28. Епічний театр Брехта

Творче новаторство німецького драматурга полягає в тому, що він створив театр не тільки новий за фомою, але й за змістом, за характером і силою впливу на глядача. В цьому - величезна естетична цінність спадщини Брехта. Свою драматургію Брехт називає «неарістотелівською», «епічною». Така назваобумовлена тим, що звичайна драма будується за законами, сформульованими ще Арітотелем в його праці «Поетика».Театр повинен не тільки відображати події, але й активно впливати на них, стимулювати, будити активність глядача, змушувати його не співпереживати, а дискутувати, займати критичну позицію. При цьому Брехт не відмовляється від прагнення впливати також на почуття та емоції.

Основним принципом брехтівського епічного театру є ефект відчуження. Брехт часто вводить у свої п’єси хори і сольні пісні, в яких пояснюються і оцінюються події спектаклю, а також розкривається звичайне з несподіваного боку («Пісня про велику капітуляцію» матінки Кураж в п’єсі «Матінка Кураж та її діти» та ін.)Іншою традицією, на якій виростає новаторська драматургія Брехта, була теорія Арістотеля. Драми завжди багатофабульні, кожний епізод композиційно завершений, а єдність дії  змінена єдністю ідеї, яка і виступає як цементуюче начало багатоепізодичних і, часом, не зв’язаних однією фабулою п’єс Брехта.Новим змістом наповнює Брехт і такий традиційний прийом драматургії, як ремарка. Брехтівські ремарки створюються не тільки для визначення психологічного стану героя. Багато ремарок брехтівських творів («Круглоголові і гостроголові», «Матінка Кураж та її діти» та ін.) - це замальовки, зроблені за композиційними законами живопису.Як один із прийомів відчуження Брехт розглядає і музику. І поскільки ефект відчуження спрямований на перетворення глядача із пасивного споглядача у співавтора спектаклю, то музика сприяє виконанню цієї задачі.

Новаторські пошуки драматургії привели Брехта до створення так званих п’єс-парабол. Своїм п’єсам-параболам, Брехт завжди надавав конкретного соціально-історичного і політичного характеру

29. «Драма ідей» у творчості б.Шоу

Бернард Шоу, аналізуючи тогочасну новітню драму ("Квінтесенція ібсентизму"), підкреслював, що рушійною силою в ній стає не "подієвість", а "конфлікт ідей". Новий, ібсенівський тип драми ґрунтується, за твердженням Б. Шоу, не на динаміці подій, а на динаміці думок і почуттів. Це не "драма людей", а "драма ідей", яка по суті, не має розв’язки.

Цілком очевидно, що ця "драма ідей" може розвиватися не лише між різними персонажами, а й у душі однієї людиниВ основі - конфлікт ідеї,відсутня однозначність у відповіді на життєві питання.

 — форма п' єси-дискусії, в якій широко використано парадокс як засіб відкриття невідповідності між видимістю й сутністю суспільних та особистих стосунків; не­має зіткнень абсолютного добра з чорним злом;

— «відкритий фінал», щоб у глядача не виникло думки, що справу закінчено й проблеми вирішені за них драматургом;

— парадокс як головний художній прийом драми;

— втручання автора в дію (наявність великих ремарок, коментарів, передмов і післямов, не властивих для драматичних творів);

— відтворення людських почуттів;

— поділ персонажів на ідеалістів, які жили фальшивими ідеалами, і реалістів, які скептично споглядали світ;

— пропонування нової структури п'єси: розв'язка — розвиток дії — дискусія (тобто перебіг подій повинен готувати фінальну розмову — суперечку, упродовж якої головна проблема (проблеми) п'єси не розв'язувана, а навпаки, ще більше за­гострювалася);

— поєднання комедії і трагедії;

— намагання наблизити нову драму до сучасних проблем суспільного та інтеле­ктуального життя.

п'єса «Пігмаліон», у якій за допомогою давньогрецького мі­фу