38. Революція 1848 у Франції. Конституція Другої республіки

1845 та 1846 роки у Франції були неврожайними. Економічна криза 1847 року зробила нестерпним і без того важке становище бідноти, яка почала вимагати законодавчо-го закріплення права на працю. Соціалісти заявляли, що вони готові захищати інтереси міської бідноти-пролетарів. Не-вдоволеними правлінням короля Луї-філіппа були і демокра-тичні республіканці, які висту-пали за ліквідацію королівської влади та демократичне перетво-рення суспільства, в тому числі і загальне виборче право. В опозиції до королівської влади були і бона-партисти — прибічники віднов-лення в країні династії Бонапар-тів. Бонапартисти мріяли віднови-ти «славу Франції» періоду Напо-леона, плануючи передати владу небожу імператора Луї-Наполеону. Невдоволеними правлінням уряду були навіть деякі банкіри і підприємці, які звинувачували 'найвищих державних чиновників у корумпованості. Королівську владу підтримували фактично тільки представники фінансової олігархії - декількох найбагатших родин фінансистів - банкірів та промислових магнатів, тісно пов'язаних із королівською вла-дою.

Опозиція організувала публічні "бенкети, під час яких проголошу-вались під виглядом тостів промо-ви із критикою уряду і вимогами реформ. 22 лютого 1848 року Луї-Філіпп заборонив один із таких бенкетів, на якому планувалось проголосити промови щодо нової виборчої реформи. У відповідь на це повстали студенти, робітники, ремісники. Вони оволоділи казар-мами Паризького гарнізону та ба-гатьма урядовими закладами. Луї-Філіпп Орлеанський зрікся престо-лу і втік в Англію. Того самого дня під тиском повстанців, які увірва-лися до Бурбонського палацу, була повалена монархія, припинила свою роботу палата депутатів й ут-ворився Тимчасовий республі-канський уряд.

Створення Тимчасового уряду являло собою спробу політичного компромісу. До нього увійшли ліде-ри республіканців — Ламартін, Крем'є; демократів — Ледрю-Рол-лен, Флокон; від робітників - соці-аліст Луї Блан і робітник Олек-сандр Альбер. Керівна роль у но-вому уряді належала верхівці рес-публіканців. Але на початковому етапі революції буржуазія була ви-мушена прислухатися до вимог ро-бітників.

25 лютого у Франції була прого-лошена Друга республіка (Пер-ша —1793 р.). За декілька днів спе-ціальним декретом:

- було введено загальне виборче право для чоловіків, які досягли 21 року;

— уряд ухвалив декрет «Про пра-во на працю», яким було гаранто-ване обов'язкове працевлаштуван-ня для всіх безробітних;

— була створена Люксембурзька комісія з праці на чолі з Луї Бла-ном та Альбером.

Люксембурзька комісія виконува-ла роль посередника під час вирі-шення суперечок між робітниками і підприємцями. Комісія закликала робітників довіряти тимчасовому урядові і терпляче чекати реформ. Наприкінці лютого згідно з рі-шеннями Люксембурзької комісії для подолання безробіття і забезпе-чення зайнятості населення були створені Національні май-стерні - установи, в яких без-робітні робітники за невелику заро-бітну платню (два франки на день) мали займатись суспільне корис-ною працею: ремонтувати шляхи, копати канали тощо. До літа 1848 року кількість робітників у майстер-нях перевищила 100 тисяч чоловік. У майстернях існувала напів-військова структура: взвод, бригада і т. д. Однак наміри уряду через від-сутність грошей не вдалися, тож 22 червня було прийняте рішення про закриття національних майстерень. Усі робітники віком від 18 до 25 років мобілізовувалися до вій-ська. Це рішення створило переду-мови для нового повстання.

23 квітня на основі загального виборчого права відбулись вибори до Установчих зборів. Республі-канці отримали близько 500 місць з 880, демократи - близько ста. Ні соціалісти, ні монархісти не мали в новообраному парламенті відчутно-го представництва. Першим рішен-ням цього органу стала відмова створити міністерство праці, про яке мріяли робітники. В середині травня були заарештовані лідери робітничої опозиції і закриті рево-люційні клуби. Дії уряду, в тому числі і закриття Національних май-стерень, спричинили повстання в Парижі 23-26 червня. Придушен-ня його супроводжувалося жорсто-ким терором.

