41 Загальні тенденції розвитку латиноамериканських літератур хх ст. Творчість г. Маркеса.

Латиноамериканська проза першої половини XX ст: роман про землю, роман про місто, соціальний роман, твори, що відображають життя індіанців. Перелом відбувся коли одночасно вийшли повість Алехо Карпентьєра «Царство земне» і роман «Маїсові люди» Мігеля Анхеля Астуріаса. Це були перші твори «магічного реалізму»; дійсність у них постала фантастичною, побаченою через призму міфологічної свідомості.

У 50–70-х рр.- прозаїки, творці так званого «нового латиноамериканського роману»:

- мексиканці Х. Рульфо і К. Фуентес., аргентинці Хорхе Луїс Борхес і Хуліо Кортасар, колумбієць Габріель Гарсіа Маркес.

У 60-х рр. у всьому світі почався книжково-видавничий бум латиноамериканського роману, що тривав майже два десятиріччя. Література значно вплинула на культуру європейських країн.

«Магічний реалізм» - значне явище, це також умовна назва модерністської течії в літ-рі Латинської Америки другої половини ХХ ст. За Астуріасом (засновник) «магічний реалізм» - це естетичне освоєння дійсності за допомогою засобів індіанської міфології та фольклору. Особливості «маг.реал»: звернення до національних джерел, широке використання міфу, філософська спрямованість творів, атмосфера чарівного і містичного, що супроводжує буденне і звичайне. Особлива виразна система, героями творів є корінне населення Латинської Америки, яке відрізняється від європейців іншим типом мислення, світосприйняттям. Вони виступають носіями колективної міфологічної свідомомсті, яка і є об′єктом змалювання. Представником «маг. реал» є Габріель Гарсія Маркес.

Габріель Гарсія Маркес

Гарсіа Маркес – великий містифікатор. Він розказував про своє життя як про якийсь літературний твір. «Сто років самотності» – книга, до створення якої письменник поступово наближався, описуючи породжений ним чарівний світ – місто Макондо.

У 50-х рр. захопився журналістикою. Двадцять років свого життя Гарсіа Маркес віддав журналістиці. Він багато друкувався в Колумбії, потім опинився в Європі, звідки протягом кількох років відправляв репортажі до різних латиноамериканських газет. Саме в 50–60-х рр. відбувалося його формування як письменника і з’явилися його перші книжки.

Уже в «Опалому листі» (1955 р.) – його першій повісті – було зроблено першу спробу ущільнити час оповіді за майже повної відсутності подій і показати таким чином долю міста і городян, а по суті – усього світу. Маркес створює в 1958 р. повість «Полковнику ніхто не пише». У творах Гарсії Маркеса все сильніше виявляється те світовідчуття, яке сам він пізніше назве «фантастичним реалізмом». В оповіданні «Похорон Великої Мами» (1962 р.) реальний світ маленького містечка остаточно перетворюється на химерний космос Макондо. Роман «Сто років самотності» у 1967 р. побачив світ. Він вмить привернув до себе увагу, був багато разів перевиданий, перекладений практично всіма мовами і приніс своєму творцю світову славу. У романі реальне життя і фантастичні події так перемішалися, що розділити їх неможливо. Герої, що живуть у цілком знайомому провінційному містечку, куди доходять відгомони реальних подій, наприклад громадянських воєн, у той же час існують у чарівному світі. Історія Макондо розказана через історію роду Буендіа. Гарсія Маркес написав історію сім’ї, сповнену смішних подій і шекспірівських пристрастей, сім’ї, в якій кожне попереднє покоління не зникає, а немов продовжується в нащадках, що носять одні й ті ж імена – Хосе Аркадіо і Ауреліано – і одержують у спадок від предків їх вину, їх гріхи і самотність. У той же час це ніби історія всього людства. Починається вона з того моменту, коли «світ був ще таким новим, що багато речей не мали назви і на них доводилося вказувати пальцем», а закінчується вона апокаліптичною катастрофою – місто знищує вітер, «сповнений голосами минулого», і воно назавжди зникає з пам’яті людей.

Габріелю Гарсії Маркесу була присуджена Нобелівська премія.