43. Система міжнародних відносин наприкінці XIX – на початку XX ст.

Початок 70-х pp. XIX ст. був позна-чений великими змінами в міжна-родній обстановці. Головною причи-ною цього було посилення нерівно-мірності розвитку окремих країн, В Європі найбільш яскраво це вияви-лося в швидкому індустріальному зростанні раніше відсталої Німеч-чини. В політичній роз'єднаності Німеччини й Італії старі держави континенту (Австрія, Росія, Фран-ція) бачили важливу гарантію своєї безпеки. Із появою після франко-прусської війни двох нових великих держав (Німеччини, Італії) пору-шилась існуюча рівновага. Німець-ка імперія, яка перетворилась на могутню військову державу, почала викликати занепокоєння у своїх сусідів. Зростання німецької могут-ності призвело до різкого загострен-ня міждержавних протиріч у Євро-пі, а потому і в усьому світі.

Після 1871 р. в Європі запанував «озброєний мир» — такий мир, під прикриттям якого відбувалася підготовкадо війни. Напруженість обстановки зростала в умовах швид-кого промислового і технічного про-гресу, що дало змогу безперервно вдосконалювати зброю. Така обста-новка призводила до постійної гон-ки озброєнь, якої не знала поперед-ня епоха. Кожний крок будь-якої

держави у напрямі збільшення військової могутності викликав кро-ки у відповідь інших держав. Дип-ломатичні зусилля європейських урядів були спрямовані на пошук союзників у майбутній війні, загро-за якої повільно, але неухильно на-ростала з кожним роком.

Поразка Франції у війні з Пруссією, втрата нею Ельзасу і Лотарингії, ве-личезна 5-мільярдна контрибуція стали першим джерелом напруже-ності. Франція не могла примирити-ся з ганебною поразкою і в Берліні, побоюючись реваншу, вирішили, що потрібний ще один, тепер вже оста-точний, розгром Франції. В такій си-туації і та, й інша сторони почали інтенсивно шукати союзників.

Канцлер Німецької імперії Біс-марк, видатний дипломат свого часу, вольовий і наполегливий по-літик, розумів, що для повної ізо-ляції Франції потрібна сильна коа-ліція на чолі з Німеччиною. Це зав-дання Бісмарк спробував розв'яза-ти шляхом створення Союзу трьох імператорів (1872-1878). Цей Союз (Німеччина, Австро-Угорщи-на, Росія) не міг бути міцним і три-валим, оскільки Росія, вступивши до нього, не відмовилася від під-тримки Франції. «Європі, і перед-усім Росії, потрібна сильна Фран-ція», — сказав російський канцлер О. М. Горчаков.

Російсько-турецька війна (1877-1878) і Берлінський конгрес (1878 р.) остаточно підірвали Союз трьох ім-ператорів Росія не отримала підтримки ні Німеччини, ні Австро-Угорщини.

Подальша діяльність Бісмарка по ізоляції Франції призвела до ство-рення Троїстого союзу. В 1882 р. було укладено договір між Німеччи-ною, Австро-Угорщиною та Італією. Ця Воєнна коаліція була спрямова-на одним вістрям проти Франції, другим — проти Росії.

В основі зближення Франції і Росії були політичні, економічні й стра-тегічні інтереси. Утворення Ні-мецької імперії призвело до різко-го погіршення міжнародного стано-вища Франції - вона на деякий час опинилася у зовнішньополітичній ізоляції. Однак наприкінці 70-х -на початку 80-х pp. стало зрозу-міло, що у разі виникнення війни з Німеччиною, Франції може подати допомогу лише Росія. В Німеччини постійно збільшувався апетит і во-на загрожувала не лише східному кордону Франції, але й західному кордону Росії. Для франко-російсь-кого зближення неабияке значен-ня мали й економічні чинники. На-прикінці 70-х pp. російський уряд одержав перші позики від Франції, яка невдовзі стала головним кре-дитором Росії. В першій половині 90-х pp. франко-російський союз було оформлено консультатив-ним пактом (1891) і таємною воєнною конвенцією (1892). Це забезпечило Франції воєнну допо-могу Росії у разі сутички з Німеч-чиною або Італією, а Росії — під-тримку у випадку нападу Німеччи-ни або Австро-Угорщини.

