МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ , МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський коледж будівництва ,архітектури та дизайну

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до курсового проекту

з дисципліни<Ландшафтна архітектура>

Виконав:

студент групи СП-32

Абельмас.Б.А

Перевірив:

Кізілова .М.Д

Київ,2013

ЗМІСТ

Вступ

1. Кліматичні та ґрунтові умови

2 .Ідея парку

3 .Планувальні особливості мережі доріг

4. Архітектурно - планувальне рішення

4.1 Зона головного входу

4.2 Зона прогулянкова

4.3 Зона активного відпочинку

4.4 Зона тихого відпочинку

5. Малі архітектурні форми

6 . Запроектовані насадження

Висновок

Використана література

Вступ

Історія паркобудуваня на теренах України слід віднести до періоду коли

Були розповсюджені ще утилітарні сади і парки при стародавніх населеннях , в також оточуючі лісові території ,жителі яких займались полюванням та збиранням грибів.

Природні умови України надзвичайно різноманітні : вони врадають унікальною придавленістю з точки зори великого спектра ландшафтів, що можна легко прослідкувати по регіонам. Тут теплі зими , родючі ґрунти та великий асортимент деревних рослин і плодових рослин. Формування парків на Україні пройшло чи малим етапом розвитку. Все це значно вплинуло на систему типологічних особливості їх організації.

Велика кількість парків України , що збереглася набула статусу пам’яток культури національних та природних заповідників , а через художню досконалість окремі з них стали врівень світового садово - паркового мистецтва.

Переходячи до типологічної характеристики парків загалом , а українських парків зокромя ,слід зауважити що в ієрархії міських о зеленнях загально користування (партери,сквери,парки ,сади)до парків прийнято відносити великі (як правило ,5 га) упоряджені тереторії є багатим складом деревних і чагарникових порід . Парки є рокрсаційним простором колективного користування призначень якого - розширити можливість змін обстановки людини умови пізнаня та оздоровчої діяльності в природніму оточені .

Створеня паркового середовища базується ряді аспектів :

Функціональний розподіл зон різного призначеня , планувальний вибір конфірмацій доріг , площ розміщеня паркових споруджень,композицій досягненя образної виразності ,при цьому комплексне їхнє рішення припускає проходженя ряду основних принципів проектуваня парків.

В основу класифікації парків покладено функціональну ознаку ,тобто

Перевагу одного ,характерного виду поводженя людини в природному середовищі.Наявність ведучої ,домінуючої функції в парку визначає його профіль , що надає можливість використовувати частину його території для

інших функцій.

1. Кліматичні та ґрунтові умови

Клі́мат, також підсо́ння — багаторічний режим погоди, який базується на багаторічних метеорологічних спостереженнях, 25—50-річні цикли, одна з основних географічних характеристик тої чи іншої місцевості. Основні особливості клімату обумовлюють атмосферний тиск, швидкість і напрямом вітру, температура і вологість повітря, хмарність і атмосферні опади, тривалість сонячної радіації, дальність видимості, температура верхніх шарів ґрунту і водоймищ, випаровування води із земної поверхні в атмосферу, висота і стан сніжного покриву, різні атмосферні явища і наземні гідрометеори (роса, ожеледь, туман, грози, завірюхи тощо). У ХХ ст. у число кліматичних показників увійшли характеристики елементів теплового балансу земної поверхні — сумарна сонячна радіація, радіаційний баланс величини теплообміну між земною поверхнею і атмосферою, витрати тепла на випаровування. З географічних факторів, що впливають на клімат окремого регіону, найістотнішими є широта і висота місцевості, висота над рівнем моря, близькість до морського узбережжя, вплив океанічних течій, особливості рослинного покриву, наявність снігу і льоду, ступінь забруднення атмосфери (парниковий ефект, руйнування озонового шару), що формує місцеві варіанти клімату.

