11. Правила ділового спілкування

Діловий етикет — це результат довгого відбору правил поведінки, що сприяють успіху в ділових стосунках. Ці правила допомагають зближенню інтересів між співрозмовниками.

Перш за все слід пам’ятати, що ділове спілкування неможливе без дотримання загальних правил культури поведінки, що передбачають повагу до особистості співрозмовника. У спілкуванні ділових людей велике значення мають манери, словниковий запас, стиль мовлення. У діловій розмові найважливішим є уміння дати відповідь на будь-яке запитання.

Ділове спілкування може відбуватися за такими основними напрямками:

• розмова по телефону;

• ділове листування;

• ділова розмова.

Основою успішної телефонної розмови є компетентність, тактовність, доброзичливість, володіння прийомами ведення бесіди, бажання швидко і ефективно вирішити проблему або надати допомогу для її вирішення. Важливо, щоб службова телефонна розмова велася у спокійному тоні й викликала позитивні емоції.

При підготовці до ділової бесіди по телефону постарайтесь відповісти на наступні запитання:

— Як голову ціль ви ставите перед собою в майбутній телефонній розмові?

— Чи могли б ви обійтися без цієї розмови?

— Чи готовий до обговорення цієї теми співрозмовник?

— Упевнені ви в благополучному проходженні розмови?

— Які запитання ви маєте задати?

— Які запитання вам задасть співрозмовник?

— Який перехід переговорів задовольнить (або не задовольнить) вас, його?

— Які прийоми впливу на співрозмовника ви можете використати під час розмови?

По закінченні ділової телефонної розмови проаналізуйте зміст і стиль розмови, свої враження. Визначте слабкі місця у розмові. Намагайтеся зрозуміти причину своїх помилок.

Види ділової переписки:

• договори;

• розпорядження;

• подяки і привітання;

• вимоги і запити;

• нагадування і прохання;

• службові записки;

• заяви.

Правила ділової розмови

1. Під час розмови намагайся бути ввічливим.

2. Поважай співрозмовника, будь уважним, доброзичливим.

3. Уважно слухай того, з ким говориш, не перебивай його без вибачення.

4. Спілкуючись з іншими намагайся не виявляти свого поганого настрою.

5. Не розмовляй без потреби голосно, не вживай грубих слів.

6. Під час розмови не викрикуй, не розмахуй руками.

12. Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості "орієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частиною культури спілкувальних взаємин, соціальної культури загалом",3.

Дотримання мовного етикету людьми так званих лінгвоінтенсивних професій - чиновниками всіх рангів, лікарями, юристами, працівниками зв'язку, транспорту тощо - має ще й виховне значення, мимоволі сприяє підвищенню як мовної, так і загальної культури суспільства. Але найбільш важливим є те, що неухильне, ретельне додержання правил мовного етикету членами колективу навчального закладу, підприємства, офісу, інституції підтримує позитивний імідж, престиж усієї установи.

Які ж чинники визначають формування мовного етикету і його використання?

1. Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування. Це може бути ювілей університету, нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін.

2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб'єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.

3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний нарід створив свою систему правил мовного етикету. На цю його особливість указує Радевич-Винницький: "За етикетом упізнають "своїх" етнічно (національно) і/або соціально (віком, родом занять, релігією тощо)"14.

Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:

^ контакто-підтримувальну - встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;

^ ввічливості (конотативну) - прояв чемного поводження членів колективу один з одним;

^ регулювальну (регулятивну) - регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;

^ впливу (імперативну, волюнтативну) - передбачає реакцію співбесідника - вербальну, невербальну чи діяльнісну;

^ звертальну (апелятивну) - привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;

/ емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.

Наявність цих функцій підтверджує думку, що мовний етикет-це своєрідний механізм, за допомоги якого може відбутися ефективне спілкування.

Усі названі функції мовного етикету грунтуються на комунікативній функції мови.

13. Перемовини - обговорення певного питання з метою з'ясування позицій сторін або підписання угоди. Вони проводяться на різних рівнях, з різною кількістю учасників, можуть мати як неофіційний, так і протокольний характер. Перемовини призначені для того, щоб на основі взаємного обміну думками (у формі різних пропозицій від­носно рішення обговорюваної проблеми) укласти угоду, що відповідає інтересам обох сторін і досягти результатів, які задовольняють усіх її учасників.

Основною метою перемовин є прийняття (після спільного об­говорення проблеми) рішення, яке може бути: конструктивним, що пов'язане з реальними змінами до кращого; деструктивним (руй­нівним); пропагандистським (пов'язане з обіцянками на словах без відповідних зобов'язань); заспокійливим (що заспокоює суспільну думку).

Перемовини мають три стадії:

1.Підготовка до перемовин (аналіз ситуації) передбачає з’ясування мети, проблеми, оцінювання ситуації, формування загального підходу, визначення позицій під час перемовин та можливих варіантів розв'язання проблеми, їх аргументація, вироблення правильного й коректного ставлення до співрозмовника: установлення контакту з партнером; створення приємної атмосфери спілкування; пробудження інтересу до ваших пропозицій; з'ясування побажань іншої сторони; забезпечення переходу до діалогу.

