35. Романтизм в живописі. Творчість Теодора Жеріко, Ежена Делакруа.

Романтизм (фр. romantisme) - явище європейської культури в XVIII-XIX століттях, що представляє собою реакцію на Просвещение і стимульований їм науково-технічний прогрес; ідейний і художній напрямок у європейській і американській культурі кінця XVIII століття - першої половини XIX століття. Характеризується утвердженням самоцінності духовно-творчого життя особистості, зображенням сильних (найчастіше бунтарських) пристрастей і характерів, натхненної і цілющої природи. Поширилося на різні сфери діяльності людини. У XVIII столітті романтичним називали всі дивне, фантастичне, мальовниче і існуюче в книгах, а не в дійсності. На початку XIX століття романтизм став позначенням нового напрямку, протилежної [1] класицизму і Просвітництва.

Представники: Каспар Давид Фрідріх, Карл Фрідріх Лессінг, Карл Шпицвег, Карл Блехен, Альберт Бірштадт, Теодор Жеріко, Ежен Делакруа, Вільям Тернер, Фредерік Едвін Черч, А-Ж. Гро, Ф. Гойя. Розвиток романтизму в живописі протікало в гострій полеміці з прихильниками класицизму. Романтики докоряли своїх попередників у «холодній розсудливості» і відсутності «руху життя». У 20-30-х роках роботи багатьох художників відрізнялися патетикою, нервове збудження; в них намітилося тяжіння до екзотичних мотивів і грі уяви, здатного повести від «тьмяною повсякденності». Боротьба проти застиглих классицистских норм тривала довго, майже півстоліття. Першим, кому вдалося закріпити новий напрям і «виправдати» романтизм, був Теодор Жеріко.

Фердинан Вікто́р Еже́н Делакруа— французький художник доби романтизму. Малював історичні картини, іноді натюрморти та портрети, займався стінописом.

У Делакруа був мароканський період. Два роки (1831-32) він мандрував у Марокко, бо його включили до складу офіційної дипломатичної міссії Франції. З Марокко художник привіз малюнки, картини світів, зовсім не схожі на світи Франції : «Мароканська родина», «Полювання на левів в Марокко», «Єрвейське весілля в Марокко», «Араб біля могили». Все незвично для європейця, все екзотично і цікаво. Але це був світ з минулого, тихий, патріархальний, ніби загублений в часі.

Особливе місце серед історичних картин Делакруа посіло полотно «Загарбання хрестоносцями Костянтинополя»(1841, Лувр). Це давній сюжет в мистецтві Західної Європи. Його розробляли ще в Середньовіччі на мініатюрах в рукописах. Делакруа напише полотно розміром 4 на 5 метрів і пов'язане з мініатюрами лише сюжетом. Він робив стінописи в Бурбонському палаці в Парижі та в Залі Миру в ратуші Парижу, але їх не зберегли. Дванадцять років художник присвятив стінописам в церкві Сен Сюльпіс.

Цей стінопис Делакруа зберігсяся в церкві Сен-Сюльпіс (1855—1861 рр). Темою стали дві релігійні композиції —"Боротьба Якова з нібесним янголом" та «Вигнання грабіжника Геліодора з Єрусалимського храму». Твори цікаві й тим, що створені в техніці енкавстики. Це була остання велика робота Делакруа і його останній прижиттєвий успіх.

Жан Луї Андре Теодор Жеріко́ — французький живописець і графік.

Про Теодора Жеріко вперше заговорили в 1812 році, коли двадцятирічний художник наважився виставити в Салоні картину «Офіцер кінних єгерей імператорської гвардії, що йде в атаку» ("Портрет лейтенанта Р. Дьєдонне). На полотні лейтенант не позує, а б'ється: стрімка діагональ композиції веде глядача вглуб картини, туди, де йде битва.

Однією з найвидатніших картин Жеріко є велетенське полотно (491 х 716 см), присвячене реальній корабельній аварії, що називається «Пліт Медузи». Ідея намалювати таке полотно виникла в Жеріко після спілкування з лікарем Медузи Анрі Савіньї. Картині передувала величезна підготовча робота. 

Незважаючи на реальне підґрунтя, картина є яскравим виявом мистецької свободи, багато елементів картини Жеріко розробив на власний розсуд, намагаючись якомога яскравіше й гостріше передати відчай і надію потерпілих на плоту. «Пліт Медузи» став останнім із завершених творів Жеріко. Картина була виставлена у паризькому салоні, проте публіка не зрозуміла ії, критикам здавалося, що таке величезне полотно не може бути присвячене темі страждання, а має звертатися до героїчних чи величних тем.