114 Основні теорії походження патриціїв та плебеїв.

К. Нібур вважав, що стан плебеїв з’явився з жителів поселень поблизу Рима, підкорених першими царями і приведених в місто. Вони були вільними людьми, але не мали політичних прав, не могли вступати в шлюб з корінними жителями Рима (патриціями), у них була відсутня своя організація аж до реформи Сервія Туллія.

2. Д.Л. Крюков доводить, що з давніх часів існувала різниця між релігією патриціїв і плебеїв. Перша була релігією символічною, а друга відзначалась антропоморфізмом, який розвивався під етруським впливом.

3. Т. Моммзен виводить стан плебеїв із клієнтів та іноземців, які переселилися до Рима.

4. Фюстель де Куланж вважав культ предків головною особливістю античного міста. Коли община складалася з фамілій, в основі яких був домашній культ, унаслідок різних причин з’явився новий суспільний прошарок, позбавлений культу і домашнього вогнища, який і склав стан плебеїв.

5. Е. Мейєр пояснював поділ римського суспільства результатом економічної диференціації римського суспільства.

6. Іне бачив у плебеях колишніх клієнтів, які належали до туземного населення і після завоювання знаходились в кріпосній залежності від патриціїв, а потім отримали звільнення.

7. Куно вважав патриціїв нащадками етруських завойовників, а плебеїв – корінним латинським населенням.

Усі ці теорії мають спільний недолік: кожна з них спирається лише на один варіант традиції, ігноруючи інші, і підкреслює лише одну сторону явища. А, між іншим, утворення римських станів було процесом надзвичайно складним і багатостороннім. Це відобразилося і в традиції, породжуючи її суперечливість. Але ця суперечливість пояснюється тим, що різні джерела відображають різні стадії формування станів.

Враховуючи цю обставину та залучаючи інші категорії джерел, можна спробувати побудувати комплексну теорію походження римських станів, яка буде правильнішою. Патриції, які справді були корінними жителями, являли собою повноцінний «римський народ»(populus Romanus), утворений шляхом синойкізму двох общин:латинської і сабінської. Вони жили родоплемінним ладом, спільно володіли землею, підкорялися батьківському праву, мали своїх клієнтів. Плебеї загалом відрізнялися від клієнтів, хоча чимало з них самі були клієнтами патриціїв. Клієнтела була приватною залежністю, тоді як плебеї – «державними клієнтами». Вони перебували поза родовою організацією патриціїв, тобто не належали до «римського народу», не мали доступу до общинної землі(ager publicus) і зберігали пережитки матріархату.

115. У чому полягали основні причини боротьби патриціїв та плебеїв.

Жорстока соціальна боротьба плебеїв з патриціями стала головним чинником суспільного розвитку Риму V – IV ст. до н. е. Вимоги плебеїв зводилися до трьох основних пунктів:

допуск плебеїв до суспільної землі, обмеження патриціанського землеволодіння, наділення плебеїв земельними наділами;

скасування боргової кабали та обмеження боргового проценту;

зрівняння політичних прав, тобто участь плебеїв у всіх зборах та вибрання на державні посади.

Боротьба плебеїв з патриціями, яка почалась в середині VIст. до н. е., закінчилась лише в ІІІ ст. до н. е. В історії виділяють три головних етапа:

середина VIст. до н. е. – 494р. до н. е. – від реформи Сервія Тулія до встановлення народного трибунату;

494 – 444 рр. до н. е. – від запровадження посади народних трибунів до законів Кану лея;

385 – 287 рр. до н. е. – від руху Манлія й законів Ліцинія - Секстія до плебесцита Гортензія.

До середини VI ст. до н. е. плебеї вважалися чужаками і їм не довіряли навіть службу в війську, але збільшення чисельності плебеїв з одного боку та посилення військової активності з іншого боку, призвели до необхідності залучення Ії до народного ополчення. Що було закріплено реформами Сервія Тулія. Таким чином, плебеї отримали римське громадянство і лише одне право – проливати кров за Рим.

На початку V ст.. до н. е. римська армія складалась з більшості плебеїв, а патриції займали в ній командні пости. З цього часу, спираючись на більшість громадян – воїнів, плебеї почали боротьбу за свої громадянські права, погрожуючі в найвідповідальніші моменти війни, піти з міста й заснувати власне місто. Такі уходи плебеїв з міста отримали назву сецесій. Патриції вимушені були вступати в переговори з плебеями і йти на поступки. Найважливішим з них було створення нової магістратури ( посади) народних трибунів, які могли призупинити всі рішення патриціанських магістрів, проголосивши слово veto - забороняю (494р. до н. е. ). Земельна проблема була вирішена лише частково. В 454р. до н. е. за поданням народного трибуна Іцилія – були роздані землі, найбіднішим громадянам, на Авентині, якій в той час був передмістям Риму.

Наслідком другої сецесії (449р. до н. е. ) стали «закони XII таблиць, які були записані на мідних дошках і виставлені на центральній площі Риму – форумі. Ці закони виявили величезний вплив на подальший розвиток римського суспільства та права. Старий, пов’язаний з родовим укладом звичай, був замінений писаним правом, яке зв’язувало приватну власність, рабство та нерівноправність. В «Законах дванадцяти таблиць» було зафіксована правова різниця між патриціями та плебеями, патронами та клієнтами, вільних громадян та рабів.

В тому ж 449р. до н. е. консули Валерій та Горацій провели ще три закони в інтересах плебеїв:

- підтвердження недоторканності народних трибунів;

- право апеляції до народних зборів засудженого патриціанськім магістратом на смерть чи фізичне покарання;

- найголовніше, рішення плебейських зборів отримало силу законів, обов’язкових і для патрісіїв.

Боргове право все ще залишалось каменем спотикання патрісіїв та плебеїв. Перша спроба добитися пом’якшення боргового права була зроблена Марком Манлієм у 80 – х роках VI ст. до н. е. Боротьба тривала на протязі 10 років, начолі з народними трибунами Секстиєм та Ліцинієм. Наслідком цієї боротьби стало прийняття законів, які обмежували кількість землі, яку могли займати патриції (125 га), частково був вирішено боргове питання – боржники отримували можливість на пільгових умовах протягом трьох років погасити залишок боргу. Третій закон скасував посаду військових трибунів, замість них стали обирати двох консулів, один з яких мав обов’язково бути плебеєм.

Для задоволення земельного голоду малоземельні римські громадяни стали виводитися в колонії, які засновувались на різних територіях Італії. В період з 334 по 287рр. до н. е. було засновано 18 римських колоній це частково вирішило аграрну проблему.

В 326 р. до н. е. плебеї добилися дуже важливої реформи. За законом Петелія боргова кабала була відмінена, з цього часу громадянин риму відповідав за заборгованість лише своїм майном. В рабів тепер можна було обертати лише полонених.

В 287р. до . н. е. знову було підтверджено, що рішення плебейських судів обов’язкові для всіх громадян, в тому числі і для патриціїв ( закон Гортензія). Цей рік вважається останнім роком боротьби плебеїв з патриціями за свої політичні права.