У листопаді 1848 року була прийнята Конституція Другої республіки. Вона включала по-ступки прибічникам монархії. Від-повідно до Конституції:

- у Франції запроваджувалася президентська влада. Президент мав майже королівські повноважен-ня був практично не залежним від парламенту, міг призначати мі-ністрів і державних чиновників;

— функції парламенту були обме-жені тільки законотворчою діяль-ністю.

Велика влада президента дава-ла йому можливість розправитись із парламентом. Президентські вибо-ри відбулися 10 грудня 1848 року. Переміг на них небіж Наполеона І Луї Бонапарт. Він дістав підтрим-ку монархічне налаштованих про-мислово-фінансових прошарків сус-пільства і численного французько-го селянства. Для підтримки пре-зидентської влади було створено «партію порядку», яка об'єднала прихильників монархи. Робота Ус-тановчих зборів у той період трива-ла в жорстких баталіях з президентом. Тому в лютому 1849 року було прийнято ухвалу про розпуск зако-нодавчого органу. Нові вибори до Законодавчих зборів, які відбулися в травні того ж року, привели до в лади монархістів, завдавши повної поразки республікансько-демокра-тичному рухові.

На хвилі сходження з політичної арени республіканців у Франції ут-ворився новий блок «Гора», який об'-єднав демократів і соціалістів. Вони ставили за мету повалити владу пре-зидента, але не революційним шля-хом, а мирними, законними засоба-ми. Законодавчі збори Франції були підпорядковані «партії порядку», яка взяла курс на повну монархічну рес-таврацію. «Гора» зазнала поразки, що виявилося у схваленні нею зовніш-ньої політики Луї Бонапарта, який придушив національно-визвольний рух в Італії. Підтримавши владу папи римського, Франція зміцнила свій вплив на італійські держави.

На початку червня 1849 року на одному із засідань Законодавчих зборів лідер «Гори» Ледрю-Роллен поставив вимогу віддати до суду пре-зидента за участь в придушенні ре-волюції в Італії і порушення консти-туції. 13 червня 1849 року відбула-ся 40-тисячна мирна демонстрація на підтримку вимог Ледрю-Роллена. Демонстрація була розстріляна уря-довими військами. Лідери «Гори» не підтримали закликів до збройного повстання, відмовляючись від брато-вбивчого кровопролиття. Серед фран-цузьких міст повстання підтримали Ліон, Нант, Авіньйон, але там висту-пи були швидко придушені урядом.

Після цих подій режим «партії по-рядку» ще більше посилився і став жорсткішим:

— було прийнято закон про опіку церкви над освітою;

- утворено нову виборчу систему, яка різними цензами різко обмежи-ла коло виборців.

' Всередині «партії порядку» до осені 1849 року виникли серйозні незго-ди, які спричинили її розкол. Група легітимістів вимагала повернен-ня до влади старої монархічної ди-настії Бурбонів., Інша група — ор-леаністи — хотіла бачити в ролі монарха представника Орлеансь-кої династиям протистояли прези-дент і прихильники бонапар-тистів. Луї Бонапарт мав перед суперниками головну перевагу: вищу владу і величезні можливості впливати на населення. У 1850-1851 роках у Законодавчих зборах розгорнулася боротьба між бона-партистами та їхніми противника-ми за внесення в конституцію по-правки про можливість переобран-ня президента на другий термін. Діставши відмову, бонапартисти по-спішно починають готувати дер-жавний переворот. В ніч на 2 груд-ня 1851 року війська Луї Бонапар-та швидко зайняли основні дер-жавні заклади. Були заарештовані лідери опозиційних груп. У Парижі запровадили стан облоги і скасува-ли загальне виборче право. Цей переворот схвалила частина вели-ких промисловців, фінансистів, офі-церів. Католицьке духівництво зак-ликало народ підтримати президен-та. Невелика група республіканців і демократів, серед яких помітну роль відігравав відомий письмен-ник Віктор Гюго, намагалася підняти повстання, але у збройній сутичці з регулярними військами повстання зазнало невдачі. Серйоз-ніший опір бонапартистам чинили провінції. У 20 департаментах Цен-тральної та Південної Франції по-чалися селянські заворушення, до яких приєдналися робітники. При-душивши виступи, влада розгорну-ла терор по всій країні - 26 тисяч чо-ловік було заарештовано.

У січні 1852 року, було введено в дію нову Конституцію, відпові-дно до якої вся повнота влади у Франції передавалася президен-тові, а через рік після перевороту, 2 грудня 1852 року була проголо-шена Друга імперія, a Луї Бона-парт дістав титул імператора - На-полеонаІII.