40. Об’єднання Італії

Після революції 1848-1849 pp. Іта-лія залишалася роздробленою країною, більша частина якої пере-бувала під владою австрійських Габсбургов. З-поміж усіх держав Італії конституційний лад у формі обмеженої монархії і деяких буржу-азно-демократичних свобод зберіг-ся тільки в П'ємонті. Король П'є-монту Віктор Еммануїл II з Са-войської династії зберіг як держав-ну символіку триколірний націо-нальний стяг.

У період економічного піднесен-ня 50-х років XIX століття в Італії розгорнувся процес капіталізації економіки. Ще в 30-40-ті роки на півночі стали з'являтися великі мануфактури і фабрики. Італія ек-спортувала до всієї Європи і, на-самперед, до Англії, шовкову сиро-вину. В Ломбардії зміцніли молочно-тваринницькі господарства, внаслідок чого сільське господар-ство країни почало набувати то-варного характеру. У промисло-вості Ломбардії, П'ємонту, Тоска-ни розвивалися бавовняна і сукно-вальна галузі. З початком механі-зації виникли машинобудівні ма-нуфактури. Малі запаси сировини не давали можливості розвивати-ся металургії, що сповільнювало хід промислового перевороту. У 40-50-ті роки XIX століття роз-горнулося будівництво залізниць. Були прокладені великі магістра-лі Мілан—Венеція, Ліворно-Шза та ін.

Важливі для всієї Італії зміни : сталися в 50-ті роки з приходом до влади в П'ємонті глави поміркова-них лібералів, графа Камілло Кавура.

Після призначення на посаду пре-м'єра Кавура уряд П'ємонту уклав торгові угоди з провідними євро-пейськими державами, знизив митні тарифи, посприяв будівницт-ву залізниць, шосе, каналів, було зміцнено фінансову систему. 1856 року П'ємонт відкрито виступив на захист національних інтересів Італії і цим самим справив велике вражен-ня на всі соціальні прошарки іта-лійського суспільства.

Нагадаємо, що на початку 50-х років XIX століття під час об'єднання Італії утворилися дві течії: респуб-лікансько-демократична і по-мірковано-ліберальна.

Біля джерел республіканізму в Італії стояв Джузеппе Мадзіні - один з лідерів революційної орга-нізації «Молода Італія», яка про-пагувала революційний терор як форму боротьби з політичним ре-жимом, який порушував права людей. Мадзіні був прихильником підпільної революційної боротьби, що грунтується на змовах і повстан-нях. Після кількох спроб підняти повстання (Мілан, Неаполь), не-зважаючи на мужність, виявлену революціонерами у боротьбі з ав-стрійськими військами, рух зазнав невдачі й розколовся.

Багато соратників Мадзіні перей-шло з табору республіканців до по-мірковано-ліберального. 1857 року під керівництвом К.Кавура у П'ємонті було створено «Італійсь-ке національне товариство», гаслом якого стало об'єднання Іта-лії на чолі з Савойською династією. Щоб надати йому популярності, до цього товариства запросили народ-ного героя Італії Джузеппе Гарі-бальді, який обійняв посаду віце-голови. Відділи «Італійського На-ціонального товариства» створюва-лися і поза межами П'ємонту, вна-слідок чого воно набуло загально-національного характеру.

Уряд П'ємонту почав шукати союз-ників у боротьбі проти Австрії ще в роки Кримської війни 1853—1856 років, коли італійські війська вис-тупили на боці Франції проти Росії.

За союзництво проти Австрії після цієї війни К.Кавур обіцяв Наполео-ну III Савойю і Ніццу. Війна між П'ємонтом і Францією, з одного боку, та Австрією — з іншого, поча-лася наприкінці квітня 1859 року. Численна перевага була на боці Австрії, тож до підходу фран-цузької армії Габсбурги сподівали-ся розправитися з військами Вікто-ра Еммануїла II. Однак, скористав-шись залізницею, французи у стис-лий термін перекинули великі сили в Італію. Наприкінці травня 1859 року союзні війська розбили австрійські й оволоділи територією на півночі Італії — Ломбардією. Од-ночасно у Флоренції — столиці Тос-кани — почалося повстання, яке пе-рекинулося на сусідні держави -Парму і Модену. Підтримали по-встання загони Дж.Гарібальді, який у званні генерала вступив до п'ємонтської армії на службу.

