22.. Німецький реалістичний роман першої половини хх ст.

Німецька література XX століття знала двох братів Маннів - Генріха і Томаса. Проте більшої популярності в галузі літератури здобув саме Томас Манн, який став лауреатом Нобелівської премії з літератури 1929 року. Томас Манн - це найскладніший письменник XX століття. Складність його творчості викликана кризою буржуазної думки. Манна характерне сплетіння критичних елементів і пошук власних ідеалів, його не задовольняло існування людини в капіталістичному світі, який порівняв з в'язницею, намагався знайти можливість виходу в інший простір - волю, творчість, красу. Життя буржуазної родини письменник показав у першому і найбільш відомому романі "Буддендроки", котрий мав автобіографічний характер .У творчій манері Томаса Манна поєдналися традиційні (реалістичні) і новаторські (модерністські) засоби відображення дійсності. Від реалізму XIX ст. письменник запозичив поширені описи, натуралістичні подробиці. Але прозаїк збагатив реалізм за рахунок модерністських прийомів. Творчість Е.-М. Ремарка "На Західному фронті без змін" (1928) Головна тема творчості - показ життєвої долі молодих людей, які стали жертвами безглуздої Першої світової війни, "втраченою генерацією" для людства.

Провідними темами романів прозаїка стали:

- "втрачена генерація" ("Три товариші");

- опір фашизмові ("Час жити і час помирати");

- поневіряння емігрантів, які залишили гітлерівську Німеччину ("Люби ближнього свого");

- причини виникнення фашизму і застереження людства проти цього безумства ("Чорний обеліск")

Ремарк зрозумів, що будь-яка війна - це катастрофа для людства Нищівний реалізм часом межував зі скептицизмом, песимізмом, відбитками впливу "філософії життя", натуралізму;Генріх Белль (1917-1985) німецький письменник, Повість "Поїзд точно за розкладом",  роман "Де ти був, Адаме?". Романи "І не сказав жодного слова", «Очима Клоуна».Поворотне значення у творчій долі Белля відіграв роман "Дім без господаря" (1954), Груповий портрет з дамою" (1971),.

23. Література „втраченого покоління”.

Втрачене покоління — літературна течія, яка існувала в період між двома війнами – Першою та Другою світовою. Ця течія об'єднала таких письменників, як Джеймс Джойс, Ернест Хемінгуей, Джон Дос Пассос, Томас Еліот, Френсіс Скотт Фіцджеральд, Річард Олдінгтон. Втрачене покоління — це молоді люди, що покликані на фронт у віці 18 років, часто ще не закінчивши школу, рано почали вбивати. Після війни такі люди часто не могли адаптуватися до мирного життя, багато хто покінчив з собою, деякі божеволіли. Вислів «втрачене покоління» став популярним з легкої руки Гертруди Стайн. Визначаючи літературну течію, яка існувала в період між двома війнами – Першою та Другою світовою, Стайн сказала відомі слова: «Усі ви – втрачене покоління», звертаючись до молодих американських письменників-експатріотів, яким (як і їй самій) творення модерної американської літератури видавалося можливим лише в Парижі. «Вдома вони не могли писати книжки й малювати картини, вдома вони могли стати хіба що дантистами, – констатує українська дослідниця Соломія Павличко. – Європа ж давала їм клімат експерименту та творчої свободи». У 1930-31 Еріх Марія Ремарк пише роман - "Повернення", в якому розповідає про повернення на батьківщину після Першої світової молодих солдатів, які вже не можуть жити нормально, - і гостро відчуваючи все безглуздя, жорстокість, бруд життя все-таки намагаються якось жити. Епіграфом до роману стали рядки: «Солдати, повернені батьківщині, Хочуть знайти дорогу до нового життя». В своєму романі «Три товариші» він передрікає сумну долю втраченому поколінню. Ремарк майстрово описує положення, в якому виявилися ці люди.

Характерні риси романів «втраченого покоління»:

• Письменники розмірковували не так про саму війну, її причини і перебіг по­дій, а про те, що війна коїть з людиною.

• Проза письменників засвідчила, що людина, яка опинилася на фронті, призви­чаїлася до війни, як до щоденності. Людина на війні стала її часткою, «гарматним м'ясом».

• Ті персонажі, які пройшли через війну, зіткнулися з єдиною істиною смерті, втратили «звичні істини». Вони почали болісно реагувати на фальш, лицемірство суспільства, прагнули створити власні аксіоми життя.

• Чоловіча дружба, загартована війною, залишалася для них тим найкращим, найдосконалішим, справжнім, що могла бути в людському житті у повоєнний час. Серед найбільш часто повторюваних мотивів (елементарних одиниць сюжету) - короткочасне, але повне щастя любові (!"Прощай, зброє" Хемінгуея, "Великий Гетсбі" Фітцджеральда), марні пошукиколишнім фронтовиком свого місця в післявоєнному житті ("Великий Гетсбі" і "Нічніжна "Фітцджеральда," Солдатська нагорода "Фолкнера," І сходить сонце "Хемінгуея), безглузда і передчасна смерть одного з героїв (" Великий Гетсбі ","Прощай, зброє! ").