Для зовнішньої політики Англії другої половини XIX ст. була ха-рактерна так звана політика' «блискучої ізоляції». Ця політи-ка грунтувалася на промисловій і морській (особливо військово-морській) могутності Англії і дава-ла їй можливість не зв'язувати себе жодними рівноправними со-юзами, договорами, угодами і т. п. Послідовним провідником цієї політики був розумний і дуже обе-режний дипломат лорд Солсбері, котрий полюбляв повторювати, що в Англії немає вічних союзників і вічних ворогів, а е тільки постійні й одвічні інтереси. Солсбері неод-норазово відкидав домагання Бісмарка про приєднання Англії до Троїстого союзу, хоч і вважав її головними ворогами Францію че-рез колоніальне суперництво в Азії та Африці і Росію через про-тистояння в Середній Азії. Солс-бері сподівався на конфлікт цих країн з Троїстим союзом, у разі ви-никнення якого Англія займе по-зицію спостерігача.

До певного часу Англія мала ко-ристь від ізоляціоністської політики. Однак в умовах виходу на між-народну арену нових країн, що інду-стріальне розвивалися (Німеччина, Італія, США, Японія) і мали плани зміцнення своїх позицій у світі, в об-становці поділу Європи на два воро-жих табори подальша ізоляція Англії ставала для неї небезпечною. Розши-рення сфер впливу, тобто здобуття нових джерел сировини і ринків збу-ту, могло відбутися за рахунок поділу величезної англійської колоніальної імперії, розтягти яку були не проти і Німеччина, і Франція, і Японія, й інші. Починався переділ вже поділе-ного світу і закінчувалося гордовите усамітнення Англії. Вона, як і всі, му-сила круто змінювати свою зовнішню політику і виходити з ізоляції. Це при-скорювалося тим, що англо-фран-цузьке й англо-росшське суперницт-во в колоніальній сфері могло бути швидко урегульоване, а англо-німецькі суперечності все більше на-бували антагоністичного (неприми-ренного) характеру і глобальних (все-світніх) масштабів.

наприкінці XIX ст. великі держа-ви почали боротьбу за переділ світу. Міжнародні відносини вступили в новий, більш складний етап свого розвитку. Кінець XIX - початок XX ст. позначені рядом воєн у різних районах світу, що мали одну спільну рису—це були конфлікти, зумовлені боротьбою за колонії і сфери впливу. Навесні 1898 р. почалась іспано-американська війна. Відстала Іспанія, яку роздирали внутрішні суперечності, була скоро розбита. Вона втратила Кубу, яку окупували війська США, а також острови Пуерто-Ріко і Гуам. США здобули Філіппінський архіпелаг, заплатив-ши за нього 20 млн доларів.

Основною ареною англо-німецького суперництва була Південна Африка. Тут було знайдено алмази, золото. І Лондон, і Берлін поставили собі за мету заволодіти цими багатствами, розташованими на території бурських республік Оранжева і Трансвааль. Війна 1899 - 1902 pp. завершилася поразкою бурів, окупацією і включенням території бурських республік до складу Британської імперії. Однак війна показала слабкість військової організації Англії та її міжнародних позицій. В 1902 р. було підписано англо-японський союзний договір, що означав кінець політики «блискучої ізоляції». В 1904 році Японія почала війну проти Росії. Перемога молодої мілітаристської японської держави, що набирала силу, стала свідченням політичної й економічної деградації російського суспільства. Війна завершилась підписанням Портсмутського миру (23 серпня - 5 вересня 1905 р.), за яким Японія здобула Південний Сахалін, Порт-Артур і

право проникнення в Маньчжурію. Над Південною Кореєю було встановлено японський протекторат.

На початку XX ст. відбувається нормалізація відносин між Англією і Францією. Після урегулювання англо-французьких розбіжностей з колоніальних питань розвиток міжнародних відносин пішов шляхом утворення нового (після Троїстого союзу) військово-політичного блоку. Спочатку (квітень 1904 р.) було підписано таємну англо-французьку угоду -Щиросерда згода (фр. Entente cardiale), або просто Антанта і після урегулювання англо-російських суперечностей було укладено англо-російську угоду (1907 p.), що завершило створення Антанти. Поки що єдиного договору між трьома країнами не було, а в двосторонніх угодах Німеччину взагалі не згадували, та було очевидно, що Антанта протистоїть Троїстому союзу.

Створення Антанти було сильним ударом по Німеччині. Німецька дипломатія і сам кайзер Вільгельм II вдалися до спроб розвалити Антанту. Це супроводжувалося виникненням ряду криз, які все більше наближали до воєнного конфлікту двох таборів.

До початку 1914р. гонка озброєнь в обох таборах досягла величезних розмірів. Лідирувала тут Німеччина. Рейхстаг приймав один за одним закони про збільшення складу армії в мирний час. Німецька армія була технічно краще споряджена, ніж французька і російська. Німеччина встигла краще і швидше від усіх підготуватися до війни. Враховуючи, що співвідношення сил у 1914 р. скла-лося на її користь, вона шукала тільки привід для якнайшвидшого розв'язання війни.