Католицька церква, очолювана папою Пієм IX, чинила опір об'єд-нанню. Римська курія, оточивши себе швейцарськими найманцями, найбільше боялася вибуху народ-ного гніву. Здавалося, що до . звільнення Італії від Габсбургів уже недалеко, однак Наполеон III одурив Кавура та Савойську дина-стію, підписавши перемир'я з авст-рійським імператором. Умови пе-ремир'я зводили нанівець усе те, що було досягнуто під час війни: всі території, крім Ломбардії, знову поверталися Габсбургам, увесь центр Італії віддавався в руки Пія IX. Наполеон III не зважив тільки на те, що його зрада підніме на бо-ротьбу італійський народ. У знов повернутих Австрії державах скла-лися такі умови, що відновити вла-ду австрійських герцогів стало не-можливо. Всі вони висловилися за приєднання до П'ємонту. Під на-тиском італійців Наполеон III по-ступився, поставивши вимогу від-дати обіцяні йому раніше Ніццу і Савойю.

У квітні 1860 року вибухнуло по-встання в Палермо, на півдні Італії. На допомогу повстанцям із Генуї

були одягнуті здебільшого в червоні сорочки - звідси той термін, що за-кріпився в історії, — «червона тися-ча». На острові Сицилія до них при-єдналися селяни. Скрізь, де відбува-лися бої «тисячі», гарібальдійцям допомагало місцеве населення. На початку вересня 1860 року Гарі-бальді урочисто вступив до столиці Королівства Обох Сицилій - м. Не-аполя. У стислий термін, завдяки ве-личезному патріотичному піднесен-ню війська, Дж.Гарібальді вдалося вигнати з півдня війська Бурбонів. Розмах народної революції змусив тамтешніх землевласників зверну-тися за допомогою до Віктора Еммануїла та К.Кавура. Успіхи, досягнуті Гарібальді на півдні, а також його ба-жання здійснити похід на Рим на-трапили на опір з боку «Італійсько-го Національного товариства». Щоб не дати народним масам завершити об'єднання, приглушити патріотич-ний порив народу, в середині жов-тня 1860 року армія П'ємонту пере-пинила шлях повстанцям. Дж. Гарі-бальді не став до повного вигнання австрійців і французів виявляти опір регулярній національній армії, без боротьби поступившись владою Віктору Еммануїлу II. Наприкінці жовтня 1869 року «Італійське На-ціональне товариство» провело рефе-рендум на півдні Італії. Внаслідок його регіон перейшов під владу Са-войської династії. Невдовзі там було уведено в дію Конституцію - за

зразком П'ємонтської 1848 року. В об'єднаній Італії:

—встановлювалася конституційна монархія;

— парламент складався з двох па-лат: сенату і палати депутатів, до якої обиралися особи за досить ви-соким майновим цензом;

— король здійснював виконавчу владу, мав право розпускати парла-мент на власний розсуд;

- судді в судах були незмінні;

- громадянські права надавалися народові тільки формально.

Після подій 1860 року об'єднання Італії все ще не завершилося. У Ве-неціанській області панували Габ-сбурги, в Римі влада належала папі Пію IX, який знаходився під охоро-ною французів.

1866 року Віктор Еммануїл II ук-лав договір з Бісмарком про участь Італії у війні проти Австрії. Але зали-шалося найголовніше питання—про Рим. Савойська династія була пов'я-зана договором із Наполеоном III і не могла розпочати звільнення «вічно-го міста». Цю місію взяв на себе Гарі-бальді. Влітку 1862 року він спро-бував провести другу експедицію на Рим, але був тяжко поранений і не зміг продовжити боротьбу. Невдалою була і третя спроба 1867 року.

Перебуваючи під опікою Другої імперії, римський папа і верхівка католицької церкви намагалися зміцнити свій вплив найжорстокі-шими методами. Застосовувалися заборонні укази під загрозою відлу-чення від церкви.

Лише восени 1870 року після поразки Франції у війні з Пруссією було усунено останню перепону для національного об'єднання. Війська Віктора Еммануїл а II наприкінці вересня увійшли в Рим, який став столицею Об'єднаного королівства, територію папи було обмежено до розмірів його резиденції у Ватикані.