13. Визначте фактори успішного розвитку економіки Німеччини підчас другої технологічної революції (ост. Третина XIX – поч. XX ст.).

На відміну від Англії та Франції, становлення суспільства нового типу в Німеччині відбувалося не революційним, а еволюційним шляхом. Запізнення промислового перевороту було зумовлене ізольованістю країни від світових торговельних шляхів, відсутністю власного флоту. Політичне роздрібнені німецькі держави будували свою власну економічну політику. Кожна з них мала власні гроші, метричну систему, митні кордони і норми господарського законодавства, які гальмували створення єдиного національного ринку. Особливістю запізнілого промислового перевороту в Німеччині було те, що він базувався на основі вітчизняного машинобудування, на власних інженерно-технічних досягненнях. У Німеччині відразу будувалися величезні на той час машинобудівні підприємства, оснащені найновішим обладнанням. Саме це забезпечило небачені у XIX ст. темпи промислового виробництва. Структура німецької фабричної промисловості теж вигідно відрізнялася від англійської та французької. У Німеччині було здійснено ряд винаходів (барвники), внаслідок чого почала успішно розвиватися хімічна промисловість.

У вторинному секторі було найсильнішим зростання залізничних двигунів, який згодом прийняв у цілому ключові позиції. Залізнична ера почалася в Німеччині з шестикілометрового маршруту між Нюрнбергом та Фюртом в залізничній компанії Louis. В 1837 році було прокладено 115 км маршрут між Лейпцигом і Дрезденом. У 1840 році налічувалося близько 580 кілометрів, 1870 року близько 7000 км.

Металообробка. З початком залізничного віку в середині 1830-х років, зріс попит на рейки і локомотиви. З 1830-х років, таким чином, збільшилося число виробників парових двигунів і локомотивів. Крім декількох великих компаній в цій області, було багато малих і середніх підприємств, найчастіше сімейних. Основні місця були Хемнице і Цвікау, як і раніше Берлін, Дрезден, Ганновер, Лейпциг, Мангейм і Кельн. В 1860-х роках були вироблені парові двигуни. Зокрема, основною продукцією протягом 1871 є текстильне обладнання, парові двигуни і сільськогосподарська техніка.

14. Охарактеризуйте теорію граничної корисності австрійської школи маржиналізму. Які підходи щодо класифікації благ запропонували представники австрійської школи?

Виходячи з того, що «цінність суб'єктивна не лише за своєю сутністю, але і за своєю мірою», Карл Менґер визначав останню через «кінцеву інтенсивність» — ту найменшу корисність, яку має остання одиниця запасу певного блага. Водночас граничну корисність вчений узалежнював від двох факторів: інтенсивності індивідуальної потреби, її нагальності; рідкісності блага, яка визначається існуючим його запасом.

Розвиваючи свої економічні міркування, вчений доводив, що при визначенні цінності благ необхідно брати за основу конкретні потреби конкретної людини. Згідно з цим положенням К. Менгер побудував шкалу корисностей на основі ранжування благ за їх цінністю для споживача. При цьому він не намагався кількісно виміряти граничну корисність і суб'єктивну цінність, вважаючи можливим визначення лише порядку розташування потреб за принципом «від більшого до меншого» (ординалістський підхід).

Побудована австрійським дослідником шкала корисностей, яка відобразила систему потреб конкретного споживача та міру їх задоволення, отримала назву «таблиці Менгера».[5] Грани́чна кори́сність (англ. Marginal utility) — додаткова корисність, яку отримує споживач із додаткової одиниці товару або послуги, яку буде втрачено у випадку відмови від цієї одиниці.

15. Визначте ключові пропозиції представників німецької національної політекономії.

Поширення ідей побудови єдиної могутньої німецької держави, що передувало зародженню національної економічної теорії в Німеччині, дістало назву «романтичного руху». Романтизм базувався на вченні філософа й історика Іммануїла Канта (1724—1804 р.р.), який наголошував на значенні морального закону й морального самовизначення і стверджував, що держава існує для забезпечення розквіту нації. Людину створено для суспільства, а не суспільство для людини. Свобода, рівність і щастя можуть бути забезпечені лише державою й колективною волею.

Значний внесок у розвиток романтизму зробив філософ-суб'єктивіст Йогам Фіхте (1762—1814 р.р.), який у центр свого вчення поставив людину, критикуючи Сміта за те, що останній основою всього бачить лише багатство. Для Фіхте держава — природне явище, а її закони є лише вираженням природного стану речей. Людина — це член суспільної асоціації, перед якою вона має певні зобов'язання. Держава нейтральна до індивідуальних інтересів, а тому може свідомо спрямовувати й забезпечувати розвиток суспільства.

Його послідовник Адам Мюллер (1779—1829 р.р.) уважав, що держава сама формує ідеологію, згідно з якою має розвиватися суспільство. Вона створює умови, котрі сприяють економічному розвитку й процвітанню нації. Мюллер заперечував протистояння економічних інтересів у суспільстві й визнавав лише суперництво інтересів різних націй. Він зазначав, що захоплення універсальними космополітичними схемами призводить до ігнорування національних особливостей, національних інтересів та пріоритетів.

Теорії представників романтизму мали ґрунтовний соціально-філософський характер, але не пропонували способів вирішення проблем економічного розвитку.