6.Розвиток драми і театру в ост. Трет. 19ст. Творчість г.Ібсена

"Нова драма" виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології Біля джерел нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк/ "нова драма" ознаменувала собою початок драматургії століття XX.

Під гаслами натуралізму, що вимагав абсолютної точності, науковості й об'єктивності зображення, формувалася соціально-критична драматургія Стріндберга й Гауптмана.У свою чергу, символізм із його реакцією відштовхування від натуралізму, заперечення й подолання його ідейно-теоретичних основ, спрямованістю до духовності, спробою абстрагуватися від конкретно-почуттєвих явищ і виразити сутність буття в алегорії, метафорі, іносказанні, істотно збагатив зображальні можливості реалістичного мистецтва Ібсена. У той же час в "новій драмі" знайшов своє місце й релігійно-містичний варіант символізму, у якому іносказання використалося не для узагальнення реальних процесів.

Основна тенденція "нової драми"- у її прагненні до достовірного зображення, правдивому показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії - її характерна риса й важлива умова сценічного втілення,відкриття нових принципів сценічного мистецтва, заснованих на вимозі правдивого, художньо достовірного відтворення того, що відбувається. "Нова драма" розробила жанри соціальної, психологічної й інтелектуальної "драми ідей", що виявилися надзвичайно продуктивними в драматургії XX. В історії західноєвропейської "нової драми" роль новатора й першопрохідника належить норвезькому письменникові Генріку Ібсену (1828-1906). В 1860-і роки Ібсен починає як романтик, в 1870-і стає одним з визнаних європейських письменників-реалістів, символіка в його п'єсах 1890-х років зближає Ібсена із символістами й неоромантиками кінця століття. Але у всіх його творах гостро звучить соціальна й моральна проблематика,вважають творцем психологічної драми й філософської "драми ідей", В 1849 р. перша романтична драма "Каталіна", а слідом за нею - у національно-романтичному дусі - "Богатирський курган" (1850), "Воїни в Хельгеланні" (1857) і "Боротьба за престол" (1863). Вершиною його романтичної творчості стали філософсько-символічні драми "Бранд" (1866) і "Пер Гюнт" (1867), що поставили філософські проблеми призначення й морального обов’язку людини, і філософська драма, що примикає до них, на історичну тему "Кесар і Галілеянин" (1873.-реалістична драматургія. За період з 1877 по 1899 р. Ібсен створив дванадцять п'єс: "Стовпи суспільства"; "Ляльковий дім", 1879; "Примари", 1881; "Ворог народу", 1882; "Дика качка", 1884; "Росмерсхольм", 1886; "Жінка з моря", 1888; "Гедда Габлер", 1890; "Будівничий Сольнес", 1892; "Маленький Эйольф", 1894; "Йун Габріель Боркман", 1896; "Коли ми, мертві, пробуджуємося", 1899. Їх прийнято ділити на три групи, по чотирьох п'єси в кожній. Якщо в п'єсах першої групи Ібсен основну увагу приділяє соціальним проблемам, то починаючи з "Дикої качки" - морально-психологічним, наповнюючи зміст творів символічним змістом. При цьому він часто порушує строгу композицію, властиву його соціальним драмам, і більше, ніж колись, уваги приділяє пейзажу, що відбиває внутрішній стан героїв.

Вирішальною умовою виникнення "нової драми" у творчості Ібсена стало його звернення до проблем сучасної дійсності. Його перша соціально-критична драма "Стовпи суспільства. Ще важливіше для нього широке використання підтексту. У репліках героїв часто прочитується додатковий зміст, що проливає світло на складні процеси, яких і самі вони часом не усвідомлюють. Поряд з діалогом значеннєве навантаження в мовленні героїв несуть і паузи, роль яких різко зростає в пізніх п'єсах драматурга. Напруженість досягається не за рахунок захоплюючої інтриги, а головним чином завдяки тонкому аналізу справжнього стану героїні, що з тривогою очікує свого викриття.