Види девіантної поведінки

В залежності від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства прояви девіантної поведінки поділяються на 5 видів:

1. Делінквентний вид девіантної поведінки - сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам.

2. Адиктивний вид девіантної поведінки - поведінка, що зумовлюється залежністю від різних хибних пристрастей.

3. Патохарактерологічний вид девіантної поведінки - поведінка, що зумовлюється патологічними змінами характеру, що сформувалися в процесі виховання.

4. Психопатологічний вид девіантної поведінки - ґрунтується на психопатологічних симптомах та синдромах - це прояви тих чи інших психічних порушень та захворювань.

5. Ґрунтується на суперцінностях - це виявлення обдарованості, таланту, геніальності в якійсь сфері діяльності, які виходять за рамки звичайного, нормального сприйняття.

Види обдарованості

Художня обдарованість поділяється на літературну, музичну, хореографічну.

Соціальна обдарованість охоплює здібності до правової діяльності, педагогічні, а також здібності, які стосуються організаторської діяльності в різних сферах життя суспільства. це виняткова здібність встановлювати зрілі, конструктивні взаємини зіншими людьми. Соціальна обдарованість виступає як передумова високої успішності в кількох областях. Поняття соціальної обдарованості охоплює широку область проявів, пов’язаних з легкістю встановлення та високою якістю міжособистісних відносин.

Академічна обдарованість являє собою яскраво виражену здатність навчатися.

Інтелектуальна обдарованість – це не тільки і навіть не стільки здатність навчатися, скільки вміння думати, аналізувати, зіставляти факти, тобто виконувати складну інтелектуальну роботу.

Творча обдарованість (креативна) – це те що, виявляється в нестандартному баченні світу , в нешаблонному мисленні і в тому, що суспільство оцінює над усе

За формою прояву:

Явна обдарованість виявляє себе в діяльності дитини досить яскраво і чітко (як би «сама по собі»), в тому числі і при несприятливих умовах. Досягнення дитини настільки очевидні, що його обдарованість не викликає сумніву.

Прихована обдарованість проявляється в замаскованій формі, вона не помічається оточуючими. У результаті зростає небезпека помилкових висновків про відсутність обдарованості такої дитини. Її можуть віднести до числа «неперспективних» і позбавити необхідної допомоги і підтримки. Причини, що породжують феномен прихованої обдарованості, криються в специфіці культурного середовища, в якій формується дитина, в особливостях його взаємодії з оточуючими людьми, у помилках, допущених дорослими при його вихованні і розвитку, і т.п. Приховані форми обдарованості - це складні за своєю природою психічні явища.

Поради Девіда Льюїса щодо розвитку обдарованої дитини

1. Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче і чесно. серйозні запитання дитини сприймайте серйозно.

2. Створіть у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи. не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи.

3. відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять.

4. Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення.

5. Надавайте дитині можливість у виявленні турботи.

6. Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення.

7. Показуйте дитині цікаві місця.

8. Допомагайте дитині нормально спілкуватися з дітьми, запрошуйте дітей до своєї оселі.

9. ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей.

10. ніколи не карайте дитину приниженням.

11. Купуйте дитині книжки за її інтересами.

12. Привчайте дитину самостійно мислити.

13. Регулярно читайте дитині чи разом з нею.

14. Пробуджуйте уяву та фантазію дитини.

15. уважно ставтеся до потреб дитини.

16. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці.

17. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету.

18. Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки.

19. Хваліть дитину за навчальну ініціативу.

20. Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими.

21. У заняттях дитини знаходьте гідне похвали.

22. Спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно.

23. Допомагайте дитині бути особистістю.

24. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей.

25. Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини.

26. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих.

27. Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд.

Опіка встановлюється над дітьми, якщо батьки:

померли;

невідомі;

визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими.

Опіку (піклування) може бути встановлено і при житті батьків

неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки:

судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про

відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того,

позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з

ними небезпечне для життя дитини;

визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено

дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на

тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному

закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах);

понад шість місяців не можуть займатись вихованням своїх

дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння

злочину, за станом здоров'я (інваліди I-II групи) тощо);

понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без

поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не

виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули

(залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами,

складеними органами внутрішніх справ;

відмовились від дітей в установленому законом порядку;

виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце

роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні;

перебувають під слідством.

Стадія соціалізації	Інститути соціалізації
ДОТРУДОВА Рання - від народження до вступу дитини до школи. Стадія навчання, що поєднує весь період юнацтва в широкому розумінні цього терміна.	Батьківська сім'я, дитячі дошкільні установи Школа, навчально-професійні установи; вищі навчальні заклади
ТРУДОВА - охоплює весь період трудової діяльності людини.	Трудовий колектив, організація, власна сім'я.
ПІСЛЯТРУДОВА - пенсійний вік.	Громадські організації, сім'я дітей.

Компоненти соціальної адаптації:

- Соціально-побутова

- Комунікативна

- Економічна

- Регулятивна

- Самореалізація

Жертви соціалізації

Розрізняють наступні типи жертв негативних умов соціалізації:

1. Потенційні жертви: діти, підлітки і молодь з граничними психічними станами та акцентуацією характеру; діти мігрантів (міграції типу місто-місто, місто-село, регіон-регіон, держав-держава); діти, що народилися в сім’ях з низьким економічним, освітнім та моральним рівнем.

2. Реальні жертви: інваліди; діти, підлітки та молодь з психосоматичними вадами та відхиленнями; сироти та інші категорії, що утримуються державою чи державною організацією.

3. Латентні жертви: це особи які не змогли в силу тих чи інших причин реалізувати закладені в них задатки.

Несприятливі умови, в свою чергу, теж поділяють на групи:

1. За способом виникнення:

а) постійні (інвалідність, сирітство);

б) набуті (алкоголізм, соціальна дезадаптація).

2. За наслідками:

а) незворотні (інвалідність);

б) ті, які можна змінити (різноманітні соціальні відхилення, правопорушення, злочинність).

Фактори які сприяють віктимізації поділяються на:

І) Об’єктивні:

1. Природно-кліматичні умови (суворі або нестійкі кліматичні умови здійснюють негативний вплив на розвиток, здоров’я і психіку людини; екологічні особливості місцевості можуть призвести до утворення геопатогених зон в межах яких у жителів розвиваються специфічні хвороби або певні психічні стани (дегресії, агресії);.

2. Суспільство і держава: умови життя і соціалізації незахищених верств населення є різним в різних країнах, що зумовлюється різним рівнем економічного розвитку і соціальної політики держави, тобто:

1) типом системи соціальної допомоги і захисту;

2) рівнем інвестицій в сферу соціального захисту;

3) наявності і дієвості законодавства, яке визначає обов’язки інститутів, що впроваджують соціальну політику і слідкують за дотриманням прав громадян.

4) рівнем соціокультурного розвитку суспільства;

5) відношення до мігрантів (толерантного ставлення, впровадження заходів економічного захисту, а також реального соціально-психологічного та культурного захисту);

6) рівня розвитку суспільних відносин.

3. Особливості мікро соціуму в якому існує людина чи група людей:

1) економічні умови життя;

2) виробнича і рекреативна (обслуговуюча) інфраструктура;

3) соціально-професійна структура населення;

4) демографічна ситуація в даній місцевості;

5) культурний рівень;

6) соціально-психологічний клімат в даному мікро соціумі.

ІІ. Суб’єктивні (індивідуальні особливості на індивідуальному та особистісному рівнях):

1. На індивідуальному рівні віктимізація залежить від генетичної схильності до проблемної або саморуйнівної поведінки.

2. На особистісному рівні віктимізація залежить від ступеня стійкості особистості, рівня розвитку рефлексії та саморегуляції, наявності ціннісних орієнтацій, а також екстернальності і інтернальності. Екстернальність – це схильність людини зумовлювати те, що сталося дією зовнішніх обставин. Інтернальність – це схильність приймати відповідальність за свої вчинки на самого себе.

Спеціальні навчально-виховні установи для неповнолітніх правопорушників можна розділити на такі види:

- спеціальні загальноосвітні школи;

- спеціальні професійні училища;

- спеціальні (корекційні) загальноосвітні школи і спеціальні (корекційні) професійні училища для дітей і підлітків з відхилення¬ми в розвитку (затримкою психічного розвитку і легкими формами розумової відсталості), що вчинили суспільно небезпечні діяння.