Висновки

Проведене дипломне дослідження і здобуті результати дають можливість зробити наступні висновки:

1. Визначивши природу, особливості та структурні компоненти музичних здібностей у психологічно-педагогічному аспекті, ми дізналися, що музичні здібності в загальній психології відносять до спеціальних, тобто таких, які забезпечують успішність занять саме музичною діяльністю і визначаються самою природою музики. Традиційний поділ здібностей на загальні й спеціальні, про умовність і метафізичність якого говорили ще О.Л.Рубінштейн та Б.М.Теплов, призвів до спустошення їхнього змісту.

Найскладнішими і найгострішими проблемами психології музич­них здібностей є природа, детермінація та закономірності їхнього розвитку. Вивчення цих питань зумовлене загальнопсихологічною теорією здібностей, яка пр Частина психологів проблему здібностей розглядає в руслі теорії діяльності. С.Л.Рубінштейн вважав, що здібність складається з двох компонентів: сукупності операцій та засобів, за допомогою яких здійснюється відповідна діяльність, та якості процесів, що від них залежить сукупність цих операцій. ийнята в сучасній психологічній науці.

2. Ми проаналізували різноманітні підходи щодо характеристики музичних здібностей, та окреслили, що у психологічній літературі визначають такі музичні здібності, як музичний слух, мелодійний, гармонічний, чуття ритму. За основу візьмемо класифікацію, яку розробив Б.М.Теплов. До видів музичного слуху, які він виділяє як індивідуальні, належать: абсолютний активний слух, абсолютний пасивний слух та відносний слух, чуття ритму музично-слухові уявлення, мелодійний слух, гармонічний слух.

Так, Б. М. Теплов визначає абсолютний активний слух як функцій пам'яті на частоту коливань. Це вроджена властивість людини практично не піддається розвитку. Люди з абсолютним активний слухом вільно визначають висоту будь-якого звуку вокального, інструментального, технічного, природного, дають настройку цих звуків голосом, легко записують мелодії" І навіть весь музичний твір визначають тональність і все, що стосується звукової інформації: Більша частина володарів цього виду слуху досить вільно гармонізує мелодії, але не всі.

3. Висвітливши проблему розвитку музичних здібностей у сучасній теорії та практиці музичної освіти дітей, ми з’ясували, що вона посідає чільне місце у провідних методичних системах музичного виховання та навчання.

Порівняння провідних систем масової музичної освіти XX ст. дає підставу для висновку, що саме розвиток музичності був чи не найголовнішим чинником, який забезпечував реалізацію поставлених відомими музикантами-педагогами цілей музичної освіти. Звичайно, кожен з них бачив цю ціль по-різному, але шлях до неї проходив саме через формування музичних здібностей дітей.

Зокрема Е. Жак-Далькроз підкреслював, що тільки повноцінне сприймання закладає основу музичності дитини, лише на цій основі можливе навчання й подальший музичний розвиток. Основою музики Е. Жак-Далькроз вважав ритм, а головним розвиваючим фактором музичності — формування метроритмічного чуття. Він підкреслював, що ритмічне чуття в своїй основі елементарне і тому, можливо, саме воно € основною якістю музичності.

4. Нами були визначені педагогічні умови розвитку музичних здібностей дітей молодшого шкільного віку за допомогою вокально-хорової діяльності. На нашу думку, найдоцільнішими є:

- застосування вокально-хорових вправ на уроках музичного мистецтва.

Ефективним засобом формування співацьких навичок є вокально-хорові вправи - багаторазово повторені спеціально організовані вокальні дії. Під час розучування вправ слід додержуватися принципу єдності художнього й технічного, прагнути до емоційно-виразного забарвлення голосу. Для стимулювання позитивних емоцій доцільно розучувати вправи, що звучать у мажорному ладі.

На початковому етапі навчання мелодію нової вправи бажано підтримувати акомпанементом. Це потрібно не лише для досягнення чистоти інтонування, а й для розвитку гармонійного слуху учнів.

- підбір та використання пісеного репертуару в процесі моделювання навчальних занять

Це творчий процес, органічно включений у повсякденну діяльність вчителя і вимагає від нього багатьох знань і умінь, наприклад знати закони сприйняття дітьми тих чи інших музичних творів як окремо, так і в їх взаємозв'язках і сполученнях, вміти моделювати для кожного уроку і виступи все нові «комплекси» музичного матеріалу.

Знати закономірності музично-співочого розвитку школярів і вміти передбачити динаміку цього розвитку в учнів під впливом відібраного репертуару, вміти гнучко і повноцінно реагувати у навчально-виховному плані на нові віяння в сучасного музичного життя. Мають значення і методичні установки педагога, а також уміння бачити можливості їх творчої реалізації на тому чи іншому музичному творі. Головним «збірним» принципом можна вважати підпорядкування відбору репертуару навчально-виховним завданням.

- залучення дітей молодшого шкільного віку до позакласних музично-виховних заходів

Позакласна музично-виховна робота в школі залежить від багатьох умов і принципів, які визначають успішність роботи вчителя музики і якими йому необхідно керуватись в процесі художньо-естетичної діяльності. Залучення дітей до пошуку інформантів і збору зразків народної музичної творчості (пісень, інструментальних мелодій, ігор, театралізованих дійств);

Широке залучення до участі у позакласних музично-виховних заходах сільських музикантів-аматорів: співаків, скрипалів, бандуристів, цимбалістів, сопілкарів, гармоністів, бубністів і інші. Масове залучення школярів до проведення календарно-обрядових свят, театралізованих дійств і інших культурно-мистецьких заходів; Проведення в рамках шкільного уроку музики комплексного вивчення музичних джерел з метою формування в учнів міцних асоціативних зв’язків між народною музикою, літературою і образотворчим мистецтвом; Індивідуальна музично-виховна робота вчителя музики з учнями; Залучення до процесу музично-естетичного виховання школярів батьків та людей старшого покоління.

Отже, виявлення музичного обдарування залежить не тільки від вчителів, які виховують особистість, не тільки від природних задатків до музичної діяльності, але й від психодинамічних характеристик особистості.