2.Проведення перемовин. Фахівці з проблем усного ділового спіл­кування рекомендують дотримуватися таких принципів щодо ведення перемовин:

Розмежування суті проблеми і стосунків учасників перемовин. Якщо виникають непорозуміння, треба уважно, спокійно вислухати партнера, а потім можна уточнити чи спростувати його аргументи, при цьому варто пожартувати, змінити інтонацію, використати певні жести і навіть вибачитися.

Застосування об 'єктивних критеріїв. Перш ніж дійти згоди, опо­ненти мають обговорити умови справедливої домовленості. Щоб до­сягти успіху, треба ретельно готувати кожне рішення, бути відкритим для доказів, не піддаватися тискові.

3. Завершення перемовин.

Якщо хід перемовин був позитивним, то на завершальній стадії резюмують, стисло повторюють основні положення, які розглядалися під час обговорення, характеризують ті позитивні моменти, з яких до­сягнута згода сторін. Це дозволить упевнитися в тому, що всі учасники перемовин чітко розуміють суть основних домовленостей майбутньої угоди. Ґрунтуючись на позитивних результатах перемовин, доцільно обговорити перспективу нових зустрічей.

За негативного результату перемовин варто зберегти суб'єктивний контакт з партнером. У цьому разі акцентується увага не на предметі перемовин, а на особистих аспектах, що забезпечать ділові контакти в майбутньому, тобто слід відмовитися від підсумовування тих розділів, де не було досягнуто позитивних результатів. Бажано знайти цікаву для обох сторін тему, яка зможе розрядити ситуацію і допоможе створити дружню, невимушену атмосферу прощання.

Поширеною формою колективного обговорення ділових проблем є збори - зустріч, зібрання членів якої-небудь організації, що про­водяться з метою спільного обміну думками з певного питання, яке хвилює громадськість. На обговорення збираються члени будь-якого колективу, яких єднає якийсь інтерес (збори акціонерів, партійні збори, збори громадян для висунення кандидата в депутати та ін.).

За складом учасників збори поділяються на: відкриті - зібрання членів якої-небудь організації із запрошенням сторонніх осіб; закриті - зібрання членів якого-небудь колективу чи організації без сторонніх осіб. Виділяють окремо ще урочисті збори - зібрання з нагоди відзна­чення певних урочистостей чи історичних дат.

Збори готуються заздалегідь, і що ретельніше, то кращим буде їх результат.

Збори складаються з таких етапів:

Підготовка зборів: зазвичай займається робоча група, члени якої зацікавлені в результаті.

Висвітлення проблеми та її обґрунтування. Керує зборами голова або президія, яку обирають учасники. Доповідає авторитетна особа, яка добре володіє предметом обговорення і вміє кваліфіковано його викласти.

Збори будуть ефективними, а ця форма колективного обговорення проблем популярною, якщо через деякий час учасникам буде доведено інформацію про виконання прийнятого рішення

Телефонна розмова

Телефон помітно звузив сферу ділового листування. Телефонний зв’язок забезпечує безпосередній і двосторонній обмін інформацією на будь-якій відстані. По телефону ведуть переговори, дають консультації, обумовлюють й узгоджують ділові зустрічі.

Телефонна розмова – це один із видів усного мовлення, до того ж досить специфічний: співрозмовники не бачать один одного, тому виключається передача інформації через міміку, жести, вираз обличчя й очей.

Телефонна ділова розмова забезпечує безперервність у розмові. При веденні розмов по телефону важливо широко використовувати лексичні можливості української літературної мови, насамперед багату синоніміку, з одного боку, й точність її термінології, з другого, а також інтонаційні можливості мовлення. Службова телефонна розмова складається з таких компонентів: момент встановлення зв’язку; викладення справи; заключні слова на знак того, що розмову закінчено.

Змоделюйте телефонну розмову. Використовуйте у процесі підготовки розмови слова, словосполучення та речення, подані у довідці.

14. Термін (від латин, terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Виокремлюють такі основні групи термінологічної лексики: математичну (ділене, дільник, косинус, логарифм, частка), фізичну (молекула, коливання, статика, індукція), мовознавчу (фонема, афікс, парадигма, синтаксис, метатеза), літературознавчу (лейтмотив, верлібр, хорей, сюоїсет, фабула, анапест), філософську (діалектика, гносеологія, абсолют, апріорі, інтенція), фінансову (банк, кредит, лізинг, своп, баланс), хімічну (кисень, іонізація, оксиди, хімічна реакція), біологічну (рецептор, клітика, гомеостаз, мезодерма), музичну (октава, квінтет, акорд, гармоніка), спортивну (ферзевий гамбіт, гросмейстер, аут, тайм, сет, раунд) тощо.

Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові - термінологію і терміносистему.

Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство)', 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей), називають терміносистемами, або термінологічними системами.

Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру:

o логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці,- то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);

o мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо}.

Термінологія - це не хаотична сукупність слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством. Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В . Левицький, О. Курило, О. Огоновський, І. Пулюй та інші. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних ділянок, прагнули до того, щоб термінологія була "всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного і міжнародного"67.

Незважаючи на відмінності й багатогранність сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять, існує низка спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці.