31. Англійська революція XVII ст..

Виникненню нових мануфактур сприяли огороджування, що позбав-ляли селян землі. Безземельні селя-ни ставали робітниками розсіяної (робота на дому) мануфактури. Було вже чимало централізованих ману-фактур, в яких під одним дахом пра-цювала велика кількість робітників. Великі мануфактури були створені у гірничовидобувній, кораблебудів-ній, зброярській та інших галузях виробництва.

Англія у XVII ст. опинилася на пере-хресті головних торговельних шляхів. Швидко зростав обсяг торгівлі з інши-ми країнами. Підприємливі люди, які мали гроші, об'єднувалися і створю-вали «компанії» (Московська, Марокканська, Остзейська, Ост-Індська та ін.) для торгівлі з визначени-ми районами світу. Створення ком-паній стало свідченням зростаючої мо-гутності й активності англійської тор-гової буржуазії. Вона споряджала заморські експедиції, що приносили добрий прибуток, і це приваблювало грошовитих людей - дворян, фінан-систів, власників мануфактур.

Злам феодального устрою в англійсь-кому селі почався набагато раніше, ніж у місті. Сільська місцевість була дав-но і міцно пов'язана не лише з внут-рішнім, а й із зовнішнім ринком. Тут здавна розвивалося вівчарство - сиро-винна база вовнової промисловості; тут виникли і перші розсіяні мануфак-тури; тут не було тих обмежень і забо-рон на виробництво, які діяли ще у цеховій системі міст. Виробництво вовни приваблювало до себе капітали багатих городян. Воно давало змогу швидко отримати добрий прибуток.

Капіталізм, завойовуючи міцні позиції у сільському господарстві, промисло-вості і торгівлі, змінював структуру (по-будову) англійського суспільства. На перший план висувалися нові люди.

Вищий, титулований прошарок дво-рянства (герцоги, гранди, барони та ін.) -це «старе» дворянство. Основою його життя було феодальне право на землю, верховним власником якої вважався король. У випадку відсутності королі-вської підтримки (посади, пенсії, дару-вання тощо) старе дворянство розоря-лося. Щоправда, частина його вже ро-зуміла, що небезпечно сидіти склавши руки у своїх замках і почала вкладати гроші у підприємництво.

Переважну частину дворянства (се-реднього і дрібного) становило «нове» дворянство, що з'явилося у XVI ст. Воно активно пристосовувало свої во-лодіння до запитів ринку. Але новий дворянин не обмежувався землероб-ством або вівчарством. Його новизна якраз і полягала в тому, що водночас він прагнув бути і був комерсантом, пайовиком компанії, судновласником, промисловцем тощо. Будучи дворяни-ном, він виступав як буржуа у госпо-дарських і фінансових справах. Його головною метою було отримати як-найбільший прибуток. Тому задовго до революції склався союз нового дво-рянства з буржуазією (підприємці, тор-говці, цехові майстри та ін.).

Основну масу англійських селян ста-новили особисто вільні, але поземель-но залежні від власника землі (ленд-лорда) копигольдери (держателі землі за угодою; на руках у них була копія цієї угоди). Повна залежність від дворян-лендлордів призвела до того, що вони ставали переконаними воро-гами феодалізму.

Вирішальну роль у захисті старого ладу відігравала династія Стюартів, що почала правити з 1603 р. її перший представник на англійському престолі Яків І, не бажаючи рахуватися з пра-вами англійського парламенту, вступив з ним у тривалий конфлікт. Його внут-рішня і зовнішня політика обурювала буржуазію і нове дворянство.

Після смерті Якова І (1625) престол посів його син Карл І (1600-1649). Легковажний і самовпевнений, він ще більше загострив стосунки з парламен-том, а невдовзі розігнав його і встановив режим «одноосібного панування» (1629-1640). Проте це залишило Кар-ла І без грошей, тому що податки в Англії затверджував парламент. Вишу-куючи кошти, король і його помічни-ки почали грубо порушувати звичаї і традиції країни. Це сприяло зростан-ню і зміцненню опозиції королівської влади.

Розв'язавши зі своїми «радниками» війну з Шотландією і зазнаючи в ній поразки, Карл І змушений був склика-ти парламент. Парламент назвали «Довгим», тому що, зібравшись восе-ни 1640 p., він засідав 12 років. День відкриття його засідань (3 листопада 1640) вважається днем початку Англій-ської революції.