Використання ґрунтів протягом тривалого часу під сільськогосподарськими культурами при незбалансованому внесенні добрив призводить до гострої нестачі тієї чи іншої поживної речовини, тобто зниження родючості .Важливим показником рівня родючості ґрунтів є вміст гумусу. Вміст гумусу в ґрунтах Вінниччини підпорядкований певній зональності і зумовлений особливостями генезису ґрунтів: тип ґрунтоутворення, гранулометричний склад ґрунтів, вид рослинності, тощо.

Найбільш поширеними ґрунтами в області є опідзолені ґрунти (приблизно 1318,6 тис. га), з яких 351,2 тис. га чорноземи опідзолені. Орні землі становлять 82%. Середній вміст гумусу в ясно - сірих та сірих опідзолених ґрунтах – 1,85%, темно - сірих опідзолених – 2,77% і чорноземах опідзолених – 3,39%.

Чорноземи типові займають площу приблизно 494 тис. га, з яких 91% розорані. Середній вміст гумусу - 4,01%. 36,3 тис. га припадає на інші типи чорноземних ґрунтів.

На площі 14,8 тис. га поширені дерново - слабопідзолисті ґрунти , середній вміст гумусу яких становить 0,90%. 9,1 тис. га цих земель зайняті малопродуктивними сільськогосподарськими вгіддями, з них 59% розорюється.

Решта типів ґрунтів поширені переважно на незначних площах і становлять 115,3 тис. га.

Середній вміст гумусу в ґрунтах області за даними Вінницького філіалу інституту “Укрземпроект”(1982р.) – 2,94%. Найвищий вміст його мають ґрунти Липовецького (3,99%), Хмільницького (3,87%), Калиновського (3,65%), Козятинського (3,87%) районів, найнижчий – у Барському (1,86%), Жмеринському (1,94%), Тиврівському (1,92%) і Муровано-Куриловецькому (1,97%) районах.

Відповідно ст.150 Земельного Кодексу України до особливо цінних ґрунтів в області віднесені чорноземи не еродовані суглинкові на лесах, лучно - чорноземні суглинкові, темно - сірі і чорноземи опідзолені суглинкові на лесах та їх глеюваті відміни, торфовища глибокі і середньоглибокі осушені. Загальна площа їх складає 580,9 тис. га, з них під орними землями – 550,1 тис. га.

105,9 тис. га сільськогосподарських угідь зазнають перезволоження, з них ріллі - 96,2 тис. га, 75,9 тис. га – заболочення, з них ріллі 38,9 тис. га, 2,2 тис. га – кам’янисті, з них ріллі 0,4 тис. га.

Мочаристі ґрунти або мочарі носять природно - антропогенний характер.

Висока розораність, насиченість сівозмін просапними культурами та шаблонна система обробітку - основні причини, які призводять до збільшення площ з мочарами.

Як елемент ландшафту, вони являють собою періодично перезволожену за рахунок підгрунтових вод ділянку місцевості, яка знаходиться в автоморфних умовах зволоження - на вододілах та схилах балок.

Так в Ямпільському, Томашпільському, Крижопільському, Піщанському, Могилів – Подільському, Чечельницькому і Чернівецькому районах на площі 18,1 тис. га, на вододілах та їх схилах, де ґрунтоутворюючі породи щільні дочетвертинні глини або ж оглеєні леси підстелені ними, утворились чорноземні - лучні мочаристі та мочарні ґрунти.

Мочарі, порівняно з оточуючими їх ґрунтами відрізняються більш важким гранулометричним складом і відсутністю агрономічно цінної структури: у вологому стані вони в'язкі, дуже липкі, в сухому – дуже злиті, щільні, тріщинуваті.

Частота появи і ступінь перезволоження таких ґрунтів залежить від погодних умов (після сухих років вони зникають, а після вологих, навпаки, збільшуються).

Періодичність у водному режимі ускладнює їх використання.

В місцях розміщення цих ґрунтів на схилах більше 7 градусів, в роки з надмірною кількістю опадів, виникають зсуви, які спричиняють руйнування поверхні ґрунту. Значна площа їх уже заліснена, але ще до 200 га знаходиться під сільськогосподарськими угіддями (переважно під малопродуктивними пасовищами).