9. Порівняйте тлумачення прибутку а.Сміта, д.Рікардо, н.Сеніора, ж-б. Сея. З якими суперечностями зіштовхнулися науковці при визначенні даної категорії?

Класична політична економіка в особі А. Сміта і Д. Рікардо джерело прибутку вбачала у виробництві. А. Сміт прибуток трактував як вирахування підприємця з продукту праці найманого робітника і як результат функціонування капіталу .

Д. Рікардо розкрив залежність між прибутком і заробітною платою, яка полягає в тому, що збільшення прибутку призводить до зменшення заробітної плати і навпаки. Цим були обґрунтовані економічні засади суперечностей інтересів підприємців і найманих робітників. Одним з головних чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивність праці, яка, зростаючи, зумовлює зниження вартості робочої сили.

Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують теорію трьох факторів виробництва Ж. Б. Сея, за якою участь у створенні вартості беруть, праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядають як доход від використання засобів виробництва (капіталу) та як плата за працю підприємця з управління та організації виробництва і, отже, доход на капітал відрізняють від підприємницького доходу.

На думку Н. Сеніора, затрати зусиль та пожертви робітників і капіталістів формують мінові пропорції і складають реальні витрати виробництва. Відтак ціну він визначав як суму утримання капіталіста і робітника або суму заробітної плати і прибутків. Винагородою „жертв” робітника виступає заробітна плата, а капіталіста – прибуток.

10. Як представники дрібнобуржуазної економічної думки (с.Сісмонді, п-ж.Прудон, к.Родбертус) розподіляли доходи на трудові та нетрудові?

Розглядаючи ренту як дарунок землі, винагороду природи за виробничу діяльність, С. Сісмонді висунув думку, відмінну від Д. Рікардо про те, що гірші землі ренти не приносять. Він стверджував, що і гірші земельні ділянки не використовуються без платежу ренти; – піддав сумніву існуючу систему розподілу доходів, протиставляв трудові доходи нетрудовим. С. Сісмонді вважав, що добробут суспільства залежить не стільки від розвитку його продуктивних сил, скільки від справедливого розподілу створеного багатства. Він стверджував, що капіталізм – це суспільство, де багатство зосереджено в руках великої буржуазії і зумовлює півбідне становище трудівників. На думку С. Сісмонді, тільки в умовах дрібного товарного виробництва стає можливим подолати бідність і забезпечити добробут. Звідси Сісмонді робив висновок, що частина “надвартості” залишається нереалізованою в умовах “чистого” капіталізму. Несправедливий розподіл доходів, на думку Сісмонді, є основною причиною крил надвиробництва. Теорія вартості не відіграє у Сісмонді тієї ролі, що у класиків. Він використовує її здебільшого для того, щоб провести чітке розмежування між трудовими і нетрудовими доходами, підкреслити експлуататорський характер останніх.

П-Ж.Прудон На думку вченого, суперечності між двома складовими вартості долаються за умов еквівалентного обміну шляхом утворення "конституйованої вартості". Саме обмін об'єднує усі елементи багатства, створені окремими виробниками, в одне ціле, забезпечуючи примирення, синтез, взаємопроникнення суперечностей. Водночас у процесі обміну відбувається своєрідний відбір товарів. Пройшовши через ринок і отримавши суспільне визнання, вони стають "конституйованими вартостями". Водночас нереалізований надлишок споживчих вартостей не включається до складу суспільного багатства, оскільки не є санкціонованою обміном "конституйованою вартістю". Таким чином, теорія "конституйованої вартості" П.Ж. Прудона заснована на визначенні двох джерел цінності: обміну та праці. Прагнучи поєднати трудову та мінову концепції вартості, вчений визначав конституйовану вартість не лише як синтетичну, але і як пропорційну.

Родбертус стоїть на позиціях трудової теорії вартості, хоч формулює і трактує її досить специфічно. Цінність, крім витрат праці, включає в нього витрати матеріалу і знарядь виробництва, але тільки як попередні витрати праці. Родбертус визнає різницю між визначенням мінової цінності і самою цінністю, її величиною. Мірою цінності є праця. А одиницею її вимірювання є час. Виходячи з трудової теорії вартості, Родбертус розглядає як нетрудові доходи прибуток і земельну ренту. їх він об’єднує в єдину категорію «ренти взагалі», яку визнає рівноцінною категорії додаткової вартості.