48. Суспільно-політичний розвиток Італії 1918-1939

Наслідки Першої світової війни. Італія була серед-ньорозвиненою країною Європи. Участь у Першій світо-вій війні обійшлася їй дуже дорого: 700 тис. загиблих, 450 тис. інвалідів, 1 млн поранених; країна втратила трети-ну національного багатства.

Економічне становище було критичним: не вистачало продовольчих товарів, палива, предметів першої необхід-ності.

Надії італійців на те, що мир принесе полегшення, не справдились. Великі держави, оцінюючи внесок Італії у війну як мізерний, не дотримали свого слова (таємна угода про передачу Італії східного узбережжя Адріатич-ного моря і щеряду територій), даного напередодні її всту-пу у війну: вона отримала лише Південний Тіроль і Трієст. Італія стала "переможеною серед переможців".

Важке фінансово-економічне становище країни позбав-ляло уряд можливості здійснити заходи щодо покращення життя населення. Не стало довіри ні до уряду, ні до кон-ституційного ладу. Післявоєнний спад виробництва, демо-білізація армії ще більше загострили соціальні проблеми і призвели до розгортання масового робітничого руху, в якому домінували радикальні течії. Страйки робітників супроводжувалися захопленням заводів і створенням ФЗР— фабрично-заводських рад, які перебрали на себе функції місцевої влади.

Виникнення фашизму. Виклик права власності нала-штував проти робітничого руху дрібних господарів (ре-місників, торгівців і г. д.) і селянство.

Настрої цих прошарків населення відбились у фа-шистському русі, що виник 1919 р. Він поєднував у собі ідеї реваншизму, антикому нізму та соціальної демагогії.

У 1919-1920 pp. фашисти не становили серйозної не-безпеки: на виборах 1919р. вони не отримали жодного мандата.

Зростанню їх впливу сприяли реваншистські настрої, які охопили усі прошарки італійського суспільства. На цій хвилі фашисти вдалися до силових дій, захоплюючи ті те-риторії, які обіцяла, але не дала Антанта. Так, восени 1919р. загін фашистів на чолі з поетом Габріеле Д' Аннунціо захо-пив порт Фіуме.

Навесні 1921 р. загони фашистів під гаслами віднов-лення порядку і збереження "великої нації" почали погро-ми робітничих організацій. У відповідь робітники органі-зували загони "народних сміливців", які вступали у справжні бої з чорносорочечниками. Італія стала ареною масового насильства — уряд не зміг вивести країну з цього стану і відновити законність. У листопаді 1921 p. фашисти об'єднались і створили Національну фашистську партію, на чолі якої став "дуче" (вождь) Б. Муссоліні. Тоді ж у робітничому русі стався розкол.

Прихід фашистів до влади. У таких умовах Муссолі-ні, підтримуваний великими промисловцями, заручившись "нейтралітетом" Ватикану, співчуттям короля Віктора-Ем-мануїла III, почав вимагати передачі фашистам влади. При-хильників збереження старих порядків, які не гарантува-ли порядку й законності, виявилось дуже мало, і король доручив Муссоліні сформувати уряд.

ЗО жовтня 1922 р. Муссоліні на чолі загонів чорносо-рочечників вступив у Рим і очолив уряд ("Похід на Рим"). Так в Італії було відкрито шлях до ліквідації ліберальної демократії і встановлення фашистської диктатури.

Прихід фашистів до влади збігся з періодом економіч-ного піднесення. Обсяг промислового виробництва з 1920р. до 1928р. зріс на 60%. Італія перетворилася в індустріально-аграрну країну. Але розвиток промисло-вості був нерівномірним — переважала військова промис-ловість. Південні райони країни залишались відсталими.

Прийшовши до влади, фашисти поряд із ліквідацією демократичних інститутів почали мілітаризацію економіки і всіх сторін життя суспільства. Відбувався процес мобілі-зації ресурсів для майбутніх завойовницьких війн.

Першою жертвою агресивних дій Італії стала Ефіопія, захоплена італійськими військами в 1935-1936 pp.

Фашизація країни. У 1922-1924 pp. фашисти не на-важувались на рішучі дії щодо ліквідації демократичного устрою. Поштовхом до фашизації країни стала "справа Маттеоті". Джакомо Маттеоті 1 червня 1924р. у парла-менті виступив з промовою, в якій звинуватив фашистів у фальсифікації виборів і зажадав анулювати мандати де-путатів-фашистів. Через 10 днів він був викрадений і вбитий фашистами. Але король не усунув Муссоліні від влади, як цього вимагала більшість населення.

У січні 1925р. Муссоліні, виступаючи у парламенті, проголосив лозунг "Вся влада фашистам!" і провів через парламент низку законів, які обмежували демократичні права: місцеві органи влади замінювалися префектами, яких призначав дуче; заборонялись усі профспілки і партії, крім фашистських; створювались трибунал і таємна поліція; вводилася смертна кара; почалися масові арешти.

У 1929 р. Муссоліні уклав договір з Папою Римським, відповідно до якого утворювалась держава Ватикан, а католицька церква отримувала ряд привілеїв.

Для управління економікою створювалась корпоративна система. У 1934 р. існувало 22 корпорації в усіх галузях господарства. Кожна корпорація об'єднувала представ-ників промисловців, фашистських профспілок і функціо-нерів фашистської партії. Уряд було замінено Великою фа-шистською радою, а парламент — палатою корпорацій.

Важливим елементом у структурі державного регулю-вання економіки став інститут промислової реконструкції (ІРІ).

Для виховання молоді у фашистському дусі створюва-лись масові молодіжні організації; прищеплювався культ сили і волі; насаджувався культ особи Муссоліні.

Союз з Німеччиною. Прагнення до переділу світу швидко зблизило Італію з фашистською Німеччиною та Японією, незважаючи на окремі суперечки щодо Австрії та Балкан.

Агресія проти Ефіопії довела, що без Німеччини Італія не здатна здійснити жодної серйозної акції. Однак супер-ництво між двома фашистськими лідерами продовжува-лось аж до 1940 p., доки Муссоліні не змирився зі стату-сом молодшого партнера Німеччини.

У 1937 р. Італія приєдналась до Антикомінтернівсько-го пакту, а в 1939 р. Італія та Німеччина уклали між собою "сталевий пакт".

Першоюїх спільною акцією стала підтримка франкістів в Іспанії в 1936-1939 pp. Італія спрямувала туди 200-ти-сячний військовий корпус і велику кількість зброї.

У 1939 р. вона захопила Албанію, а в 1940 р. вступила в Другу світову війну на боці Німеччини.