Карасі та щука

На одній стороні майданчика знаходяться всі гравці — «карасі». На середині май­данчика той, хто водить, — «щука». За сигналом «карасі» перебігають на іншу сто­рону майданчика, «щука» ловить «карасів». Упіймані «карасі» (3—4) беруться за ру­ки, утворюють «невід». Тепер, за сигналом, «карасі», перебігаючи на іншу сторону майданчика, повинні пробігти через «невід», під руками, а «щука», яка стоїть за «не­водом», ловить «карасів». Коли впійманих «карасів» буде 8—10, утворюються «коши­ки» — кола, через які «карасі» повинні пробігати. Коли впійманих «карасів» буде більше, ніж невпійманих, утвориться «верша» — коридор із пійманих «карасів», че­рез який повинні пробігати ще не зловлені «карасі». Щука, яка знаходиться біля виходу з «верші», ловить «карасів». Переможець — той, хто буде впійманий останнім.

Варіант: у грі дві «щуки».

День і ніч

Дві команди стоять на середині майданчика шеренгами, спинами один до одно­го, на відстані 1,5—2 метрів. Одна команда «день», інша — «ніч». Вчитель зненаць­ка говорить: «день» (або «ніч»). Команда «день» швидко тікає в «будинок» — за лінію на стороні майданчика, а «ніч» доганяє. Усі стають на колишні місця, впіймані піднімають руки, їх підраховують. Так гра продовжується, команди тікають і наздоганяють не по черзі, а за викликом учителя, завжди зненацька. Виграє команда, що впіймає більше суперників.

Варіанти:

1) команди називаються «ворони» та «горобці» (учитель вимовляє: «ворони» або «горобці»);

2) гравці стоять не спинами один до одного, а боком, лицем;

3) вихідна позиція гравців — сидячи.

Хто обжене?

Всі гравці діляться на 4—5 команд і шикуються на одній лінії, шеренгами, тримаючись за руки в командах.

За сигналом учителя всі команди стрибають на одній нозі до позначеної межі. Виграє команда, що дострибала першою.

Варіанти:

1) стрибки тільки на лівій (чи правій) нозі;

2) стрибати на одній нозі, а другу тримати за гомілку рукою;

3) команди шикуються колонами.

Невидимки

Гра проводиться на місцях, де є чагарники, дерева, купина. Всі гравці стають у коло, спиною до його центру. У центрі — той, хто водить. За сигналом учителя гравці розходяться в різних напрямках на 100—150 кроків, зупиняються та повертаються лицем до того, хто водить.

Учитель подає другий сигнал (свисток, барабан). Гравці, використовуючи кущі, дерева, рельєф місцевості, починають наближатися до того, хто водить, намагаючись бути непоміченими.

Третій сигнал учителя — гравці стають на весь зріст, виявляють себе. Виграють ті гравці, які підійшли до того, хто водить, найближче, і він їх не помітив.

Рухлива ціль

Всі гравці стоять за лінією кола. У центрі кола — той, хто водить. У гравців м'яч, яким вони кидають у того, хто водить, намагаючись потрапити в нього, або пере­дають м'яч товаришеві, щоб той кинув у того, хто водить, а він тікає, ухиляється. Гравець, який кинув м'яч у того, хто водить, але не попав, починає водити.

Варіанти:

1) тих, які водять — двоє;

2) гравець, який поцілив м'ячем у того, хто водить, починає водити.