Перші два роки діяльності Довгого парламенту можна назвати «мирним». За активної підтримки народу буржу-азія і нове дворянство (вони станови-ли більшість у нижній палаті парла-менту - палаті общин) прийняли ряд

законів, що унеможливило правління короля без співробітництва з парла-ментом. Було заборонено збирати по-датки, не затверджені парламентом. Були знищені каральні органи абсолю-тизму («Висока комісія» та «Зоряна па-лата»), а головні радники короля - граф Страффорд і архієпископ Лод були відправлені на ешафот.

Дуже важливим моментом у діяль-ності парламенту стало прийняття «Великої Ремонстрації» (протесту), в якій у 204-х статтях перераховувалися зловживання короля. Цей документ став своєрідним обгрунтуванням бур-жуазного принципу недоторканності особи та її власності. Зазначалося в ньому і про право парламенту контро-лювати діяльність королівських мі-ністрів, що вже було елементом кон-ституційної монархії.

На початку 1642 р. Карл І залишив неслухняний Лондон і поїхав на північ країни (там перебувала більшість ста-рого дворянства). Там із своїх при-бічників він почав формувати антипар-ламентську армію - роялістів. У той же час парламент формував свою ар-мію. Таким чином, країна розколола-ся на два табори. Прихильників коро-ля назвали кавальєрами (від англ, cavalier - вершник). В армії роялістів головною ударною силою була кавале-рія. Прихильників парламенту назва-ли «круглоголовими» (за формою за-чіски).

У перших же боях громадянської війни (війна між громадянами всере-дині однієї держави), що розпочалася восени 1642 p., парламентська армія, сформована з найманців, зазнала по-разки. Це пояснювалося не тільки кра-щими військовими навичками ро-ялістів. На чолі парламентського нео-днорідного війська стояли генерали-дворяни. І хоча вони й були против-никами абсолютизму, але повного роз-грому армії Карла І вони не бажали. їхньою метою був компроміс (угода) з королем про поступки на користь обуржуазненого дворянства. Оборонна стратегія (ведення війни) гене-ралів-дворян загрожувала парламенту поразкою.

В умовах, що склалися, парламент рішуче пішов на створення армії «но-вого зразка». Почали формуватися якісно нові частини із селян. Ці фор-мування відзначалися не лише доско-нальним знанням військової справи, високою дисципліною, а й глибокою переконаністю у справедливості спра-ви, за яку вони боролися. Свою само-віддану працю вони називали «божою справою», а себе «божими людьми».

Головну роль у новій армії відігравав хоробрий офіцер, талановитий полко-водець і політик, типовий представник нового дворянства Олівер Кромвель (1599-1658). Завдяки йому армію по-повнила плеяда талановитих офіцерів із народу. Кавалеристи Кромвеля («за-лізнобокі», як їх називали роялісти) йшли в атаку, співаючи молитви.

14 червня 1645 р. відбулася битва біля Нейзбі. Кромвель розгромив ко-ролівську армію. Карл І утік до Шот-ландії. Секретний архів короля було захоплено і на його підставі Карла І звинуватили у державній зраді. Шот-ландці видали Карла І парламенту за 400 тис. фунтів стерлінгів. Домовити-ся з парламентом він не забажав. Швидкоплинна друга громадянська війна (1648) закінчилась для нього без-результатно. ЗО січня 1649 р. Карл І Стюарт, «тиран, зрадник, ворог ан-глійської держави», як було сказано з вироку, був страчений у Лондоні. Йому відтяли голову.

Під час громадянської війни парла-мент конфіскував землі короля, фео-дальної знаті, а також володіння церк-ви. Вони продавалися великими ділян-ками, тому селяни не мали змоги їх ку-пити. Майже всі землі були скуплені «новим» дворянством і буржуазією.

Парламент не скасував залежність се-лян (шпигольдерство) від нових влас-ників землі. У становищі селян нічого не змінилося. Земля для них не стала приватною власністю. Вони, як і колись, платили за землю, але тепер не «рица-рю», а капіталістичному поміщику. Але від цього селянам не було легше.