2.Державотворча роль мови. Мова як засіб пізнання, мислення, спілкування. Функції мови. Стилі і типи мовлення.

Мова — найважливіший, універсальний засіб спілкуван­ня, організації та координації всіх видів суспільної діяль­ності: галузі виробництва, побуту, обслуговування, культу­ри, освіти, науки.

Державна мова — це закріплена традицією або законо­давством мова, вживання якої обов'язкове в органах дер­жавного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики

Кожна мова, задовольняючи культурні потреби окремої людини і суспільства, виконує ряд важливих функцій:

• комунікативну – як засіб спілкування. У цій ролі вона має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати у вираженні з мовою;

• пізнавальну. Мова є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. Ця функція полягає не лише в сприйнятті й накопиченні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов’язана з функцією мислення, формування та існування думки;

• емоційну (експресивну) – як засіб вираження почуттів. Ця функція полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

• Мислетворчу функцію. Формуючи думку, людина мислить мовними формами. Мислить людина тією мовою, яку краще знає – рідною. Отже, сам процес мислення має суто національну специфіку, яка обумовлена національним характером мови.

• Естетичну функцію. Мова – першоджерело культури, оскільки вона є її знаряддям, і водночас матеріалом створення культурних цінностей.

• Культурологічну функцію. Культура кожного народу знайшла відображення та фіксацію найперше в його мові. Для глибинного пізнання нації необхідне знання його мови, яка виконує функції своєрідного каналу зв’язку культур між народами.

Мовний стиль — це сукупність мовних засобів виражен­ня, зумовлених змістом і метою висловлювання. В укра­їнській літературній мові звичайно виділяють п'ять функ­ціональних стилів: науковий, офіційно-діловий, публіцистич­ний, розмовний і художній. Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у власти­вих йому жанрах.

Типи мовлення:

Розповідь – повідомлення про певні події, що відтворюються в часі. Загальна структура розповіді наступна: початок, розвиток, кінець події.

Опис – розповідь про властивості, ознаки певного предмета або явища. В ньому подається характеристика людини, предмету, явища природи шляхом перерахунку їх суттєвих ознак. Саме головне в описі – надати читачу повне, конкретне або цікаве уявлення про головний об’єкт.

Роздум – висловлювання про причини якостей, ознак, подій. У роздумі обов’язково присутні три частини: теза, докази, висновок.

3.Літературна мова. Мовна норма. Типи норм

Літературна мова - це унормована, оброблена форма загальнонаціональної мови, що обслуговує усі сфери суспільної діяльності. Вона характеризується стандартизованістю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

МОВНА НОРМА Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв.

Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).