проте Італія та Німеччина не збира-лись її виконувати і активно постачали зброю франкістам. У жовтні 1936 p. CPCP заявив, що не буде дотримуватись угоди, надішле республіканцям військових радників і постачатиме їм зброю. На захист республіки в Іспанію приїхали близько 50 тис. добровольців-антифашистів. З них було створено інтернаціональні бригади.

У вересні 1936р. сформовано новий республікансь-кий уряд на чолі з Ларго Кабальєро, який провів реформи: на контрольованій ним території ліквідовано поміщицьке землеволодіння, землю передано селянам, націоналізовано велику промисловість. Каталонці і баски отримали авто-номію. Водночас політичний режим відходив від демок-ратії, захист якої був головною метою війни. Іспанські ко-муністи, копіюючи дії комуністів СРСР, почали боротьбу з троцькістами, що мали значний вплив у Каталонії. У країні встановився терор каральних органів: навіть було здійснено спробу провести за радянським прикладом по-казовий судовий процес над троцькістами, які начебто під-тримували зв'язки з фашистами. Таким чином, іспанська демократія припинила існування раніше, ніж загинула Іс-панська республіка.

У 1936-1937 pp. основні бойові дії велися навколо сто-лиці, але всі наступи франкістів було відбито. Не допомог-ли їм і прихильники у самій столиці, т. зв. "п'ята колона". Після невдалої спроби франкістів взяти Мадрид Німеччина та Італія почали відкриту інтервенцію. Намагання іта-лійського корпусу завдати удару з північного заходу по військах республіканців, які обороняли Мадрид, закінчи-лися невдачею — поблизу містечка Гвадалахара у березні 193 7 р. його було розгромлено.

Після цієї поразки франкісти перенесли основні зусил-ля у Каталонію, намагаючись скористатись конфліктом між троцькістами й комуністами. 3-6 травня 1937 р. троцькіс-ти, підтримані Л. Кабальєро у Барселоні, здійснили зброй-ний виступ, протестуючи проти політики комуністів. У квітні 1938 р. армії франкістів вдалося відокремити Ка-талонію. Спроба армії республіканців розірвати блокаду, здійснивши наступ у липні 1938 р., не вдалась. На початку 1939 р. Каталонія була захоплена. Райони, контрольовані республіканцями, виявилися відрізаними від Франції.

27 лютого 1939 р. Англія та Франція розірвали дипло-матичні відносини з республіканським урядом і визнали уряд Франко. Опинившись у міжнародній ізоляції (СРСР майже припинив постачання зброї, а 1938 р. з Іспанії було виведено інтернаціональні бригади), 6 березня 1939 р. ко-мандувач обороною Мадрида полковник Касадо здійснив переворот, повалив республіканський уряд і вступив у пе-реговори з Франко. Спробу комуністів підняти повстання було придушено. На територію, контрольовану республі-канцями, вступили франкістські війська. В Іспанії було вста-новлено диктатуру генерала Франко (березень 1939 р. — листопад 1975р.). Франкісти розпочали репресії проти своїх супротивників: з 1939 р. до 1944р. надзвичайні трибуна-ли винесли смертні вироки 200 тис. чоловік.

Війна дорого обійшлась іспанцям: загинуло 1 млн осіб, 500 тис. залишили країну, яка лежала в руїнах. Народний

фронт в Іспанії був формою боротьби з фашизмом, але не став його альтернативою.