53. Загальні вимоги безпеки при виконанні робіт пайкою та лудінням. Потенційно шкідливі та небезпечні виробничі фактори при пайці і лудінні. Визначення кількості аерозолю свинцю при ручній пайці.

У процесі складання окремих одиниць і деталей можуть застосовувати такі види паяння і лудіння: паяльником, занурення в розплавлений припій, електроопором, індукційне, електронно-променеве та інші.

Кожному різновиду паяння та лудіння характерні певні шкідливі та небезпечні виробничі чинники, які відрізняються як кількісними, так і якісними характеристиками. Основними із них є:

- підвищений вміст шкідливих газу, пари, аерозолів у повітрі робочої зони;

- підвищена температура поверхні обладнання, інструментів, розплавів припою, складених одиниць безпосередньо після паяння та лудіння;

- підвищена напруга в електричній мережі, замикання якої може відбутися через тіло людини;

- підвищена температура повітря робочої зони;

- підвищений рівень інфрачервоних та ультрафіолетових випромінювань;

- підвищений рівень електромагнітних випромінювань від екранованих індукторів, трансформаторів, конденсаторів тощо;

- розміщення робочих місць на висоті;

- пожежонебезпека та ін.

Заборонено:

- експлуатацію ділянок паяння без місцевої витяжної вентиляції;

- поєднувати в одну вентиляційну систему пристрої від постів паяння та іншого виробничого обладнання;

- застосовувати рециркуляцію повітря;

- брати робочий одяг додому;

- зберігати будь-який одяг і особисті речі в приміщеннях для паяння;

- заходити в робочому одязі до кімнат для харчування, їдальні, буфету тощо;

- вживати та зберігати їжу, воду для пиття, палити в приміщенні, де проводять паяння.

Жінок, які працюють з припоями, в складі яких є свинець і кадмій, у період вагітності та годування дітей переводять на іншу роботу.

Запиленість та загазованість повітря виробничих приміщень залежить від виду паяння і лудіння, кількості місць паяння, марки припою, флюсу, змивки, засобів локалізації й об’єму приміщення.

Кількість аерозолю свинцю, який надходить в повітря робочої зони за ручного паяння олов’яно-свинцевим припоєм електропаяльником потужністю 20...60 Вт визначають за формулою:

, мг/м³,

де y — питоме утворення аерозолю свинцю, y=0.02...0.04 мг на 100 паянь, n — кількість паянь за хвилину; t — термін паянь, год, N — кількість місць, на яких виконують паяння; V — об’єм виробничого приміщення, м³.

У разі лудіння зануреним у розплавлений припій кількість аерозолю свинцю визначають за формулою:

, мг/м³,

де y₁ — питоме утворення аерозолю свинцю, віднесене до поверхні ванни; S — площа поверхні ванни, м²; t — термін лудіння, год; V — об’єм виробничого приміщення, м³.

Концентрацію оксиду вуглецю та фтористого водню у разі обпалювання ізоляції визначають за формулою:

, мг/м³,

де m — маса ізоляції, яку обпалюють, г; V — об’єм виробничого приміщення, м³; y₂ — питоме утворення оксиду вуглецю, що виділяється у процесі обпалювання одного грама ізоляції, мг/г.

Для вініпласту y₂=240 мг/г; шовку y₂=200 мг/г; шовку і вініпласту y₂=190 мг/г; поліхлорвінілу y₂=180 мг/г; поліетилену, фторопласту та бавовни y₂=100 мг/г.

У разі обпалювання фторопластової ізоляції, окрім оксиду вуглецю, виділяється 3 мг фтористого водню на 1 г ізоляції, що обпалюють.

Залишки флюсу після паяння та лудіння вміщують свинець, який може надходити у повітря виробничих приміщень. Залишки флюсу від 1000 паянь, що виконують електропаяльником, уміщують 0.4 мг свинцю.