36. Головні ідеї та художня мова реалізму в мистецтві Західної Європи: Оноре Домьє, Гюстав Курбе.

Жан Дезіре Гюстав Курбе  (фр. Gustave Courbet) — французький живописець, скульптор, графік.

«Майстерня художника»

Це гігантське полотно Курбе зробив центральним на своєму «Павільйоні реалізму», яке він влаштував в противагу офіційній Всесвітній виставці в 1855 році. Друга назва цієї картини — «Реальна алегорія, що характеризує семирічний період мого творчого життя». Таким чином, її можна вважати саморекламою художника.

У центрі картини ми бачимо самого Курбе, що малює пейзаж. За його працею спостерігають оголена натурщиця і хлопчик. Фігури, що розташовані справа, за словами самого Курбе, «люди, що розділяють мої ідеї; вони гідні життя». Серед них — Шамфлері, Брюйа, Прудон і Бодлер. Фігури зліва — ті, що гідні смерті: «це страждання, убозтво, розкіш, ті, кого експлуатуються та ті, що експлуатують». Не зважаючи на пояснення самого автора, у цій картині є таємниці. Курбе дещо навмисно недоговорював: «Нехай буде щасливим той, хто розгадає цю загадку!»

Поет Бодлер зображений на картині зі своєю коханкою, жінкою в білому по краях. На цій ділянці полотна гарно помітна можливість художника майстерно зображати різні фактури тканини. Шаль жінки написана вінзорською червоною фарбою, що затемнена алізариновим краплаком. Для відтворення інших деталей використовувалися палена сієна, палена умбра, палена вохра, титанові білила, чорна фарба.

«Купальниці»

Ця картина, що вперше була виставлена в Салоні 1853 року, викликала обурення. Картина порушувала одразу декілька правил «гарного тону». В першу чергу, тіло жінки зображено занадто реалістично. В салоні оголена натура сприймалася лише при зображенні міфологічних богів. Один з критиків говорив, що при погляді на таку жіночу фігуру, у самого крокодила пропав би апетит.

У Салоні подібні картини повинні були бути мотивованими сюжетом. Поза оголеної жінки нагадала критикам позу Марії Магдалини ("Не торкайся мене"). Проте сама думка, що Марія Магдалина оголеною зустрічає Христа, що воскрес, була неприйнятною. Отже, картина не мала сюжету. Простягнуті руки жінки обіцяли глядачам сюжет, тому вони йшли з виставки обманутими. По-друге, критики були обурені не зовсім чистою накидкою жінки та відверто брудними ногами жінки, що сидить.

Оноре Вікторією Домьє — французький художник-графік, живописець і скульптор, найбільший майстер політичної карикатури XIX століття.

Склав собі в 1840-х роках гучну популярність карикатурами на політичні обставини, громадську і приватну життя видатних людей Франції того часу. В епоху Луї-Філіпа почав працювати в сатиричному журналі Caricature Шарля Філіпоном. Малюнок Домьє сухий і грубуватий; але подаються нею типи і сцени повні життя, разючою правди, і, разом з тим їдкою глузування. Сатиричні малюнки Дом'є почали з'являтися в журналі «Charivari». Це були сцени з «Пригод Робера Макера» (з підписами Філіпоном). З живописних творів Домьє відомі: «Повстання» (1848), «Мельник, його син і осел» (1849), «Дон-Кіхот, що відправляється на весілля» (1851) і «Прачка» (1861). Він продовжував писати картини до самої смерті, навіть коли зовсім осліп. Його гротескні, перебільшені, нарочито грубо виконані образи викликали захоплення Мане і Дега; існує думка, що Домьє був першим імпресіоністом.